29 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 640/30477/20
адміністративне провадження № К/990/14148/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу голови ліквідаційної комісії з питань припинення діяльності Вищого господарського суду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до голови ліквідаційної комісії з питань припинення діяльності Вищого господарського суду України, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії держави Україна в особі Вищого господарського суду України, який порушив право ОСОБА_1 на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 1 091 226,60 грн. внаслідок застосування норм Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», які визнані неконституційними відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020;
- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у вигляді неотриманої вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 1 091 226,60 грн., завданої законом, що визнаний неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року позов задоволено частково: стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) майнову шкоду у розмірі 282 028, 17 грн.; в іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням ОСОБА_1 та голова ліквідаційної комісії з питань припинення діяльності Вищого господарського суду України звернулись із апеляційними скаргами.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року апеляційну скаргу голови ліквідаційної комісії з питань припинення діяльності Вищого господарського суду України залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року змінено, викладено пункт другий його резолютивної частини в наступній редакції:
« 2. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) майнову шкоду у розмірі 1 091 226, 60 (один мільйон дев'яносто одна тисяча двісті двадцять шість) гривень 60 копійок, завданої законом, що визнаний неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року залишено без змін.
12 квітня 2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» голова ліквідаційної комісії з питань припинення діяльності Вищого господарського суду України надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення цій справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Оскаржуючи судові рішення, заявник касаційної скарги посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 29 листопада 2022 року у справі №640/639/21.
Верховний Суд зазначає, що відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Водночас аргументи скаржника зводяться лише до зазначення постанови Верховного Суду, проте не зазначено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, сутність такого неправильного застосування та суперечливість такого застосування позиції Верховного Суду.
Також варто наголосити, що предметом спору у цій справі є стягнення матеріальної шкоди, заподіяної актом, що визнаний неконституційним.
Водночас у справі №640/639/21 від 29 листопада 2022 року предметом спору було стягнення недоотриманої вихідної допомоги судді з роботодавця.
Отже, правовідносини у справі №640/639/21 від 29 листопада 2022 року не є подібними до правовідносин у цій справі з огляду на різний предмет спору.
Доводів щодо подібності правовідносин у справі №640/639/21 від 29 листопада 2022 року до правовідносин цієї справи скаржником в касаційні скарзі не викладені.
Отже, в касаційній скарзі відповідач норму права, щодо застосування якої сформовані висновки Верховного Суду, не зазначив та не обґрунтував подібність правовідносин у цій справі та у справі, на яку він посилається, що відповідно, не може вважатися належним обґрунтуванням касаційної скарги, передбачене пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з цим автор касаційної скарги посилається на пункти 1, 2 та 4 частини другої статті 353 КАС України.
Так, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Проте, перевіривши викладені доводи, Суд констатує, що відповідач жодним чином ці підстави касаційного оскарження не обґрунтував, а лише зацитував з Кодексу пункт 1 частини другої статті 353 КАС України, що своєю чергою свідчить про формальний підхід обґрунтування касаційної скарги цими підставними.
Верховний Суд додатково наголошує, що доводи про порушення судом норми процесуального права, передбаченої пунктом 1 частиною другою статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв'язку із встановленими обставинами і висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним.
Проте перевіркою Верховним Судом змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Також не обґрунтованим є посилання на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України, оскільки ухвалою суду першої інстанції від 22 грудня 2020 року вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Отже, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктами 1 та 2 частини другої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження рішення судів попередніх інстанцій.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Отже, скаржником не викладені передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктами 1 та 2 частини другої статті 353 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу голови ліквідаційної комісії з питань припинення діяльності Вищого господарського суду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до голови ліквідаційної комісії з питань припинення діяльності Вищого господарського суду України, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії- повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя С.А. Уханенко