08 березня 2024 рокуСправа №160/530/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,-
04.01.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 , при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
- стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» на користь ОСОБА_1 , невиплачену грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу частини у розмірі - 28780,35 грн .
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що від дня звільнення зі служби (10.10.2023) до теперішнього часу грошову компенсацію за речове майно він не отримав та про причини її невиплати не проінформований. Позивач вважає, що бездіяльність посадових осіб Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, в частині невиплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна є протиправною, у зв'язку із чим звернувся до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 відкрито провадження у справі № 160/530/24 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
24.01.2024 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що позивачем при самостійному розрахунку компенсації за невидані предмети речового майна, який наявний в позовній заяві, було помилково застосовано пункт 27 Порядку 578, без урахування внесених в подальшому змін. А саме, позивачем не було взято до уваги, що згідно внесених в подальшому змін до пункт 27 Порядку 578, розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення). З огляду на викладене вище, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за недоотримане під час проходження військової служби речового майна, зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за недоотримане під час проходження служби речове майно є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 03.10.2016 по 10.10.2023 перебував на посаді інспектора відділу режиму і охорони Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)».
10.10.2023 позивача виключено зі списків особового складу установи, усіх видів забезпечення.
09.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» із рапортом, в якому просив:
- надати йому довідку-розрахунок неотриманого речового майна за увесь період трудових відносин;
- провести нарахування та виплату належної грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 .
Листом №3/6-30/2023-Р-28 від 23.10.2023 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що його заява від 09.10.2023 потребує додаткового вивчення.
Вважаючи протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі - 28 780,35 грн, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби», затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок № 578, тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Пунктом 2 Порядку №578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Пунктом 3 Порядку №578 визначено, що речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.
Пунктом 23 Порядку № 578 визначено, що замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до їх закупівельної вартості.
За приписами пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Відповідно до пункту 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Таким чином, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення на підставі їх заяви виплачується грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, у зв'язку з чим оформляється відповідна довідка.
З наданої до суду копії заяви (рапорту) позивача про виплату грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування вбачається, що така заява (рапорт) була отримана відповідачем 09.10.2023.
В свою чергу, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та наведений факт не заперечується сторонами.
При цьому судом зауважується, що відповідачем не заперечується обов'язок щодо відшкодування у грошовій формі за належні до видачі предмети речового майна.
У рішенні в справі "Будченко проти України від 24.04.2014 (заява №38677/06, пункти 38-39) Європейський суд з прав людини зазначив про те, що відмова держави в задоволенні гарантованих чинним законодавством вимог майнового характеру з підстав відсутності механізму реалізації відповідного законодавчого положення становить втручання в право особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Держава не може відмовляти в здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання, що мало місце у випадку спірних правовідносин.
Держава гарантує виконання взятих на себе зобов'язань.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Отже, з урахуванням практики ЄСПЛ, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження правомірності невиплати коштів позивачу (у тому числі стосовно об'єктивної неможливості такої виплати), суд дійшов висновку, що бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, є протиправною.
Щодо позовних вимог про стягнення з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» на користь ОСОБА_1 , невиплачену грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу у розмірі - 28 780,25 грн, то суд вважає їх передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.
Відтак, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає, що належним способом відновлення порушеного права буде, саме зобов'язати Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Отже, відповідно до положень ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду в сумі 1073,60 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 , при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Зобов'язати Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№3)» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу.
Стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (код ЄДРПОУ 14316899) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А. Ю. Рищенко