Справа № 755/18197/23
Провадження №2/367/3109/2024
Іменем України
24 квітня 2024 року м.Ірпінь
Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді Чернової О.В.,
за участі секретаря Глушко М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики,-
Позивач через свого представника - адвоката Конюшко Д.Б. звернувся до суду в вищезазначеним позовом, у якому просить стягнути з відповідача основну суму боргу в розмірі 700 доларів США, пеню у сумі 2200,00 доларів США, 3% річних в розмірі 18,18 доларів США, та понесені позивачем судові витрати, пов'язані з розглядом справи в розмірі 13 073,60 грн..
В обґрунтування підстав звернення до суду, зазначає, що 30.06.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики, відповідно до якого позивач передав у борг відповідачу грошові кошти у розмірі 700 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути вказану суму до 01.01.2023 року, про що останнім складено боргову розписку.
Проте, у встановлений договором строк відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, борг не погасив.
За несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з боку відповідача, позивачем було нараховано пеню в сумі 2 400,00 доларів США та 3% річних за користування чужими грошовими коштами в розмірі 18,18 доларів США.
Вказує, що 04.04.2023 та 07.06.2023 року, із значним простроченням відповідач здійснив часткове погашення боргу на загальну суму 7 600,00грн..
Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою щодо виконання взятих на себе зобов'язань та повернення суми боргу, проте, дані вимоги останнім проігноровані.
У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав, та просить стягнути з відповідача на користь позивача основну суму боргу в розмірі 700 доларів США, пеню у сумі 2200,00 доларів США, 3% річних в розмірі 18,18 доларів США, та понесені позивачем судові витрати, пов'язані з розглядом справи в розмірі 13 073,60 грн..
Ухвалою суду від 26 лютого 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача - адвокат Конюшко Д.Б. подав до суду заяву про проведення судового засідання без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримав, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судові засідання, призначені на 17.04.2024 та 24.04.2024 року не з'явився, про причини неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву чи будь-яких заяв від відповідача не надійшло.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин, або без повідомлення причин, відповідач не подав відзив, позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи, суд, згідно вимог статей 223, 280, 281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що 30.06.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики. За умовами договору позикодавець ОСОБА_1 передав позичальникові ОСОБА_2 грошові кошти для вирішення власних сімейно-побутових питань в сумі 700 доларів США, які позичальник ОСОБА_2 зобов'язався повернути до 01.01.2023 року. Також, згідно з розпискою, позичальник зобов'язався виплатити пеню в розмір 10 відсотків від позиченої суми за кожен день простроченої виплати.
Відповідач ОСОБА_2 у розписці від 30.06.2022 року підтвердив отримання від позивача ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 700 доларів США.
Як вбачається з виписки про рух коштів по картці позивача ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , в порушення взятих на себе зобов'язань та строків повернення коштів за договором позики, здійснив лише часткове погашення боргу 07.06.2023 на суму 3 800,00 грн. та 04.04.2023 року в розмірі 3 800,00 грн.. При цьому з наданої виписки не вбачається призначення платежу.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона, позичальник, зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона, позикодавець, стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Згідно з роз'ясненнями пункту 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», у разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд в резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч.3 ст.533 ЦК України.
Згідно з п.4 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч1 ст.2 ЦПК України).
Відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин 1-2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Відповідно до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За змістом ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.08.2019 року по справі №369/3340/16-ц, провадження №61-7418св18, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
У постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №143/280/17, провадження №61-33033св18, додатково звернуто увагу судів на те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача, свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов'язань.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Конституція України не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про валюту і валютні операції», а також Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'занні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
При цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ч.ч.1, 2, 3, 4, 8 ст.83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно із ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)
Як вбачається з досліджених доказів, умови договору позики позичальником належним чином не виконані, в передбачені договором строки позика не погашена, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість за договором позики у розмірі 2918,18 доларів США, з яких 700 доларів США - основна сума боргу, 2200,00 доларів США - пеня, та 18,18 доларів США - 3% річних.
Щодо вимог позивача про стягнення пені та 3% річних, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3 % / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення. Позивачем здійснено розрахунок 3% річних, розмір яких становить 18,18 доларів США.
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Як вбачається, сторони передбачили договором у разі невиконання зобов'язання у встановлений строк сплату позичальником пені у розмірі 10 відсотків від запозиченої суми за кожен день прострочення.
Позивачем здійснено розрахунок суми пені за період прострочення грошового зобов'язання з 02.01.2023 року по 13.11.2023 року у розміні 22 120 доларів США.
Частиною 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, передбачено у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Так, 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався, останній раз указом Президента України № 49/2024 від 05 лютого 2024 року, затвердженого Законом України №3564-IX від 06 лютого 2024 року до 05 год. 30 хв. 14 травня 2024 року.
Оскільки укладений між сторонами договір позики датований 30.06.2022 року, тобто у період дії на території Україні режиму воєнного стану, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача основної суми боргу в розмірі 700 доларів США.
Суд відмовляє позивачу в силу приписів ч.18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у стягненні з відповідача пені та 3% річних.
Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи в сумі 3137,60 грн., виходячи з такого розрахунку: 700,00 доларів США (сума задоволених позовних вимог) * 100 % / 2918,18 доларів США (ціна позову) * 13 073,60 грн (понесені судові витрати) = 3137,60 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 128, 131, 133, 141, 223, 229, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики,- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 700 (сімсот) доларів США.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов'язані з розглядом даної справі, у сумі 3137 (три тисячі сто тридцять сім) гривень 66 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду до Київського апеляційного суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , засоби зв'язку НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Представник позивача - адвокат Конюшко Денис Борисович, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса листування: 01001, місто Київ, а/с №В302, засоби зв'язку НОМЕР_1 , адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , засоби зв'язку НОМЕР_5 ; НОМЕР_6
Повний текст рішення виготовлено 29 квітня 2024 року.
Суддя: О.В. Чернова