Справа № 456/874/24
Провадження № 2-о/456/92/2024
про залишення заяви без руху
13 лютого 2024 року місто Стрий
Суддя Стрийського міськрайонного суду Львівської області Шрамко Р. Т. , розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Стрийська міська рада про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком,
Заявник звернувся до суду з заявою, в якій просить встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері.
Зазначена заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст.175 ЦПК України.
Цивільні справи розглядаються судом виключно в порядку, встановленому ЦПК України, яким в тому числі встановлено вимоги до форми та змісту заяви, з якою особа має право звернутись до суду.
Відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Статтею 293 ЦПК Українивизначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно до положень частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, однією з умов встановлення факту в рамках окремого провадження є відсутність спору про право, тобто якщо встановлення такого факту підтвердить наявність чи відсутність саме неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
При цьому, згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Як визначено ч. 1ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
При цьому, у відповідності до положень ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, в той час як батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні, та мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Як визначено частинами 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 4ст. 157 СК України).
Пунктом 2 ч. 164 СК України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути, зокрема, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Отже, сімейним кодексом України чітко передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Одним із способів виконання батьками обов'язку утримувати дитину є стягнення аліментів за домовленістю сторін або за рішенням суду.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати або батько має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Так, заявником не надано суду доказів, що при вирішення питань щодо виховання чи утримання малолітньої дитини, мати умисно ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації прав з даного приводу.
Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України). Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.
Тобто, факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
У постанові від 13.10.2022 у справі №755/1938/22 Верховний Суд зазначив, що для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети ні. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
З наведеного вбачається, що факт відсутності участі матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом лише в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав, однак заявником не зазначено з яких причин він не звертається з вказаним позовом до суду.
З заяви взагалі не вбачається мета встановлення даного факту.
Однак, не зрозумілим для суду є чому вказані обставини про які веде мову заявник у своїй заяві є перешкодою для виконання ним його батьківських обов'язків, тоді коли він є рідним батьком, і має всі права як батько та несе всі обов'язки як батько, і ніщо йому не може перешкоджати виконувати свої права і обов'язки по відношенню до дитини.
Більше того, суд вважає, що саме по собі встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова від 10.04.2019 у справі № 320/948/18; 08 грудня 2021 року у справі № 464/6696/20 (провадження № 61-13755св21 ).
Відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Крім цього, заявником не в повній мірі визначено коло заінтересованих осіб, які мають брати участь у справі, рішення у справі щодо яких може вплинути на їх права та обов'язки шляхом його реалізації.
Так, враховуючи мету встановлення в судовому порядку факту самостійного виховання дитини віком до 18 років отримання заявником можливої відстрочки від мобілізації, заявником не вирішено питання щодо участі в справі в якості заінтересованої особи Міністерства оборони України, відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, на який покладено обов'язки по виконанню Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію» та можливо Державної прикордонної служби у разі перетину державного кордону України.
Зазначення органу опіки і піклування на думку суду не є єдиними заінтересованими особами у справі, враховуючи мету встановлення факту самостійного виховання дитини та перебування на його повному утриманні.
Дотримання вимог ст.175 ЦПК України при пред'явленні заяви в суд є імперативним правилом в тому числі і для суду на предмет перевірки заяви і долучених до неї матеріалів і недопущення відкриття провадження і призначення непідготовленої справи (позову, заяви) до розгляду. Заява не може ґрунтуватися на припущеннях.
З положень частини 5 статті 177 ЦПК України слідує, що позивач (заявник) зобов'язаний додати до заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються вимоги, та, відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України, такі докази мають бути подані разом з поданням заяви.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України, позовна заява, подана без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 ЦПК України, підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків.
З огляду на вищевикладене, заявнику слід уточнити заявлені вимоги, які можуть бути розглянуті саме у порядку окремого провадження, встановити конкретну мету, яка викликає необхідність встановлення даного факту. Також слід визначитися із колом заінтересованих осіб, яких слід залучити до участі у справі, виходячи із мети встановлення факту та подальшого пред'явлення рішення суду до виконання.
У разі неможливості вирішення поставленого питання у порядку окремого провадження, роз'яснити можливість звернення з таким у порядку загального позовного провадження, шляхом пред'явлення позову.
За викладених обставин, подана заява підлягає залишенню без руху для усунення недоліків, визначених в ній.
Роз'яснити заявнику, що в разі невиконання вимог ухвали суду, заява, відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України буде вважатися неподаною і повернута йому.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 259-261 ЦПК України,
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Стрийська міська рада про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком залишити без руху.
Повідомити заявника про необхідність усунути недоліки заяви, вказані в мотивувальній частині ухвали суду у десятиденний строк з дня отримання ним цієї ухвали.
У разі невиконання ухвали суду у зазначений строк заяву вважати неподаною та повернути її заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Р. Т. Шрамко