26 квітня 2024 року ЛуцькСправа № 140/1509/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Димарчук Т.М.,
розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди,
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач) про: визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетині державного кордону України №26 від 01.01.2024; зобов'язання прийняти відповідне рішення щодо перетину громадянином України ОСОБА_1 державного кордону України за наявності паспорта громадянина України для виїзду за кордон та документів, що підтверджують факт інвалідності його дружини, з урахуванням висновків суду; стягнення матеріальної шкоди в сумі 24878,64 грн та моральної шкоди в сумі 20000,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » лейтенантом ОСОБА_2 безпідставно та необгрунтовано прийнято рішення №26 від 01.01.2024 про відмову у перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду, у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону під час воєнного стану.
ОСОБА_1 вважає, що має право на перетин кордону під час дії воєнного стану, оскільки 01.01.2024 супроводжував свою дружину - ОСОБА_3 , яка має ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії АВ № 0662331 від 07.09.2017, виданою Дніпровською МСЕК у м. Києві та пенсійним посвідченням.
У спірному випадку позивач посилається на пункт 2-1 Правил перетинання державного кордону України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 (надалі по тексту також Правила №57), згідно з яким у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність. Враховуючи вищевказане, на переконання позивача, як чоловік дружини, яка має 3 групу інвалідності, що підтверджується належними документами, він має повне право на перетинання державного кордону України, супроводжуючи свою дружину в Республіку Польща.
Вказав на те, що відповідачем було завдано йому матеріальної шкоди, що полягає в придбанні квитків (для себе та дружини) на залізничний та авіатранспорт, бронювання житла за кордоном на загальну суму 27878, 64 грн.
Просив позов задовольнити у повному обсязі, визнавши протиправним і скасувавши оскаржуване рішення та стягнувши з відповідача матеріальну та моральну шкоду (у розмірі 20000 грн), а також витрати на професійну правову допомогу у розмірі 6000 грн.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.57).
У відзиві на позовну заяву від 01.03.2024 представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку з тим, що станом на момент виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на свободу пересування та вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
У зв'язку із введенням на території України правового режиму воєнного стану, пропуск через державний кордон громадян України здійснюється з урахуванням вимог Указу Президента України від 24.02.2022 «64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про правовий режим воєнного стану» та Правил перетинання державного кордону.
Проведення заходів і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану», покладено на військові формування, зокрема і на Державну прикордонну службу України.
Військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, під час перетинання державного кордону України крім документів, зазначених у ст. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян» мають надати військово-облікові документи, що підтверджують статус військовозобов'язаної особи, яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та має право на виїзд з України.
Однак, позивачем під час проходження прикордонного контролю не було надано жодного військово - облікового документу.
У зв'язку із не наданням позивачем необхідних документів на прикордонний контроль, зокрема, зокрема військово - облікових документів, уповноваженими службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_4 було прийняте правомірне рішення про відмову у перетинанні державного кордону №26 від 01.01.2024.
Вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку із чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 60-68).
У поясненнях від 06.03.2024 представник позивача підтримала доводи та аргументи вказані у позовній заяві. Додатково зазначила, що під час перетину державного кордону позивач надав усі документи, які визначені Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та Правилами № 57, а саме - паспорт громадянина України для виїзду за кордон, свідоцтво про одруження, документи дружини, що підтверджують її інвалідність. В обґрунтуванні відмови у перетинанні державного кордону, що міститься в оскаржуваному рішенні відповідача, немає посилання на ненадання позивачем військово-облікових документів та обов'язку надання таких документів. Орган державної влади прийнятим рішенням не повинен створювати правову невизначеність, яка ускладнює громадянам України реалізувати їх права. Просила позовні вимоги задовольнити.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_3 , яка є інвалідом III групи, потягом міжнародного сполучення Київ-Хелм прибули до міжнародного пропуску «Ягодин» з метою здійснити перетинання державного кордону на виїзд з України та для подальшого в'їзду на територію Республіки Польща.
Позивач для перетину державного кордону пред'явив наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; свідоцтво Серії НОМЕР_2 про укладення шлюбу з ОСОБА_3 ; довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0662331 від 07.09.2017, виданою Дніпровською МСЕК у м. Києві (з якої вбачається, що ОСОБА_3 встановлено третю групу інвалідності); пенсійні посвідчення ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 , серії НОМЕР_4 (а.с. 27-40).
Проте, начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » лейтенантом ОСОБА_2 з посиланням на ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль», на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102 було прийнято рішення №26 від 01.01.2024 про відмову у перетинанні державного кордону України. Зокрема, у рішенні вказано, що ОСОБА_1 тимчасово обмежений у праві виїзду з України, у зв'язку із відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон або підтвердити мету своєї поїздки (а.с.26).
Не погоджуючись із прийнятим рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до абзацу першого статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України "Про прикордонний контроль" №1710-VI від 05.11.2009 (надалі по тексту також - Закон №1710-VI).
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до абзацу першого частини 3 статті 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону №1710-VI).
Частиною 1 статті 14 Закону №1710-VI передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону №1710-VI).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 за №3857-XII (надалі по тексту також - Закон №3857-XII).
За змістом статті 1 Закону №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Статтею 3 Закону №3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
На виконання коментованих положень Закону Урядом України постановою від 27.01.1995 за №57 затверджено Правила перетинання державного кордону України (надалі по тексту також Правила №57).
Частиною 1 статті 6 Закону №3857-XII встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
Разом з тим, необхідно відзначити, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 за №389-VIII (надалі по тексту також Закон №389-VIII).
Статтями 1 і 2 Закону №389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 14.03.2022 за №133/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", внесено часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 за №2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року за №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року за №2119-ІХ), та продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб. Станом на сьогодні воєнний стан продовжений відповідними указами Президента України .
На час вирішення даного спору дія введеного воєнного стану в Україні не завершено.
Згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Частиною другою статті 3 Закону №3857-XII передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Як вже відзначено порядок перетинання громадянами України державного кордону визначається Правилами №57.
Суд звертає увагу, що редакція пункту 2-1 Правил №57 як і усіх правил в цілому з 24.02.2022 неодноразово змінювалася Кабінетом Міністрів України.
Варто відзначити, що позивач в адміністративному позові єдиною підставою для власного перетину державного кордону визначає абзац третій пункту 2-1 Правил №57 згідно з яким у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність. При цьому позивач стверджує, що надав відповідачу усі документи, передбачені пунктом 2-1 Правил №57, зокрема свідоцтво про укладення шлюбу з ОСОБА_3 та документи, що підтверджують інвалідність його дружини.
Відповідач, заперечуючи підставність позовних вимог, вказує, що позивач не надав під час перетину державного кордону військово-облікових документів.
Оцінюючи оскаржуване рішення відповідача №26 від 01.01.2024, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 №661-IV, на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.
Основними функціями Державної прикордонної служби України, згідно ст. 2 вказаного законодавчого акту, є, в тому числі, здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.
Як уже зазначалось судом відповідно до ст. 3 Закону №3857, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Частиною 3 ст. 6 Закону України «Про прикордонний контроль» встановлено, що пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про прикордонний контроль»).
Окрім того, згідно п. 2 Правил №57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Отже, особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану. Проте для реалізації такого права вказана обставина повинна бути підтверджена належними доказами та документами.
Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Пунктом 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, серед іншого: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Порядок №1487).
Відповідно до п. 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з п. 20 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного; для резервістів - військовий квиток.
Про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Вказане кореспондується також з нормами Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого указом Президента України від 30.12.2016 №582/2016 (з наступними змінами та доповненнями).
Так, військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу в розумінні зазначеного вище Положення є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Згідно з нормами вказаного Положення, у військовому квитку, серед іншого, проставляється відмітка про зняття військовослужбовця з військового обліку.
Отже, з проведеного правового аналізу законодавчих норм, що регламентують порядок здійснення військового обліку, документами, що посвідчують факт зняття особи з військового обліку є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відповідною відміткою.
З матеріалів справи вбачається, що під час проходження паспортного контролю 01.01.2024 ОСОБА_1 військово-облікових документів (ні військового квитка, ні тимчасового посвідчення військовозобов'язаного з відміткою зняття його з військового обліку або надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації) уповноваженій особі органу Державної прикордонної служби не надав.
Як уже вказувалось судом, відповідно до ч.1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
З огляду на встановлені обставини справи та вищенаведені норми чинного законодавства, суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що ОСОБА_1 при спробі здійснення перетину державного кордону 01.01.2024 не подав для паспортного контролю всі необхідні документи для підтвердження наявності права перетину кордону в умовах воєнного стану, а тому уповноважена посадова особа Державної прикордонної служби України правомірно відмовила у дозволі на його перетин, а відтак оскаржуване рішення №26 від 01.01.2024 є законним та обгрунтованим.
Рішення від 01.01.2024 №26 хоча і містить загальні посилання на наведений у ньому перелік нормативно правових актів без мотивованого пояснення застосування кожного із них, однак із його змісту чітко прослідковується, що підставою для відмови позивачу у перетині державного кордону на виїзд з України є введений воєнний стан та пов'язані із ним обмеження права на перетин державного кордону.
Крім того, відповідно до статті 15 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР) під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, і від статей 3, 4 (пункт 1) і 7.
Отже, в умовах воєнного стану можливий відступ від пункту 2 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, що не включені до Конвенції та першого Протоколу до неї (яким передбачено, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну).
Згідно зі статтею 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973) під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов'язань за цим Пактом тільки в такій мірі, у якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії соціального походження. Це положення не може бути підставою для якихось відступів від статей 6, 7, 8 (пункти 1 і 2), 11, 15, 16 і 18.
Таким чином, під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, тобто під час воєнного стану, держави-учасниці Міжнародного пакту про громадянські і політичні права можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов'язань за статтею 12 Пакту (пункт 2 якої передбачає право кожної людини покидати будь-яку країну, включаючи свою власну).
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача №26 від 01.01.2024 відповідає критеріям встановленим у ч. 2 ст. 2 КАСУ, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Оскільки суд відмовляє в основній позовній вимозі про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №26 від 01.01.2024, то у задоволенні взаємопов'язаних позовних вимог щодо: зобов'язання відповідача прийняти відповідне рішення щодо перетину громадянином України ОСОБА_1 державного кордону України за наявності паспорта громадянина України для виїзду за кордон та документів, що підтверджують факт інвалідності його дружини; стягнення матеріальної шкоди в сумі 24878,64 грн та моральної шкоди в сумі 20000,00 грн, також слід відмовити.
З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 243-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетині державного кордону України №26 від 01.01.2024, зобов'язання вчинити дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Суддя Т.М. Димарчук