22 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 439/108/22
провадження № 61-11811св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 26 червня 2023 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовна заява обґрунтована тим, що 24 квітня 2010 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, однак на час звернення до суду з цим позовом проживають окремо.
Під час проживання в шлюбі за спільні кошти вони придбали автомобіль, марки «CHEVROLET», модель «CAPTIVA», 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , ринкова вартість якого становить 248 160,00 грн, автомобільний гараж, загальною площею 28,8 м. кв, за адресою АДРЕСА_1 (гаражне товариство № 2 , гараж № НОМЕР_3 ), ринкова вартість якого становить 99 000,00 грн.
Крім того, за час проживання в шлюбі вони заощадили грошові кошти в сумі 22 000,00 дол. США, що підтверджується декларацією відповідача за 2019 рік.
Правовставлюючі документи на автомобіль і автомобільний гараж оформлені на ОСОБА_2 , а також грошові заощадження знаходяться на зберіганні у відповідача.
Посилаючись на те, що сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного сумісного майна, позивачка, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила присудити їй легковий автомобіль марки «CHEVROLET», модель «CAPTІVA» номерний знак
НОМЕР_1 , 2012 року випуску, вартістю 248 160,00 грн; автомобільний гараж за адресою: АДРЕСА_1 (гаражне товариство № 2 , гараж № НОМЕР_3 ) вартістю 99 000,00 грн, та грошові кошти у сумі 232 331,45 грн, всього майна на загальну суму 579 491,45 грн.
Присудити ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 579 491,45 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 23 січня 2023 року у складі судді Бунда А. О. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
У порядку поділу майна подружжя присуджено ОСОБА_1 зі спільно нажитого у шлюбі майна на суму у розмірі 579 491,45 грн, з яких: легковий автомобіль марки «CHEVROLET», модель «CAPTІVA» номерний знак НОМЕР_1 , 2012 року випуску, вартістю 248 160,00 грн; автомобільний гараж, за адресою: АДРЕСА_1 (гаражне товариство № 2 , гараж № НОМЕР_3 ), м. Броди, Львівська область, вартістю 99 000,00 грн, грошові кошти у розмірі 232 331,45 грн.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на грошові кошти у розмірі 575 834,60 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після розірвання шлюбу діти залишилися проживати із ОСОБА_1 , а тому з урахуванням інтересів дітей та забезпечення їх потреб, суд дійшов висновку, що автомобіль та гараж для його обслуговування, необхідно залишити у власності позивачки, яка користується транспортним засобом.
Суд урахував, що у декларації про доходи ОСОБА_2 за 2019 рік, зазначено про наявність грошових коштів у розмірі 22 000,00 дол. США, а тому зважаючи на презумпцію рівності часток дружини та чоловіка у спільному сумісному майні подружжя, дійшов висновку, що позивачці слід присудити грошові кошти в сумі
228 674,60 грн, з урахуванням вартості транспортного засобу та автомобільного гаражу, а відповідачу - грошові кошти в сумі 575 834,60 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 26 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пигель Л. І. задоволено частково.
Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 23 січня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на легковий автомобіль марки «CHEVROLET», модель «CAPTIVA» номерний знак НОМЕР_4 , 2012 року випуску, вартістю 248 160,00 грн.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобільний гараж, за адресою: АДРЕСА_1 (гаражне товариство № 2 , гараж № НОМЕР_3 ), м. Броди, Львівська область вартістю 99 000,00 грн,
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 74 580,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, в частині визнання за позивачкою права власності на автомобільний гараж, апеляційний суд виходив з того, що
ОСОБА_2 також має у користуванні автомобіль, та саме він є членом гаражного товариства № 2 , за адресою: АДРЕСА_1 і сплачує членські внески, а тому право власності на зазначене нерухоме майно необхідно визнати за ним.
У частині вирішення позовних вимог щодо поділу грошових заощаджень в сумі
22 000,00 дол. США, апеляційний суд виходив з того, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи. Однак, згідно з декларацією про доходи ОСОБА_2 за 2021 рік, зазначено грошові активи в розмірі 7 500,00 грн. Позивачка не довела, що грошові кошти у сумі 22 000,00 дол. США не використано в інтересах сім'ї, а зберігаються у відповідача.
Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції в частині визнання права власності на спірний автомобіль за ОСОБА_1 , оскільки після розірвання шлюбу діти залишилися проживати з позивачкою, а тому з урахуванням інтересів дітей та з метою забезпечення їх найнеобхідніших потреб, автомобіль підлягає присудженню позивачці.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 916/2403/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17 тощо (пункт 1 другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Бродівського районного суду Львівської області.
27 вересня 2023 року справа № 439/108/22 надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що основним доказом відсутності грошових коштів у відповідача на момент розгляду апеляційним судом справи є декларація відповідача про доходи за 2021 рік, де він вказує про грошові активи лише в розмірі 7 500,00 грн, подана ОСОБА_2 01 вересня 2022 року, тобто після припинення шлюбних відносин та після розірвання шлюбу 03 березня 2022 року. Але, жодних інших доказів про те, що зазначені кошти були витрачені на потреби сім'ї, відповідач не надав.
Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, обґрунтовано виходив з того, що у подружжя були доходи на придбання гаражу, відпочинок та дозвілля сім'ї, які давали можливість не витрачати заощадження у розмірі 22 000,00 дол. США на потреби сім'ї, а усі потреби сім'ї забезпечувати за рахунок отриманих доходів подружжя, які останні одержували у вигляді заробітних плат та пенсійного забезпечення ОСОБА_2 ..
Натомість апеляційний суд безпідставно визнав факт того, що грошові кошти у сумі 22 000,00 дол. США були витрачені відповідачем в інтересах сім'ї, зважаючи ще й на те, що позивачка не мала доступу до зазначених коштів, які знаходилися на особистому рахунку відповідача.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 24 квітня 2010 року між сторонами було укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Бродівського РУЮ Львівської області, актовий запис № 35 (а. с. 13).
Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей, син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , які залишилися проживати з позивачкою (а. с.14).
Рішенням Бродівського районного суду Львівської області 03 березня 2022 року по справі № 439/2142/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано
(а. с.165).
Цей факт сторонами не заперечувався.
Перебуваючи у шлюбі сторони набули спільне майно:
- легковий автомобіль марки «CHEVROLET» моделі «CAPTIVA» номерний знак НОМЕР_4 2012 року випуску (а. с.30). Ринкова вартість згідно звіту про незалежну оцінку автомобіля становить 248 160 грн (а. с.32-40);
- автомобільний гараж, який знаходиться за адресою
АДРЕСА_1 (гаражне товариство № 2 , гараж № НОМЕР_3 ) (а. с.18). Ринкова вартість згідно звіту про оцінку майна становить 99 000 грн
(а. с.19-29);
- грошові кошти в сумі 22 000,00 доларів США, що відображено у декларації за
2019 рік, поданій ОСОБА_2 24 січня 2020 року (а. с.41-43).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За статями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи.
За частиною першою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в шлюбі неодноразово була предметом розгляду Верховним Судом та практика вирішення зазначеного питання є сталою.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції, в частині визнання права власності на автомобільний гараж, за адресою: АДРЕСА_1 (гаражне товариство № 2 , гараж № НОМЕР_3 ), м. Броди, Львівська область, вартістю 99 000,00 грн за позивачкою, оскільки ОСОБА_2 також має у користуванні автомобіль та саме він є членом гаражного товариства
№ 2 і сплачує членські внески.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, про відсутність правових підстав щодо поділу грошових заощаджень в сумі 22 000,00 дол. США, оскільки до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.
Водночас суд апеляційної інстанції встановив, що позивачка не довела того, що грошові заощадження, які вказані в декларації про доходи ОСОБА_2 за 2019 рік в сумі 22 000,00 дол. США знаходяться в нього, а не витрачені в інтересах сім'ї, оскільки шлюб між сторонами було розірвано у 2022 році.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції урахував її посилання про щомісячний дохід сім'ї у 2019-2021 роках у розмірі
36 140,00 грн, та дійшов обґрунтованого висновку, що за відсутності належних доказів, ця обставина не свідчить про використання відповідачем заощаджених грошових коштів для власних потреб.
Тому безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд без належних доказів зробив висновок про витрачання відповідачем готівкових коштів в інтересах сім'ї, оскільки обов'язок доведення наявності цих коштів на час звернення до суду покладається на особу позивача.
Таким чином, оскаржуване судове рішення апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 26 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара