29 березня 2024 рокуСправа №160/2117/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
24.01.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) всіх належних сум доньки ОСОБА_2 , яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_2;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо невиплати сум які належали ОСОБА_2 грошового забезпечення за вересень 2023 року, додаткової винагороди па період дії воєнного стану, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021, 2022 та 2023 року, компенсації за неотримане речове майно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести нарахування та виплатити, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення за вересень 2023 року, додаткової винагороди на період дії воєнного стану, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових лій за 2021, 2022 та 2023 року, компенсації за неотримане речове майно.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є матір'ю загиблої ОСОБА_2 , яка проходила службу у Військовій частині НОМЕР_1 та має право на отримання грошового забезпечення у повному обсязі, проте зазначені кошти не були виплачені на час виключення ОСОБА_2 із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . А тому позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування грошового забезпечення у повному обсязі на час виключення ОСОБА_2 із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . За таких обставин, просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 відкрито провадження у справі №160/2117/24 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
12.03.2024 на адресу суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідно до пункту 2 Розділу XXX Порядку №260, грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 XXX РОЗДІЛУ членам його сім'ї а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Таким чином законодавець визначив виключне коло осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення - таким чином право на отримання грошового забезпечення має також батько загиблої ОСОБА_2 . Крім того твердження позивача про відсутність у ОСОБА_2 дітей документально позивачем не підтверджена. Отже, відповідачем зазначено, що спадкове право являє собою сукупність правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов'язків померлої особи (спадкодавця) за правом спадкування до однієї або кількох осіб (спадкоємців). Не входить до складу спадщини також право на аліменти, пенсію, допомогу та інші соціальні виплати, а також права та обов'язки спадкодавця як боржника та кредитора, якщо вони нерозривно пов'язані з його особою і відповідно до статті 608 Цивільного кодексу України припиняються у зв'язку з його смертю. Позивачем також не надано підтвердження, що вона є єдиним спадкоємцем загиблої ОСОБА_2 - витягу із Спадкового реєстру.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_4 від 29.08.1992.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 від 23.06.2021.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Станом на день загибелі ОСОБА_2 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Як встановлено судом, ОСОБА_1 , як мати загиблої ОСОБА_2 , звернулась до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою від 30.10.2023, в якій просила виплатити на картковий рахунок виплати. що належали ОСОБА_2 , а саме:
- грошове забезпечення за вересень 2023 року;
- грошове забезпечення за жовтень 2023 року;
- додаткову винагороду на період дії воєнного стану;
- грошову допомогу на оздоровлення;
- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі грошового забезпечення;
- грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2020, 2021, 2022, 2023 роки;
- грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки;
- грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Відповідно до витягу з наказу Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.11.2023 № 895, старшого солдата ОСОБА_2 , майстра ремонтної майстерні артилерійського озброєння ремонтного взводу артилерійського озброєння ремонтної роти ракетно-артилерійського озброєння ремонтно-відновлювального батальйону, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, з 11 жовтня 2023 року. Смерть настала під час виконання обов'язків військової служби.
Також, згідно змісту наказу Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.11.2023 № 895, наказано виплатити: матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі грошового забезпечення; щомісячну премію в максимальному розмірі 523% від встановленого посадового окладу; надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% від встановленого посадового окладу, за військове звання та надбавку за вислугу років; грошову допомогу на поховання в сумі п'яти прожиткових мінімумів у розрахунку на місяць на одну особу, установлених на дату загибелі.
Крім того, у зазначеному наказі встановлено, що щорічна основна відпустка за 2022 рік використана в кількості 10 діб; щорічна основна відпустка за 2023 рік не надавалась; грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік виплачена; додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, за 2021, 2022, 2023 роки не надавалась, грошова компенсація не виплачувалась.
Отже, позивач, фактично не погоджуючись із протиправними діями відповідача щодо невиплати їй, як матері загиблої, грошового забезпечення, звернулась із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Щодо невиплати додаткової винагороди за виконання бойового завдання, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року за №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 року (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (надалі - Порядок №260).
Згідно з пунктом 2 Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до пункту 17 Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), яка набрала чинності 28.02.2022 року та застосовується з 24.02.2022 року.
Пунктом 1 Постанови №168, зокрема, встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях або заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, Міністром оборони України видано окреме доручення від 23.06.2022 року №912/з/29 (надалі - Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29), згідно з пунктом 1 якого під терміном безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем:
- бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;
- бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу у групування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;
- бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;
- бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
- бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
- бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);
- виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;
- виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;
- здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;
- здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;
- виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.
Абзацами 1 та 2 пункту 3 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29 передбачено, що райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Окремо, відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України визначати інші райони ведення бойових дій (у т.ч. повітряного простору), в яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.
Водночас, абзацами 3-7 пункту 3 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29 визначено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
- бойовий наказ (бойове розпорядження);
- журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад;
- рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Відповідно до пункту 4 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29, керівникам органів військового управління, штабів угрупувань військ (сил), штабів тактичних груп, командирам військових частин (установ, навчальних закладів), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляти органи військового управління, військові частини (установи, навчальні заклади) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цього доручення.
У разі, якщо військовослужбовці були відряджені до військових частин (установ), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави з однієї військової частини, то безпосередня участь у бойових діях цих військовослужбовців може підтверджуватися однією довідкою з відображенням в ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця за формою, наведеною в додатку №2 до цього доручення.
У підставах про видання таких довідок (додаток №1 або додаток №2) обов'язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цього доручення.
Надати право керівникам органів військового управління, штабів угрупувань військ (сил), штабів тактичних груп, перелік яких затверджений Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України, включати до таких довідок терміни безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах починаючи з 24 лютого 2022 року.
Пунктом 14 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29 передбачено, що це доручення застосовувати з 01.06.2022 року (крім абзацу третього пункту 1, абзацу четвертого пункту 7 та підпункту 9.11 пункту 9 (в частині виплати додаткової винагороди військовослужбовцям за час проходження підготовки (навчання) за кордоном щодо порядку застосування, обслуговування та ремонту різних видів озброєння та військової/спеціальної техніки) цього доручення, які застосовувати з 24.02.2022 року).
Тобто, зазначене Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29 видане Міністром оборони України з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, застосовується з 01.06.2022 року (крім окремих випадків, коли положення цього акта застосовуються з 24.02.2022 року). При цьому абзацом 4 пункту 5 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29 надано право керівникам органів військового управління, штабів угрупувань військ (сил), штабів тактичних груп включати до довідок про безпосередню участь у бойових діях або заходах терміни безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах починаючи з 24 лютого 2022 року.
Таким чином, безпосередньою участю військовослужбовця у бойових діях або заходах є виконання військовослужбовцем у складі діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави та у визначених відповідним рішення Головнокомандувача Збройних Сил України районах ведення бойових дій завдань та участь військовослужбовця у заходах, перелік яких визначений пунктом 1 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29.
При цьому, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або заходах повинна бути підтверджена відповідними документами, перелік яких визначений абзацами 4-6 пункту 3 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29, на підставі яких керівником органу військового управління видається довідка про дні безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах.
Суд зазначає, що матеріали адміністративної справи не містять жодних доказів на підтвердження прийняття безпосередньої участі позивачем в заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, що дає право на отримання збільшеної грошової винагороди в розмірі 100000 гривень пропорційною в розрахунку на місяць у відповідності до Постанови КМУ № 168.
В свою чергу, суд зазначає, що указаною постановою № 168 КМУ установив, зокрема, військовослужбовцям на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно.
Як встановлено судом та не спростовується відповідачем, позивачу не було здійснено нарахування та виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно, як передбачено пунктом 1 Постанови №168.
Бездіяльність відповідача щодо невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення постанови КМУ № 168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства та наданих до матеріалів позову доказів суд зазначає, що безпосередня участь позивач в заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, що дає право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн., матеріалами справи не підтверджена, тому відповідачем правомірно не нараховувалась позивачу додаткова винагорода за період вересень 2022 року у розмірі 100 000,00 грн.
В той же час, суд зазначає, що відповідачем допущено бездіяльність, а саме не було здійснено нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно, як передбачено пунктом 1 Постанови №168.
Щодо компенсації за недоотримане речове майно військовослужбовцем, суд зазначає про таке.
У частині першій статті 9 Закону № 2011-XII закріплено, що Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною першою статті 9-1 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) було встановлено, що продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі грошова компенсація), визначається Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі Порядок № 178).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі військова частина), а командирам (начальникам) військової частини наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку № 178 ).
За приписами пункту 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 (далі Інструкція № 232) встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Пунктом 6 Інструкції № 232 встановлено, що особи офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, які перебували в запасі та вступили на військову службу в установленому законодавством порядку, у тому числі на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, набувають права на отримання речового майна в день прийняття їх на військову службу. Видача речового майна цим військовослужбовцям проводиться після прибуття їх до місця проходження служби. Наступна видача речового майна проводиться за встановленими нормами в разі продовження строку служби. Предмети речового майна, отримані понад 12 місяців до звільнення в запас, в забезпечення не враховуються.
Таким чином, за змістом наведених вище правових норм, у разі звільнення з військової служби у військовослужбовця виникає право на грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, а реалізація вказаного права здійснюється військовослужбовцем виключно шляхом подання рапорту.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Зазначений висновок щодо застосування норм права узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18).
За приписами абзаців 1, 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення № 1153), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення, військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, а у відповідної військової частини обов'язок або забезпечити військовослужбовця неотриманим речовим майном, або ж виплатити йому відповідну грошову компенсацію взамін такого майна.
Відтак, у зв'язку з наявністю законодавчо закріпленого у позивача права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, виплату якого не було здійснено з неналежних від нього причин, поведінка відповідача у цьому разі свідчить про його протиправну бездіяльність як суб'єкта владних повноважень.
Щодо визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд зазначає про таке.
За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 та «;Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено термін «особливий період», як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII, п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (№ 620/4218/18).
Таким чином, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що позивач, як учасник бойових дій, не використала додаткову відпустку за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, а отже набула право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби.
Судом, зі змісту наказу від 16.11.2023 № 895, з'ясовано, що відповідач не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, за 2023 рік. Доказів які б спростовували вказані обставини не було надано.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за вересень 2023 року, суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 1 Розділу ХХХ Поряду № 260, у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей. У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку № 260).
Відповідно до пункту 3 Розділу ХХХ Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку № 884).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
війсьовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей (абзац 1 пункту 7 Порядку № 884).
Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими та не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
При цьому, виплата грошового забезпечення здійснюється на підставі відповідної заяви члена сім'ї військовослужбовця, яку командир військової частини повинен розглянути протягом 15 днів та прийняти рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
В даному випадку, судом встановлено, що позивачем було подано до командира Військової частини НОМЕР_1 відповідну заяву та додатки до неї, як то передбачено Порядком №884.
Жодного рішення про відмову позивачу у виплаті грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців безвісно відсутніх, Військовою частиною НОМЕР_1 прийнято не було, докази зворотного матеріали справи не містять.
Витяг з наказу Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.11.2023 № 895 також не свідчить про прийняти рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення за вересень 2023 року.
Матеріали справи також не містять доказів того, що грошового забезпечення за вересень 2023 року було нараховано та виплачено ОСОБА_2 .
Таким чином, суд робить висновок, що військовою частиною НОМЕР_1 невиплачено грошове забезпечення ОСОБА_2 за вересень 2023 року.
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій та рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо невиплати сум, які належали ОСОБА_2 грошового забезпечення за вересень 2023 року, додаткової винагороди па період дії воєнного стану, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021, 2022 та 2023 року, компенсації за неотримане речове майно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення за вересень 2023 року, яке належало ОСОБА_2 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткову винагороду встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 24.02.2022 по 10.10.2023, яка належала ОСОБА_2 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, яка належала ОСОБА_2 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових лій за 2021, 2022 та 2023 року, яка належала ОСОБА_2 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за неотримане речове майно, яка належала ОСОБА_2 .
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А. Ю. Рищенко