Справа № 492/2/24
Провадження № 1-і/513/3/24
Саратський районний суд Одеської області
про продовження запобіжного заходу
29 квітня 2024 року Саратський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - слідчого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
за участю прокурора Болградської окружної прокуратури ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката ОСОБА_4 ,
у режимі відеоконференції обвинуваченого ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Сарата клопотання прокурора Болградської окружної прокуратури ОСОБА_6 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Арциз Одеської області, громадянина України, офіційно непрацевлаштованого, розлученого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого в силу ст. 89 КК України, який утримується в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор»,
обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 186, ст. 336 КК України, у кримінальному провадженні №12023162270000673, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 листопада 2023 року,
25 квітня 2024 року до Саратського районного суду Одеської області з Одеського апеляційного суду з ухвалою від 24 квітня 2024 року, щодо визначення підсудності Саратському районному суду Одеської області надійшло клопотання прокурора Болградської окружної прокуратури ОСОБА_6 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, відносно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 186, ст. 336 КК України, у кримінальному провадженні №12023162270000673, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 листопада 2023 року, яке обґрунтоване тим, що не зменшились і не відпали ризики, передбачені п.п. 1,3,4,5 ст.177 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , оскільки перебуваючи на волі, обвинувачений може переховуватися від суду, вчиняти інші злочини, а також впливати на потерпілого та свідків, перешкодити кримінальному провадженню іншим шляхом, враховуючи, що він будучи раніше судимим за вчинення умисного тяжкого кримінального правопорушення, судимість за яким погашена, належних висновків не зробив та на шлях виправлення не став. Загроза покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років за ч. 4 ст. 186 КК України значно підвищує процесуальні ризики переховування від органів досудового розслідування та суду у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу. Обвинувачений не має постійного джерела доходу, ніде не працює, тобто відсутні чинники соціального характеру, які б утримували його за місцем проживання. З врахуванням сукупності викладених обставин, даних про особу обвинуваченого, в силу характеру інкримінованих ОСОБА_5 діянь та необхідності проведення безперервного судового розгляду, для забезпечення належного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, єдиним запобіжним заходом, який наддасть можливість запобігти усім вищевказаним ризикам, є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Водночас, застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належне виконання покладених на ОСОБА_5 обов'язків. Враховуючи вище зазначені ризики, наявні достатні підстави вважати, що обвинувачений може вчинити вищевказані дії та з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, зокрема для забезпечення виконання покладений на нього процесуальних обов'язків, передбачених ч. 7 ст. 42 КПК України, обвинуваченому необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Відповідно до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу суду 25 квітня 2024 року вказані матеріали кримінального провадження визначені для проведення судового провадження судді Саратського районного суду ОСОБА_1 .
Обвинувачений та захисник не заперечували щодо задоволення клопотання прокурора щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Захисник адвокат ОСОБА_4 просив зменшити розмір застави обвинуваченому, оскільки обвинувачений ОСОБА_5 знаходиться у скрутному матеріальному становищі на не зможе внести заставу у визначеному судом розмірі. Обвинувачений підтримав клопотання свого захисника.
Потерпілий ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду клопотання був повідомлений, в порядку та строки визначені ст. 135 КПК України, до суду направив заяву про розгляд клопотання без його участі.
З урахуванням положень ст. 325 КПК України, якщо в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд заслухавши думку учасників судового провадження, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого.
Суд визнав за можливе розглянути клопотання про продовження запобіжного заходу за відсутності потерпілого ОСОБА_7 .
Дослідивши матеріали кримінального провадження в рамках заявленого клопотання, заслухавши учасників процесу, суд приходить до висновку, що обраний обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою необхідно продовжити.
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Болградського районного суду Одеської області від 14 листопада 2023 року відносно ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії до 10 січня 2024 року, включно. Одночасно визначено розмір застави у межах 80 ( восьми десяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 214 720-00 грн. у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена, як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
Підозрюваний або застоводавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали суду.
Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 08 січня 2024 року обраний запобіжний захід продовжено до 07 березня 2024 року включно.
Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 01 березня 2024 року обраний запобіжний захід продовжено до 29 квітня 2024 року включно. Визначено розмір застави у межах 80 ( восьмидесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 214 720-00 грн. у національній грошовій одиниці, яка є достатньою для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України та яка може бути внесена, як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
Кримінальне провадження №12023162270000673, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 листопада 2023 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 186, ст. 336 КК України, перебуває на розгляді Арцизького районного суду Одеської області, судове провадження не закінчено, перебуває на стадії судового розгляду.
При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.
Також, на переконання суду у даному кримінальному провадженні, наявний суспільний інтерес, який полягає в необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої сторони. При цьому належить враховувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків розгляду кримінального провадження, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Реальна можливість вільної зміни свого місця проживання (перебування), відсутність стійких соціальних зав'язків за місцем проживання підвищують ймовірність його переховування від органів досудового розслідування та/або суду, а в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність відповідного ризику.
Відповідно ч.1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У відповідності до вимог ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК.
Суд враховує, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи і розглядає всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини.
Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованих обвинуваченому злочинів, можливість незаконного впливу на свідків, які ще судом не допитані, ухилення від явки до суду, вчинення іншого злочину.
Щодо обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
Підозра, виходячи з постанови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду від 24.11.2016 року № 5-328кс16, є обґрунтованим припущенням про вчинення особою кримінального правопорушення.
При цьому, слід зауважити, що стандарт доведення обґрунтованості підозри є нижчим від стандарту доведеності винуватості поза розумним сумнівом та вимагає меншої ваги доказів, ніж для ухвалення обвинувального вироку.
На даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду провадження по суті, а саме, питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинною у вчиненні злочину.
Разом з тим, «обґрунтованість підозри» - поняття, яке не є незмінним протягом всього досудового розслідування. Зі спливом строку досудового розслідування відомості, на яких ґрунтується підозра, мають стати більш спроможними на користь причетності особи до вчинення кримінального правопорушення.
Обґрунтованість підозри щодо ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.4 ст. 186, ст.336 КК України на переконання суду, підтверджується дослідженими фактичними даними, які містяться у матеріалах справи. На переконання суду, дії, які ставляться у провину обвинуваченому ОСОБА_5 підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186, ст.336 КК України, тобто є кримінально караними. Тому немає підстав для висновків, що такі дії не можуть становити жодного злочину. Водночас, на переконання суду, описана у клопотанні прокурора фабула кримінального правопорушення у сукупності з наданими прокурором матеріалами кримінального провадження вказують на наявність доказів, які об'єктивно пов'язують обвинуваченого з відповідним кримінальним правопорушенням, передбаченим ч.4 ст. 186, ст.336 КК України, і такі докази є достатніми щоб виправдати застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Суд на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності чи достовірності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є ймовірною та встановлених обставин достатньою для виправдання подальшого розслідування та застосування заходів забезпечення кримінального провадження з ціллю висунення обвинувачення або спростування підозри.
Перевіряючи наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування таабо суду суд наголошує, що реальна можливість вільної зміни свого місця проживання (перебування), оскільки ОСОБА_5 не має реєстрації за місцем проживання, шлюб розірваний та відсутність стійких соціальних зав'язків за місцем проживання, підвищує ймовірність його переховування від органів досудового розслідування та/або суду, а в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність відповідного ризику.
Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання від 7 до 10 років позбавлення волі, не судимий в силу ст.89 КК України, не має постійного місця реєстрації та роботи. Вказане свідчить, що перебуваючи на волі зможе залишити місце проживання та ймовірніше за все прийме спроби переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Також, на переконання суду у даному кримінальному провадженні, наявний суспільний інтерес, який полягає в необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої сторони. При цьому належить враховувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків розгляду кримінального провадження, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
В судовому засіданні прокурором доведено наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто обвинувачений без застосування до нього запобіжного заходу зможе переховуватися від суду.
Враховуючи специфіку кримінального правопорушення, обвинувачений ОСОБА_5 може знищити або спотворити будь які речі чи документи, які є предметом доказування кримінального правопорушення. Дана обставина є ризиком, що передбачена п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При наданні оцінки ступеню ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує, що згідно п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Яжинський проти Польщі» ризик незаконного впливу обвинувачених особисто на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу.
Перевіряючи наявність ризику впливу обвинуваченого на свідків та потерпілого, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто якщо свідки чи потерпілий допитувалися на стадії досудового розслідування слідчим суддею.
Суд вважає, що ризик впливу на потерпілого, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілого та дослідження їх судом.
Оскільки судовий розгляд кримінального провадження ще не завершено, а потерпілі та свідки не допитані, окрім того, якщо під час судового розгляду з'ясується, що свідки можуть надати показання стосовно обставин, щодо яких вони ще не допитувалися або якщо суд призначить одночасний допит двох чи більше вже допитаних свідків для з'ясування причин розбіжності в їхніх показаннях, існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу ОСОБА_5 на потерпілого та свідків можуть змінити свої показання або відмовитися від давання показань у суді.
Суд зауважує також, що для здійснення тиску на свідків та потерпілого достатньо, наприклад того, що особа, якій загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, вчинить дії, покликані на примушення свідка та потерпілого до зміни показань або до відмови від їх надання.
Такий незаконний вплив може стосуватись як свідків, які безпосередньо вказують на обвинуваченого як на особу, що вчинила злочин, так і свідків, які можуть надати свідчення щодо інших важливих обставин кримінального провадження, які не інкримінуються обвинуваченому та не мають безпосереднього зв'язку із його особою (наприклад показання понятих, які брали участь у слідчих діях).
Суд з огляду на вказане, з урахуванням, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 призначений до розгляду, розгляд справи не закінчено - вважає, що ризик прийняття обвинуваченим спроб незаконного впливу на свідків, які безпосередньо перед судом не допитані, з метою переконання або змушення останніх надати покази в вигідному для них аспекті є реальним. ОСОБА_5 зможе незаконно впливати на свідків та потерпілих, з метою можливої зміни ними своїх попередніх показів у суді, оскільки йому були вручені копії матеріалів кримінального провадження та відомі не лише анкетні дані вказаних осіб, але й їх фактичне місце проживання, а також зміст наданих ними показів. Щодо продовження існування ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, можливості перешкоджати кримінальному провадженню обвинуваченим ОСОБА_5 , то суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Прокурор зазначив, що обвинувачений може вчиняти дії спрямовані на ухилення від кримінальної відповідальності.
Судом не встановлено обставин на підтвердження даного ризику, а прокурором вказаний ризик не доведено.
Суд вважає, що прокурором доведено існування ризику, визначеного п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень, з урахуванням специфіки кримінального правопорушення, а також обставин та характеру вчиненого кримінального правопорушення, поведінки підозрюваного. Крім цього, суд враховує, що при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України для застосування підозрюваному більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
За змістом ст. ст. 131-132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.
Згідно з ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, до раніше судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ст.366 КК України.
Конституційний Суд України у рішенні від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017 висловив позицію про те, що запобіжні заходи (домашній арешт та тримання під вартою), які обмежують гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, можуть бути застосовані судом на новій процесуальній стадії - стадії судового провадження, зокрема під час підготовчого судового засідання, лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом.
Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 грудня 2016 року у справі «Ігнатов проти України» вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).
У пункті 5 цього ж рішення зазначено, що під час судового провадження у суді першої інстанції (проведення підготовчого судового засідання та судового розгляду) прокурор як сторона обвинувачення має обов'язок підтримувати публічне обвинувачення у суді, доводити винуватість особи та необхідність продовження запобіжного заходу шляхом подання відповідних клопотань щодо цього продовження.
Перевіряючи наявність законних підстав вважати, що застосування більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою буде достатнім для запобігання встановленим ризикам кримінального провадження, суд, відповідно до ст. 178 КПК України, оцінено в сукупності фактори, пов'язані з характером особи обвинуваченого, моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, особистими та соціальними обставини його життя, сімейними зв'язками та зв'язками з суспільством. Так, судом враховано, що:
1) за способом життя та економічним становищем: обвинувачений до затримання суспільно-корисною працею не займався, не мав постійного джерела доходу, постійного місця проживання не має, розлучений;
2) за віком: обвинувачений є повнолітнім, тому має повну кримінально-процесуальну дієздатність;
3) за станом здоров'я: відсутні відомості про наявність захворювань у обвинуваченого, які унеможливлюють застосування до нього попереднього ув'язнення, відсутні скарги про неналежні умови його перебування або лікування, у разі виникнення в цьому потреби, в умовах ДУ «Їзмаїльський слідчий ізолятор».
Вказані обставини, за переконанням суду, мають бути оцінені як такі, що жодним чином не будуть стримуючими факторами для вживання обвинуваченим перешкод запобігання відправлення правосуддя та для запобігання встановленим ризикам кримінального провадження.
Згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказував, що необхідність забезпечити належний хід провадження також є достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою. Суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Слід зазначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
При цьому, судовий розгляд кримінального провадження не закінчено, не вчинені всі необхідні дії для розгляду провадження. Крім того, обвинувачений є раніше не судимою особою в силу ст.89 КК України, дані про його офіційне працевлаштування та джерела доходів до затримання відсутні, приймаючи до уваги запровадження в Україні військового стану та відсутність контролю за зобов'язаннями обвинуваченого, що у своїй сукупності свідчить про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків, експертів у цьому ж кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Також суд враховує, що Указом Президента України № 64/2022 на території України з 24.02.2022 введено воєнний стан. Відповідно до п. 8 роз'яснень, наданих Верховним Судом у листі від 03.03.2022 р. N 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, слідчий суддя (суд) керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії» N 33977/96 від 26 липня 2001 року, «Летельє проти Франції» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Жодних стримуючих факторів, які б свідчили, що обвинуваченими не будуть вживатися перешкоди у відправленню правосуддя в спосіб неявки в судові засідання, - судом не встановлено.
До того ж, що є більш важливим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався. Очевидно, що в умовах, які існують в Україні, викликаних безпрецедентною військовою та нелюдською агресією російської федерації проти України, у ОСОБА_5 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об'єктивних причин відсутні можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України для застосування підозрюваному більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Мета та підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначені в ухвалі слідчого судді, яка на час проведення судового засідання не скасована, а нових підстав для застосування іншого запобіжного заходу немає.
Доказів, які б підтверджували неможливість на даний час перебування ОСОБА_5 під вартою суду не надано.
Враховуючи наведене, суд вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню.
Що стосується клопотання захисника адвоката ОСОБА_4 щодо зміни запобіжного заходу шляхом зменшення розміру застави, то суд наголошує:
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до восьмидесяті розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається за змістом клопотання сторони захисту, необхідність зменшення розміру визначеної ОСОБА_5 застави зводяться до скрутного матеріального становища ОСОБА_5 .
З дослідженої слідчим суддею ухвали про обрання запобіжного заходу та ухвал слідчого судді про його продовження, вбачається, що визначаючи розмір застави, слідчий суддя виходив з обставин інкримінованого злочину, наявності обґрунтованої підозри та ризиків, визначених статтею 177 КПК України. Зазначена підозра ґрунтується на зібраних в ході досудового розслідування доказах.
Отже, наявність обґрунтованої підозри та ризиків кримінального провадження перевірялася під час обрання запобіжного заходу ОСОБА_5 та при його продовженні, а також при продовженні дії покладених на підозрюваного обов'язків. Розмір застави визначався слідчим суддею виходячи з особи підозрюваного, його майнового стану, та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, тобто з урахуванням приписів частини четвертої статті 182 КПК України.
З огляду на вказане, доводи сторони захисту, щодо матеріального стану підозрюваного були предметом оцінки слідчого судді як під час обрання запобіжного заходу так і при його продовженні, в тому числі й при продовженні покладених на підозрюваного обов'язків.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, на будь-якій стадії кримінального провадження, тобто як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судового провадження.
Застава у кримінальному провадженні вважається процесуальним примусом, який застосовується до підозрюваного та накладає відповідні зобов'язання не тільки на підозрюваного, а також на іншу особу, яка погодилась внести заставу за підозрюваного (заставодавця).
На думку слідчого судді, наразі розмір застави, визначений ухвалою слідчого судді від 14.11.2023 року здатен і надалі забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_5 . Оскільки слідчим суддею не встановлено нових підстав для зміни вже застосованого відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу, тому останньому слід залишити запобіжний захід у виді тримання під вартою з внесенням застави в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 214 720-00 гривень, оскільки саме такий запобіжний захід на цьому етапі досудового розслідування є достатньо дієвим.
Твердження захисника про відсутність підстав для продовження підозрюваному запобіжного заходу необгрунтовані. Захисником не наведено, а судом не встановлено обставин, які б дали підстави вважати, що належну процесуальну поведінку підозрюваного може забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Керуючись ст. ст. 177, 314-316 КПК України, -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 - задовольнити.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Арциз Одеської області, громадянину України, продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 27 червня 2024 року, включно.
Визначити обвинуваченому ОСОБА_5 розмір застави у межах 80 (восьмидесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 214 720-00 грн. у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена, як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу шляхом зменшення розміру застави у кримінальному провадженні №12023162270000673, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 листопада 2023 року відмовити.
Обвинуваченого ОСОБА_5 утримувати під вартою в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор», куди невідкладно надіслати копію цієї ухвали для виконання.
Обвинуваченого ОСОБА_5 під розпис ознайомити (вручити) з ухвалою суду.
Вручити копію ухвали прокурору, захиснику.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в 5-денний строк з дня проголошення ухвали, апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а для особи, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1