24 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 367/2921/15
провадження № 61-1937св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач, відповідач за зустрічним позовом - акціонерне товариство «Сенс Банк»;
відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ;
відповідач, третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - адвоката Білошапки Оксани Василівни на постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2024 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява ПАТ «Укрсоцбанк» мотивована тим, що 13 жовтня 2006 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), який змінив назву на ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту № 400/57/06-Пі (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 210 000 доларів США зі сплатою 13,5 процентів річних та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 12 жовтня 2021 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором 13 жовтня 2006 року між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 26/П-08, за умовами якого поручитель зобов'язалася відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов'язань за Кредитним договором.
Позичальник не виконував належним чином взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого станом на 19 березня 2015 року в нього утворилася заборгованість за Кредитним договором в розмірі 346 871,63 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 8 080 994,54 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 173 743 доларів США; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 124 245,91 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 19 683 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення процентів - 29 133,63 доларів США.
Однак, з огляду на положення частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник та поручитель несуть солідарну відповідальність щодо виконання зобов'язань за Кредитним договором лише за період з 01 листопада 2014 року по 18 березня 2015 року.
Враховуючи викладене, ПАТ «Укрсоцбанк» просило стягнути солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на його користь заборгованість за Кредитним договором, яка визначена за період з 01 листопада 2014 року по 18 березня 2015 року і складає 117 698,76 доларів США, а також стягнути зі ОСОБА_2 на його користь заборгованість за Кредитним договором, яка визначена станом на 31 жовтня 2014 року у розмірі 215 227,93 доларів США.
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим.
Зустрічний позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що згідно з наданим банком розрахунком заборгованості за Кредитним договором останній платіж позичальник ОСОБА_2 зробив 29 травня 2009 року. Оскільки договір поруки не містить встановленого строку, після якого порука припиняється, і ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом до поручителя у квітні 2015 року, то згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припинилася.
Враховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила визнати припиненою поруку за договором поруки від 13 жовтня 2006 року № 26/П-08, що був укладений між нею та АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 липня 2023 року у складі судді Мерзлого Л. В. у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненою поруку за договором поруки від 13 жовтня 2006 року № 26/П-08, що був укладений між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк». Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що як доказ видачі готівки з каси банку позивач у справі надав до суду копію заявки на видачу готівки від 13 жовтня 2006 року № 105 Київської обласної філії, що була знята з копії, а також банківську виписку по рахунку Київської обласної філії АКБСР «Укрсоцбанк». При цьому оригінал вищевказаної заявки, що подавалась до банку на видачу готівки, позивачем не надано.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 заперечував факт отримання ним 210 000 доларів США згідно із заявкою та пояснив суду, що за відсутності готівкових коштів в доларах США в касі банку Бучанського відділення Київської обласної філії АКБСР «Укрсоцбанк» заявка 13 жовтня 2006 року переписувалася. Зазначив про те, що 13 жовтня 2006 року він отримав з каси банку лише 40 000 доларів США.
Під час проведення товариством з обмеженою відповідальністю «Центр судових експертиз «Альтернатива» (далі - ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива») судово-економічної експертизи, на виконання клопотання експерта про забезпечення додатковими матеріалами від 29 листопада 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» надало довідку від 06 липня 2018 року № 03.12-16/2227, відповідно до якої надання оригіналу заяви на видачу готівки від 13 жовтня 2006 року № 105, яка є касовим документом Бучанського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» по клієнту ОСОБА_2 , неможливо на підставі того, що у 2012 році дані документи були вилучені та знищені як такі, що не мають науково-історичної цінності та втратили практичне значення, що підтверджується довідкою та копією акта від 27 березня 2012 року № 1 про вилучення та знищення документів, що наявні в матеріалах справи.
Співставляючи інформацію про заявку на видачу готівки від 13 жовтня 2006 року № 105, викладену в довідці та акті № 1 від 07 березня 2012 року з матеріалами справи, судом встановлено розбіжності щодо неї. Так, у довідці вказано, що оригінал заявки на видачу готівки від 13 жовтня 2006 року № 105 є касовим документом Бучанського відділення АКБСР «Укрсоцбанк» і надати її неможливо внаслідок знищення. При цьому наявна в матеріалах справи копія заявки на видачу готівки складена в Київській обласній філії АКБСР «Укрсоцбанк», що відповідно суперечить інформації в довідці про знищення заявки.
Також висновком експерта № 14/20, складеним 28 січня 2020 року за результатами проведення додаткової судово-економічної експертизи, встановлено, що дані заявки на видачу готівки від 13 жовтня 2006 року № 105 не відповідають вимогам Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 05 вересня 2003 року за № 768/8089, та Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 20 жовтня 2004 року № 495, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 08 листопада 2004 року за № 1425/10024.
Висновок експерта № 14/20 також містить інформацію про те, що в наданих на дослідження документах наявна банківська виписка Київської обласної філії по рахунку № НОМЕР_1 , в якій значиться 13 жовтня 2006 року видача коштів за Кредитним договором в розмірі 210 000 доларів США. Однак дана банківська виписка не є первинним документом, що засвідчує операцію з видачі кредитних коштів, а є обліковим документом банку.
Крім того, співставляючи висновки судово-економічної експертизи щодо рахунків, на яких має обліковуватись сума простроченої заборгованості (2207), проценти (2208), з даними передавального акту, складеного внаслідок реорганізації ПАТ «Укрсоцбанк», суд звернув увагу на те, що в передавальному акті наявна інформація лише про прийняту заборгованість по рахунку 2208 (проценти). Будь якої інформації щодо суми простроченої заборгованості відповідачем ОСОБА_2 як і не сплачених ним процентів за Кредитним договором, позивачем не надано.
За таких обставин суд зазначив, що він позбавлений можливості перевірити обґрунтованість і відповідність нарахованої заборгованості за Кредитним договором на час звернення до суду, її розмір та складові частини. Оскільки при проведенні судово-економічної експертизи встановлено відсутність обсягу повної інформації в документах бухгалтерського обліку позивача щодо обліку заборгованості та суперечливі і неузгоджені дані щодо відображення заборгованості в наявних документах між собою та з умовами Кредитного договору, то суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог банку.
За умовами Кредитного договору, виконання якого забезпечено договором поруки від 13 жовтня 2006 року № 26/П-08, повернення кредиту зі сплатою відсотків підлягало щомісячно рівними частками до 12 жовтня 2021 року. При цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а встановлено, що він діє до повного виконання всіх вимог, забезпечених порукою.
Згідно з розрахунком заборгованості за Кредитним договором, наявним в матеріалах справи, позичальник не здійснив черговий платіж 10 березня 2009 року, а останній платіж ним зроблений 29 травня 2009 року.
Оскільки ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», звернувся до поручителя з позовом у квітні 2015 року, тобто з пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку, тому наявні підстави для визнання договору поруки припиненим.
При цьому суд критично оцінив обліковану банком в розрахунку заборгованості суму 80 доларів США від 03 жовтня 2014 року, оскільки банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення даного платежу саме позичальником, його дати, валюти платежу, порядку здійснення.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 10 січня 2024 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» задоволено. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов АТ «Сенс Банк» задоволено. Стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за Кредитним договором, яка за період з 01 листопада 2014 роки по 18 березня 2015 роки складає 117 698,76 доларів США. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за Кредитним договором, яка станом на 31 жовтня 2014 року становить 215 227,93 доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що визнаючи недоведеним отримання ОСОБА_2 кредитних коштів у сумі 210 000 доларів США, суд першої інстанції не звернув увагу на пояснення представника позивача про те, що заяву про видачу готівки від 13 жовтня 2006 року № 105 збережено в електронному вигляді, відповідно й було сформовано копію такої заяви позичальника та долучено її до матеріалів справи. Також місцевий суд не дав належної оцінки тій обставині, що в Кредитному договорі зазначено про отримання позичальником 210 000 доларів США, цей договір підписано сторонами і факт укладення Кредитного договору та отримання кредиту в сумі 210 000 доларів США позичальником в установленому законом порядку не оспорено.
З долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що протягом тривалого періоду часу позичальник виконував зобов'язання, на виконання умов договору здійснював платежі, останній з яких вніс 03 жовтня 2014 року в сумі 80 доларів США на погашення тіла кредиту, а відсотків - 13 вересня 2013 року в сумі 610 доларів США.
З листопада 2006 року по лютий 2009 року, тобто більше двох років, боржником бездоганно виконувалися умови договору й щомісячно вносився визначений умовами Кредитного договору платіж в сумі 1 167 доларів США, розрахунок якого проведено з урахуванням кредиту у розмірі 210 000 доларів США. В подальшому зобов'язання виконувалися неналежно та не у повному обсязі вносилися платежі, у зв'язку з чим 03 жовтня 2014 року між банком та ОСОБА_2 , з чим повністю погодилася відповідачка ОСОБА_1 , було підписано додаткову угоду до Кредитного договору, якою передбачено зміну черговості погашення заборгованості на період до 30 вересня 2015 року. На виконання цієї додаткової угоди 03 жовтня 2014 року позичальником внесено платіж по сплаті заборгованості за тілом кредиту в сумі 80 доларів США. Тому суд визнав безпідставними та необґрунтованими твердження ОСОБА_2 про отримання ним у позику не 210 000 доларів США, а 40 000 доларів США.
При цьому суд відхилив висновок судово-економічної експертизи від 23 січня 2019 року № 06/19, та висновок додаткової судово-економічної експертизи від 28 січня 2020 року № 14/120, складені експертом ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» Тихоненко І. П., оскільки вони не мають заздалегідь встановленої сили та спростовуються встановленими судом обставинами, зокрема фактом укладення договору між сторонами, фактом отримання коштів позичальником, умовами укладеного між сторонами договору зі змінами та доповненнями, договором поруки, а також розрахунком заборгованості. До того ж, у вказаному висновку з доповненнями до нього не враховано всі платежі, здійснені боржником на виконання умов договору, а платежі від 10 лютого 2009 року та 13 січня 2009 року враховані банком по сплаті тіла кредиту, у висновку враховано як погашення заборгованості по тілу кредиту, що в свою чергу, вплинуло й на розмір пені. Отже, указаний висновок експертизи з доповненнями до нього колегія суддів не може визнати належним та допустимим доказом по справі.
Кредитним договором і договором поруки встановлений строк виконання основного зобов'язання - 12 жовтня 2021 року, тому посилання позивача за зустрічним позовом на припинення поруки з підстав непред'явлення вимоги до нього протягом одного року від дня укладення договору поруки є безпідставними та такими, що суперечать умовам договору поруки та нормам цивільного законодавства.
Останній платіж на виконання зобов'язання боржником було внесено 03 жовтня 2014 року, а з позовом до суду банк звернувся у квітні 2015 року, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання поруки припиненою в частині платежів, так само як і застосування позовної давності в частині зобов'язання ОСОБА_2 .
Отже, з урахуванням позовних вимог, зобов'язання поручителя за договором поруки охоплюється періодом починаючи з 01 листопада 2014 року по 18 березня 2015 року.
Окрім цього, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16 позовна вимога про визнання договору поруки припиненим є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
07 лютого 2024 року ОСОБА_2 та представник ОСОБА_1 - адвокат Білошапка О. В., кожен окремо, подали до Верховного Суду касаційні скарги на постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2024 року, в яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційні скарги подані на підставі пункту 1 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14, від 03 квітня 2019 року у справі № 757/31762/14, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14, в постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, від 04 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18 тощо, а також - не дослідив зібрані у справі докази.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ірпінського міського суду Київської області.
19 березня 2024 року справа № 367/2921/15 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 березня 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Білошапки О. В. про зупинення виконання судового рішення задоволено. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 січня 2024 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - адвоката Білошапка О. В. мотивовані тим, що представник банку не брав участі під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції і будь-яких пояснень щодо заяви про видачу готівки від 13 жовтня 2006 року № 105, оригінал якої було знищено банком до звернення до суду, не надавав, тому висновок апеляційного суду про не врахування судом першої інстанції пояснень позивача щодо вказаного документа є безпідставним і неправомірним. При цьому суд апеляційної інстанції визнав заяву про видачу готівки від 13 жовтня 2006 року № 105 належним доказом у справі виключно на підставі пояснень, за відсутності в матеріалах справи та без дослідження оригіналу цієї заяви як в паперовому, так і в електронному вигляді.
Апеляційний суд не спростував обставин, викладених експертами у висновках судово-економічних експертиз, не з'ясував, в якому банку був відкритий рахунок відповідачу, чи відповідає він умовам Кредитного договору, та необґрунтовано зазначив про те, що висновки експертизи не мають заздалегідь встановленої сили. При цьому суд апеляційної інстанції не навів належних та законних обґрунтувань того, що висновки проведених судово-економічних експертиз у даній справі суперечать іншим доказам, поданим сторонами або вони виконані з порушенням вимог законодавства.
Також суд апеляційної інстанції не врахував, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Крім того, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16, згідно з якою позовна вимога про визнання договору поруки припиненим є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя, апеляційний суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 подала заяву про уточнення зустрічних позовних вимог та просила визнати припиненою поруку, а не договір поруки.
Відзиви на касаційні скарги не надійшли.
Фактичні обставини справи.
13 жовтня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк», який змінив назву на ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір, в пункті 1.1 якого зазначено, що кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 210 000 доларів США, зі сплатою 13,5 процентів річних за користування кредитом щомісячно та порядком повернення суми кредиту до 10-го числа кожного місяця згідно з графіком та кінцевим терміном повернення заборгованості до 12 жовтня 2021 року (включно), на умовах визначених цим договором або дострокового повернення у випадках, передбачених цим договором та договорами, які будуть забезпечувати виконання зобов'язань за цим договором та/або чинним законодавством України.
Пунктом 1.2 Кредитного договорупередбачено, що кредит надається позичальнику на поточні потреби.
Згідно з пунктом 2.1 Кредитного договорунадання кредиту на цілі, визначені пунктом 1.2 цього договору, проводиться шляхом видачі позичальнику готівкових грошей.
Моментом (днем) надання кредиту вважається день видачі позичальнику готівкових грошей в сумі кредиту (пункт 2.2 Кредитного договору).
Відповідно до пункту 2.3 Кредитного договорумоментом (днем) повернення кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора суми кредиту, нарахованих процентів за користування кредитом, можливих пень та штрафів, визначених цим договором, якщо інше не випливає з умов цього договору (т.1 а.с.5-7).
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором 13 жовтня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 26/П-08, за умовами якого поручитель зобов'язалася відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов'язань за Кредитним договором.
В пункті 1.2 вищевказаного договору поруки визначено зміст та розмір забезпечених порукою зобов'язань: повернення кредиту, отриманого за Кредитним договором, на умовах останнього, в сумі 210 000 доларів США до 10-го числа кожного місяця згідно з графіком та кінцевим терміном повернення останньої його частини в сумі 1 107 доларів США не пізніше 12 жовтня 2021 року (включно) або достроково у випадках, передбачених Кредитним договором та/або договорами, що забезпечують (забезпечуватимуть) виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором та/або чинним законодавством України (т.1 а.с.8-9).
Тобто, за умовами Кредитного договору та договору поруки позичальник та поручитель підтвердили отримання кредиту в розмірі 210 000 доларів США та погодилися з наведеним в цих договорах графіками погашення заборгованості протягом 2006-2021 років шляхом внесення щомісячних платежів по 1 167 доларів США.
Відповідно до копії заяви про видачу готівки від 13 жовтня 2006 року № 105 в касі № 37 Київської обласної філії АКБСР «Укрсоцбанк» згідно з Кредитним договором ОСОБА_2 отримав готівкові кошти в сумі 210 000 доларів США, що еквівалентно 1 060 500 грн, про що поставив підпис. Вказана заява також містить підписи відповідальних працівників банку - контролера, бухгалтера та касира, а відповідність копії заяви про видачу готівки оригіналу засвідчено головним економістом банку 13 жовтня 2006 року (т.1 а.с.128).
З листопада 2006 року по лютий 2009 року ОСОБА_2 належним чином виконувалися умови Кредитного договору й щомісячно вносилися платежі у сумі 1 167 доларів США, розрахунок якого проведено виходячи з кредиту в розмірі 210 000 доларів США.
В подальшому позичальник не виконував належним чином своїх зобов'язань за Кредитним договором, внаслідок чого 03 жовтня 2014 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін № 1 до Кредитного договору, яким передбачено зміну черговості погашення заборгованості на період до 30 вересня 2015 року. Поручитель ОСОБА_1 була ознайомлена та надала свою згоду на всі зміни умов Кредитного договору, що підтверджується її підписами в зазначеному договорі про внесення змін № 1 до Кредитного договору (т.2 а.с.90-92).
На виконання договору про внесення змін № 1 до Кредитного договору 03 жовтня 2014 року позичальник здійснив платіж на погашення заборгованості по тілу кредиту в сумі 80 доларів США (т.1 а.с.243).
Після цього ОСОБА_2 не виконував належним чином своїх зобов'язань за Кредитним договором, внаслідок чого станом на 19 березня 2015 року в нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком ПАТ «Укрсоцбанк» по платежах за період з 01 листопада 2014 року по 18 березня 2015 року складає 117 698,76 доларів США, з яких: 97 968 доларів США - строкова заборгованість; 8 991,20 доларів США - заборгованість по відсотках; 10 079,44 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 660,12 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків, а за період до 31 жовтня 2014 року заборгованість складає 215 227,93 доларів США, з яких: 75 775 доларів США - заборгованість по тілу кредиту; 115 322,89 доларів США - заборгованість по відсотках; 9 628,58 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення тіла кредиту; 14 501,46 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків (т.1 а.с.239-252).
Пунктом 4.5 Кредитного договору передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 90 (дев'яносто) календарних днів підряд, та/або перевищення сумою простроченої заборгованості позичальника за цим договором суми кредиту за пунктом 1.1 цього договору більш як на 10 % суми кредиту за пунктом 1.1, та/або несплати позичальником більше ніж однієї виплати за цим договором, яка перевищує 5 % суми кредиту за пунктом 1.1 цього договору, позичальник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення з вимогою кредитора про повернення заборгованості за цим договором, повернути кредитору в повному обсязі заборгованість за цим договором (строкову та прострочену), а також погасити вимоги кредитора, що випливають з цього договору, в тому числі: кредит, проценти за кредитом, комісії, неустойку (пеню, штраф), передбачені цим договором.
За наданим банком розрахунком заборгованості за Кредитним договором апеляційним судом встановлено, що останній платіж був здійснений позичальником 03 жовтня 2014 року в сумі 80 доларів США на погашення тіла кредиту, а 13 вересня 2013 року в сумі 610 доларів США - по відсотках. Однак, з огляду на відсутність платежів у період з 29 травня 2009 року до 14 жовтня 2014 року, кредитором не було спрямовано в адресу позичальника повідомлення з вимогою про повернення заборгованості в порядку, передбаченому пунктом 4.5 Кредитного договору.
За клопотанням ОСОБА_2 ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 02 жовтня 2018 року в цій справі була призначена судово-економічна експертиза, проведення якої доручено експертам ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива», а ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 03 вересня 2019 року - додаткову судово-економічну експертизу, оскільки при проведені первинної експертизи не були дослідженні виписки ПАТ «Укрсоцбанк» по особовому рахунку позичальника та внаслідок надання позивачем додаткових доказів, що потребували дослідження експерта в області економіки.
У висновках за результатами проведених судово-економічних експертиз зазначено, що визначити, яка сума кредитних коштів в доларах США (еквівалент у гривнях) була фактично видана ОСОБА_2 за Кредитним договором та, відповідно, дату виникнення простроченої заборгованості по ньому, не видається за можливе. За даними банківських виписок, що надані на дослідження, станом на 19 березня 2015 року по Кредитному договору було сплачено 121 882,36 доларів США, в тому числі: тіло кредиту - 36 177 доларів США; проценти - 85 309,65 доларів США; пеня - 395,71 доларів США. За наявними в матеріалах справи квитанціями, ОСОБА_2 були сплачені проценти за Кредитним договором в загальній сумі 2 400 доларів США. Визначити фактичну заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором у доларах США (гривневому еквіваленті) станом на 19 березня 2015 року по тілу кредиту, відсоткам по кредиту та пені з урахуванням умов Кредитного договору та коштів, сплачених позичальником, не видається за можливе, за обставин наведених в дослідницькій частині.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - адвоката Білошапка О. В. не підлягають задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.
З огляду на викладене поручитель хоч і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, але є самостійним суб'єктом у відносинах з кредитором.
Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час укладення договору поруки, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Необхідно звернути увагу, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов'язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов'язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов'язання. Тому і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Разом з тим, якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.
Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки угодою передбачено сплату періодичних платежів, а за договором поруки поручителі відповідають за зобов'язаннями згідно з угодою перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.
Тобто, якщо до вимог, заявлених до боржника, застосовується загальний строк давності, передбачений статтею 257 ЦК України, то до вимог, заявлених до поручителя, вказаний строк обмежується строком дії поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України.
Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителів за невиконання боржником окремих зобов'язань за угодою до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами).
У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), в якій підтримала правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16.
Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.
Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
У разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обчисленню від цієї дати.
Вказані правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц (провадження № 14-644цс18).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановивши, що Кредитним договором і договором поруки встановлений строк виконання основного зобов'язання до 12 жовтня 2021 року і банк не змінював цей строк, зокрема шляхом направлення боржнику та поручителю повідомлення з вимогою про повернення заборгованості в порядку, передбаченому пунктом 4.5 Кредитного договору, апеляційний суд обґрунтовано виходив з відсутності підстав вважати поруку ОСОБА_1 припиненою відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .
Оскільки ОСОБА_2 не виконав належним чином своїх зобов'язань за Кредитним договором, в результаті чого в нього утворилася заборгованість, то апеляційний суд також дійшов правильного висновку про стягнення з нього на користь банку заборгованості станом на 31 жовтня 2014 року у розмірі 215 227,93 доларів США та солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованості за Кредитним договором, яка за період з 01 листопада 2014 роки по 18 березня 2015 роки складає 117 698,76 доларів США. При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що останній платіж на виконання зобов'язання боржником було внесено 03 жовтня 2014 року, а з позовом до суду банк звернувся у квітні 2015 року, тому зобов'язання поручителя за договором поруки охоплюється періодом з 01 листопада 2014 року по 18 березня 2015 року, в межах якого банк і заявив вимоги про солідарне стягнення з боржника та поручителя на його користь заборгованості за Кредитним договором.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки висновкам судово-економічних експертиз, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Апеляційним судом встановлено, висновок судово-економічної експертизи від 23 січня 2019 року № 06/19, та висновок додаткової судово-економічної експертизи від 28 січня 2020 року № 14/120, складені експертом ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» Тихоненко І. П. без урахування всіх платежів, здійснених боржником на виконання умов договору. Крім того, ці висновки спростовуються встановленими судом обставинами, зокрема фактом укладення договору між сторонами, фактом отримання коштів позичальником, умовами укладеного між сторонами договору зі змінами та доповненнями, договором поруки, а також розрахунком заборгованості.
Тобто апеляційний суд з дотриманням вимог процесуального закону оцінив вищевказані висновки експертиз та визнав за необхідне відхилити їх.
При цьому посилання заявників в касаційних скаргах на те, що суд апеляційної інстанції визнав заяву про видачу готівки від 13 жовтня 2006 року № 105 належним доказом у справі виключно на підставі пояснень, за відсутності в матеріалах справи та без дослідження оригіналу цієї заяви як в паперовому, так і в електронному вигляді, є необґрунтованими, оскільки стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У справі, яка переглядається, в уточненій зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 просила визнати припиненою поруку за договором поруки від 13 жовтня 2006 року № 26/П-08, що був укладений між нею, ОСОБА_2 та АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», тобто не заявляла вимог про визнання договору поруки припиненим. Однак посилання апеляційного суду в оскаржуваному судовому рішенні на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16, про те, що позовна вимога про визнання договору поруки припиненим є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя, не вплинуло на результат вирішення справи, а тому не може слугувати підставою для скасування правильного по суті судового рішення (частина друга статті 410 ЦПК України).
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявників в касаційних скаргах на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14, від 03 квітня 2019 року у справі № 757/31762/14, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14, в постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, від 04 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18 тощо, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи.
Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційних скаргах підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційних скарг про недослідження апеляційним судом наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 січня 2024 року було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2024 року, то у зв'язку із залишенням касаційних скарг без задоволення необхідно поновити її виконання.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - адвоката Білошапки Оксани Василівни залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2024 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 січня 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович