19 січня 2024 рокуСправа №160/29832/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу №160/29832/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, зобов'язання вчинити певні дії,-
14.11.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати нарахування ОСОБА_1 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області: від 14.05.2019 №Ф-75692-17/64 на суму 21710,90 грн., від 04.11.2019 №Ф-75692-17/64 на суму 27219, 26 грн., від 14.02.2020 №Ф-75692-17/64 на суму 29973,44 грн., від 06.11.2020 №Ф-75692-17/64 на суму 36268,74 грн., від 02.02.2021 №Ф-75692-17/64 на суму 38468,74 грн. та рішення від 12.06.2018 №0225721319 на суму 170 грн., №0225731319 на суму 170 грн., №0225711319 на суму 170 грн., №0225681319 на суму 170 грн.; зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області привести облікові дані ОСОБА_1 у відповідність здійснивши коригування даних в інтегрованій картці шляхом виключення суми недоїмки в розмірі 38 468 грн. 74 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03.06.2002 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Свою підприємницьку діяльність позивач закінчив у 2005 року, шляхом написання заяви про припинення діяльності та подання її до Придніпровської ДПІ, м. Дніпра та передачі для знищення круглої печатки, внаслідок ліквідації ФОП. Після цього підприємницьку діяльність не здійснював, доходу від підприємницької діяльності не отримував, звітність не подавав. В жовтні 2023 року дізнався про наявність податкового боргу, відкритого виконавчого провадження, яким було накладено арешт на банківські картки. Вказує, що позивачем не вчинялись дії щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця після початку діяльності Єдиного державного реєстру та не вчинялись дії щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця, заяви та документи державному реєстратору не подавались, оскільки діяльність позивача закінчилась раніше. Станом на дату винесення контролюючим органом вимоги про сплату боргу у позивача відсутнє дійсне свідоцтво про реєстрацію його як фізичної особи-підприємця. Повноваження на здійснення підприємницької діяльності у позивача в силу недійсності свідоцтва про державну реєстрацію відсутні. Одразу, після того як позивач дізнався про наявний борг, він звернувся до державного реєстратора для внесення відомостей в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про припинення підприємницької діяльності. Враховуючи те, що позивач не мав у спірний період обов'язку зі сплати єдиного внеску та не отримував дохід від підприємницької діяльності, відповідачем безпідставно сформовано та подано на виконання спірні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/29832/23. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
07.12.2023 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що за даними інформаційної системи податкового органу позивач перебував на обліку в Придніпровській ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа - підприємець з 06.06.2002 по 25.10.2023 на загальній системі оподаткування, стан платника 11 - припинено, але не знято з обліку. Станом на 27.11.2023 року за даними інтегрованої картки платника по коду бюджетної класифікації 71040000 ФОП ОСОБА_1 автоматичні нарахування єдиного внеску на загальну суму 37788,74 грн. складаються з наступних періодів: за 2017 рік у сумі 8448,0 грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року; 1 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року; 2 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року; 3 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року; 4 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.01.2019 року; 1 квартал 2019 у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року; 2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 року; 3 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 21.10.2019 року; 4 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 20.01.2020 року, 1 квартал 2020 року у сумі 2078,12 грн. (січень, лютий), граничний термін сплати до 21.04.2020 року; 2 квартал 2020 року у сумі 1039,06 грн. (червень), граничний термін сплати до 20.07.2020 року; 3 квартал 2020 року у сумі 3178,12грн., граничний термін сплати до 19.10.2020 року; 4 квартал 2020 року (жовтень, листопад) у сумі 2200,0 грн. граничний термін сплати до 19.01.2021 року. Також відносно позивача були винесені рішення про застосування штрафних санкцій за неподання декларацій єдиного внеску №0225721319 за 2014, 2015, 2016, 2017 роки на суму 680 грн.
Позивач наполягав на задоволенні позовних вимог, про що 21.12.2023 року надав суду свої обґрунтування, викладені у відповіді на відзив.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 03.06.2002 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем, про що свідчить запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
25.10.2023 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
12.06.2018 року на підставі пункту 76.2 статті 76 розділу ІІ Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями проведено камеральну перевірку з питання неподання ОСОБА_1 «Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» згідно додатка 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 14.04.2015 №435 у редакції наказу Міністерства фінансів України від 07.09.2016 №813 за 2014,2015,2016 та 2017 роки.
Перевіркою встановлено, що порушення платником п. 2 Р. III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 14.04.2015 №435 у редакції наказу Міністерства фінансів України від 07.09.2016 в частині щодо неподання, несвоєчасного подання та подання не за встановленою формою звітності по єдиному внеску. Дані камеральної перевірки свідчать про неподання ОСОБА_1 Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2014,2015,2016,2017 роки.
За результатами перевірки податковим органом складно акт № 30079/04-36-13-19/2626000399 від 12.06.2018 року.
Рішеннями №0225721319, 0225731319, 0225711319, 0225681319 від 12.06.2018 року про застосування до позивача штрафних санкцій, за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 680 (170х4) грн.
14.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 75692- 17/64, якою позивачу визначено до сплати недоїмку з єдиного внеску в сумі 21710,90 грн.
Вказану вимогу було надіслано на податкову адресу платника податків. Відповідно до даних АТ “Укрпошта” поштове відправлення повернуто на адресу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області з відміткою «за зазначеною адресою не проживає».
04.11.2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 75692- 17/64, якою позивачу визначено до сплати недоїмку з єдиного внеску в сумі 27219,26 грн.
Вказану вимогу було надіслано на податкову адресу платника податків. Відповідно до даних АТ “Укрпошта” поштове відправлення повернуто на адресу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з відміткою «за зазначеною адресою не проживає».
14.02.2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 75692- 17/64, якою позивачу визначено до сплати недоїмку з єдиного внеску в сумі 29973,44 грн.
Вказану вимогу було надіслано на податкову адресу платника податків. Відповідно до даних АТ “Укрпошта” поштове відправлення повернуто на адресу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з відміткою «за зазначеною адресою не проживає».
06.11.2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 75692- 17/64, якою позивачу визначено до сплати недоїмку з єдиного внеску в сумі 36268,74 грн.
Вказану вимогу було надіслано на податкову адресу платника податків. Відповідно до даних АТ “Укрпошта” поштове відправлення отримане позивачем 01.12.2020 року.
02.02.2021 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 75692- 17/64, якою позивачу визначено до сплати недоїмку з єдиного внеску в сумі 38468,74 грн.
Вказану вимогу було надіслано на податкову адресу платника податків. Відповідно до даних АТ “Укрпошта” поштове відправлення повернуто на адресу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Листом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №74574/6/04-36-24-13-08 від 07.11.2023 року позивача повідомлено, що згідно даних інформаційної системи податкового органу, в ІКП ФОП ОСОБА_1 відбулися автоматичні нарахування сум єдиного внеску:
- за 2017 рік - 8448 грн, термін сплати 09.02.2018;
- I квартал 2018 року - 2457,18 грн., термін сплати 19.04.2018;
- II квартал 2018 року - 2457,18 грн., термін сплати 19.07.2018;
- III квартал 2018 року - 2457,18 грн., термін сплати 19.10.2018;
- IVквартал 2018 року - 2457,18 грн., термін сплати 21.01.2019;
- I квартал 2019 року - 2754,18 грн., термін сплати 19.04.2019;
- II квартал 2019 року - 2754,18 грн., термін сплати 19.07.2019;
- III квартал 2019 року - 2754,18 грн., термін сплати 21.10.2019;
- IVквартал 2019 року - 2754,18 грн., термін сплати 20.01.2020;
- I квартал 2020 року - 2078,12 Грн., термін сплати 21.04.2020;
- II квартал 2020 року - 1039,06 грн., термін сплати 20.07.2020;
- III квартал 2020 року - 3178,12 грн., термін сплати 19.10.2020;
- IV квартал 2020 року - 2200,00 грн., термін сплати 19.01.2021;
Не погодившись з вимогами про сплату боргу (недоїмки) та рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI.
Частиною 2 статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що необхідними умовами для сплати фізичною особою - підприємцем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження останньою підприємницької діяльності.
Верховний Суд вже неодноразово вирішував зазначене питання. Зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).
Визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.
01.07.2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.2003 (далі Закон №755-IV). Згідно з преамбулою цей Закон регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (станом на 01.07.2004) дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб підприємців.
Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (станом на 01.07.2004) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (станом на 01.07.2004) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.
Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (станом на 01.07.2004)).
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (станом на 01.07.2004) відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.
Частина перша статті 42 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (станом на 01.07.2004) передбачала, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Відповідно до статті 43 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (станом на 01.07.2004) за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
Водночас в силу приписів частини п'ятої статті 43 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (станом на 01.07.2004) державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця для взяття фізичної особи - підприємця на облік.
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (станом на 01.07.2004) державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.
Частиною третьою статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (станом на 01.07.2004) встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття.
Пунктом 2 розділу VIII «Прикінцевих положень» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (станом на 01.07.2004) було визначено, що державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
01.07.2010 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (далі Закон № 2390-VI) щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання.
Відповідно до «Прикінцевих і перехідних положень» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»:
- процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (пункт 2).
- усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3).
- свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (пункт 4).
З огляду на викладені норми, обов'язковою умовою для збереження статусу фізичними особами, зареєстрованими до 01.07.2004 як суб'єктами підприємницької діяльності, було проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі. При цьому датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Водночас, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» не було встановлено обов'язку суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов'язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації.
Відтак, після набрання 01.07.2004 чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» позивач автоматично не набув статусу фізичної особи - підприємця в розумінні положень цього закону, оскільки не вчинив передбачених ним активних дій для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.
Суд зазначає, що статус фізичної особи - підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Відсутність офіційного підтвердження статусу фізичної особи - підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 1 липня 2020 року по справі № 260/81/19.
Крім того відповідачем не надано доказів, які б свідчили про збереження статусу фізичної особи підприємця у позивача. Відповідачем не надано доказів подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу ІІ Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» строк, реєстраційної картки для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка.
За таких обставин, суд не бере до уваги доводи відповідача щодо наявності у позивача статусу фізичної особи - підприємця і, як наслідок, платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01.01.2016, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 1162 встановлено, що порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно пункту 4 розділу ІІ Порядку № 1162 взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в подальшому - Закон № 755-IV).
Отже, з приписів вищенаведених норм законодавства випливає, що взяття на облік фізичних осіб - підприємців як платників єдиного внеску здійснюється у тому випадку, якщо відомості про них містяться в Єдиному державному реєстрі.
Як зазначалось вище, ОСОБА_1 був зареєстрований в 2002 році як фізична особа-підприємець та до реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру, відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» не звертався.
Водночас, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області як відокремленим підрозділом ДПС України не надано суду будь-яких доказів на підтвердження правомірності реєстраційних дій відносно позивача як фізичної особи-підприємця.
Докази, які б підтверджували статус позивача як фізичної особи-підприємця - відсутні. Обставину припинення позивача як фізичної особи-підприємця у 2023 році суд не вважає такою, що зумовлює правомірність вимог, оскільки за період часу з 01.01.2027 року по 31.12.2020 року будь-яких дій, спрямованих на набуття статусу фізичної особи- підприємця або з яких би можна було встановити наявність такого статусу позивачем не вчинялося, такі докази відсутні. Водночас, з відзиву вбачається, що вимоги сформовані щодо заборгованості, яка виникла в період з 01.01.2017 року по 31.12.2020 року, тобто - протягом часу, за який сформовані вимоги, статус позивача як фізичної особи-підприємця не підтверджено будь-якими доказами, в тому числі не надано доказів звітування податковому органу, шляхом подачі декларацій тощо.
Відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи- підприємця, у тому числі шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, таке виключає можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Відповідачем підтвердження волевиявлення позивача на збереження статусу фізичної особи-підприємця після 01.07.2004 року шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки або будь-яким іншим чином не надано. Інші доводи відповідача вказану обставину не спростовують.
Враховуючи зазначене та встановлені обставини справи суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 14.05.2019 №Ф-75692-17/64 на суму 21710,90 грн., від 04.11.2019 №Ф-75692-17/64 на суму 27219, 26 грн., від 14.02.2020 №Ф-75692-17/64 на суму 29973,44 грн., від 06.11.2020 №Ф-75692-17/64 на суму 36268,74 грн., від 02.02.2021 №Ф-75692-17/64 на суму 38468,74 грн.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень №0225721319, 0225731319, 0225711319, 0225681319 від 12.06.2018 року про застосування штрафних санкцій, за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд враховує наступне.
Так, оскаржуваними рішеннями до позивача застосовано штрафні санкції, як до фізичної особи-підприємця за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Оскільки позивач не має статусу фізичної особи-підприємця та не зобов'язаний був подавати таку звітність, суд дійшов висновку про неможливість застосування до нього таких штрафних санкцій та, відповідно, про визнання протиправними та скасування рішень відповідача №0225721319 від 12.06.2018 року, 0225731319 від 12.06.2018 року, 0225711319 від 12.06.2018 року, 0225681319 від 12.06.2018 року про застосування до ОСОБА_1 штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у сукупному розмірі 680,00 грн.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області привести облікові дані ОСОБА_1 у відповідність здійснивши коригування даних в інтегрованій картці шляхом виключення суми недоїмки в розмірі 38 468 грн. 74 коп. суд дійшов такого висновку.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Під час розгляду даної справи судом встановлено безпідставне нарахування Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області єдиного внеску в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 у період 2017-2021 роки, що мало наслідком протиправне формування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-75692-17/64, від 04.11.2019 №Ф-75692-17/64, від 14.02.2020 №Ф-75692-17/64, від 06.11.2020 №Ф-75692-17/64 на суму 36268,74 грн., від 02.02.2021 №Ф-75692-17/64 на суму 38468,74 грн.
При цьому суд зазначає, що у разі скасування вимоги про сплату боргу контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність привести облікові дані позивача у відповідність із дійсним станом розрахунків з бюджетом, а тому наявні підстави для зобов'язання відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника шляхом виключення суми недоїмки в розмірі 38 468 грн. 74 коп.
З системного аналізу матеріалів справи, наведених норм законодавства, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на задоволення позову, здійснені позивачем судові витрати на сплату судового збору слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись статтями 139, 193, 241-246, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, рішень про застосування штрафних санкцій, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 14.05.2019 №Ф-75692-17/64, від 04.11.2019 №Ф-75692-17/64, від 14.02.2020 №Ф-75692-17/64, від 06.11.2020 №Ф-75692-17/64, від 02.02.2021 №Ф-75692-17/64.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0225721319 від 12.06.2018 року, №0225731319 від 12.06.2018 року, №0225711319 від 12.06.2018 року, №0225681319 від 12.06.2018 року про застосування штрафних санкцій.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 із єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування шляхом виключення інформації про суму боргу із єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 38 468 грн.74 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська