про відмову у відкритті касаційного провадження
29 квітня 2024 року
м. Київ
справа №620/17764/23
адміністративне провадження № К/990/13387/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Державної казначейської служби України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії по втраті годувальника за період з 01.01.2015 по 30.06.2021, виходячи із 6 мінімальних пенсій за віком;
- стягнути з держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021, з розрахунку різниці між 6 мінімальними пенсіями за віком та отриманою пенсією, заподіяну прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.01.2024, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2024, адміністративний позов залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку зверненням до суду.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої та підпункт "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки відсутні висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносин.
Обґрунтовуючи причини пропуску строку, заявник вказує, що рішенням Конституційного Суду України № 1-р (ІІ)2021 від 07.04.2021в мотивувальній частині було зазначено, що держава має відшкодовувати шкоду громадянам України на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, завдану їм внаслідок дії частини третьої статті 54 Закону Укаїни № 796-XII у редакції Закону № 76-VII. Після прийняття рішення суду було зобов'язано привести законодавство у відповідність, проте питання щодо відшкодування шкоди так і не було вирішено. А тому, для забезпечення захисту своїх прав позивач був вимушений звернутися до суду, адже з боку держави ці порушення не були усунуті.
Проте, обґрунтування касаційної скарги не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також скаржник формально посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та не вказує: які саме норми матеріального та/або процесуального права необхідно застосувати для формування вказаного вище висновку; за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених ним норм матеріального та/або процесуального права.
Верховний Суд звертає увагу, що саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Посилання заявника на висновки Верховного Суду, які викладені в постановах від 20.07.2023 у справі № 420/8355/22 та від 24.01.2024 у справі № 810/820/24 Суд відхиляє з огляду на те, що такі висновки стосуються поновлення виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, таким чином висновки Верховного Суду в зазначених справах не є релевантними до обставин цієї судової справи.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя А.І. Рибачук
Суддя Л.В. Тацій