24.04.2024
Справа № 489/359/23
Провадження №2/489/111/24
24 квітня 2024 м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Рум'янцевої Н.О.,
із секретарем судового засідання - Ставратій Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ленінського районного суду м. Миколаєва в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
встановив.
Акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором № NКН3GF04440103 від 14.07.2005 у розмірі 7441,47 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом (тілом кредиту) - 6504,87 доларів США; заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 612,60 доларів США; заборгованості по комісії за користування кредитом - 324,00 доларів США та судові витрати. Мотивуючи вимоги тим, що 14.07.2005 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № NКН3GF04440103, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 23040,00 доларів США строком до 13.07.2025. Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, ОСОБА_1 повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № NКН3GF04440103 від 14.07.2005, між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено Договір поруки. Банк свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, видавши відповідачу кредит у розмірі 23040,00 доларів США. В порушення умов кредитного договору, ОСОБА_1 свої зобов'язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки.
Від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до останньої, просить стягнути з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором № NКН3GF04440103 від 14.07.2005 у розмірі 5431,72 доларів США, яка складається з: 5075,32 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 356,40 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, а також понесені позивачем судові витрати.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує, що отримані відповідачами кошти були витрачені у 2005 році на придбання єдиного житла. На протязі всього періоду він належним чином виконував передбачені відповідним договором, зобов'язання. Проте, 24.02.2022, у звязку з військовою агресією Російської Федерації проти України, було введено військовий стан, термін дії якого неодноразово продовжувався та зберігається і дотепер. Родина відповідачів, з метою забезпечення власної безпеки, була вимушена залишити роботу та припинити свою господарську діяльність, спрямувавши всі свої дії на збереження власного життя та життя спільної дитини, виїхати у більш безпечний регіон України. Відповідно, матеріальні можливості родини були значним чином погіршенні та обмежені з об'єктивних причин, на які відповідачі не мали жодного впливу. Представники позивача запропонували варіант реструктуризації заборгованості, стверджуючи, що відповідну угоду буде обов'язково укладено. При цьому, попередньою умовою для укладення зазначеної угоди було визначено необхідність компенсації витрат позивача на оплату судового збору та внесення поточного платежу за кредитом. Він здійснив вказані оплати, проте, позивач не тільки відмовив у реструктуризації, а й не здобив жодних дій, спрямованих на відповідне зменшення позовних вимог. Він наполягає, що продовжує належним чином виконувати свої зобов'язання за кредитним договором, сплативши грошові кошти у розмірі 2100 доларів США та 4080,90 грн..
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що 14.07.2005 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № NКН3GF04440103, відповідно до якого банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 23040,00 доларів США. Відповідач свої зобов'язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за вказаним кредитним договором у встсмановленому договором порядку та строки. Щодо можливості проведення реструктуризації, зазначає, що реструктуризація заборгованості за кредитним договором є правом банку, а не його обов'язком. Обставини, на які посилається відповідач стосовно важкого матеріального становища, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Відповідач здійснював погашення кредиту з порушенням термінів, що підтверджується розрахунком заборгованості, що підтверджує наміри відповідача про злісне ухилення від виконання зобов'язань за кредитним договором. Відповідач не надав суду жодного доказу важкого фінансового становища з моменту першого порушення умов кредитного договору, а саме прострочення сплати кредиту. Крім того, відповідач є працездатним.
Ухвалою суду від 20.02.2023, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 08.09.2023, призначено справу до розгляду в режимі відео конференції.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
При подачі позовної заяви позивач просив розглядати справу за відсутності представника позивача, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися по невідомим суду причинам. Про дату, час та місце судового розгляду були повідомлено належним чином. Причини неявки суду не повідомили.
Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі наявних матеріалів.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Судом встановлено, що 14 липня 2015 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № NКН3GF04440103 (далі - Договір), відповідно до якого банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредитні кошти на строк до 13 липня 2025 року у вигляді не відновлювальної кредитної лінії у розмірі 23040,00 доларів США на придбання квартири у розмірі 18000,00 доларів США та на оплату страхових платежів у розмірі 5040,00 доларів США зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 0,92 % в місяць на суму від залишку заборгованості та щомісячною комісією у розмірі 0,18 %, комісії за дострокове погашення кредиту. Період сплати рахувати період з 14 по 21 число кожного місяця (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 1.6 Договору, забезпечення виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором виступає квартира АДРЕСА_1 , а також всі інші види застави, іпотеки, поручительства, надані банку з метою забезпечення зобов'язання по даному Договору.
Згідно п. 1.9 Договору, при порушення позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 2,26 % щомісячно, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
П. 4.1 Договору, передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нараховувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожен день прострочення.
У забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника, 27.09.2019 кредитором було укладено договір поруки із ОСОБА_2 (далі - поручитель).
За умовами якого, поручитель поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором № NКН3GF04440103 від 14.07.2005.
З матеріалів справи вбачається, що банк виконав свої зобов'язання за договором в повному обсязі, надавши кредитний ліміт. В свою чергу, позичальник, скориставшись кредитними коштами, свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, з урахуванням зменшення позовних вимог, заборгованість відповідачів перед банком становить 5431,72 доларів США, яка складається з: 5075,32 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 356,40 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом.
09 грудня 2022 року за вих. № 30.1.0.0/2-50714NKH0L831, АТ КБ «Приватбанк» на адресу відповідачів направлена претензія про погашення простроченої заборгованості. Доказів отримання вказаної претензії відповідачами, матеріали справи не містять.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
Як вказує тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань.
За приписами статей 530, 599, 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтями 553, 554 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником його обов'язку, а у випадках порушення такого обов'язку боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 1 статті 553 ЦК України в редакції, яка була чинною на час існування спірних правовідносин визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначені правові висновки також викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти та неустойку (пеню) лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків і пені є безпідставним. Після настання строку виконання кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
На підставі статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (стаття 631 ЦК України).
За частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог частин першої, третьої статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Згідно статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у кредитному договорі № NКН3GF04440103 від 14.07.2005 питання щодо суми заборгованості по процентам та пені, що виникла з дати надання позичальнику кредиту до дати укладення кредитного договору, а також узгодили строк кредитування.
З огляду на викладене, позивач правомірно нараховував боржнику платежі, у тому числі за відсотками та комісією в межах узгодженого сторонами строку кредитування.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, а також у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц, який полягав у тому, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. Відтак у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду вказала, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.
Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (стаття 533 ЦК України).
За змістом частини другої статті 192 ЦК України та частини третьої статті 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 19 лютого 1993 року валюта у розрахунках може бути застосована тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення процентів за користування валютним кредитом, та не підлягає застосуванню при вирішенні питання про стягнення неустойки (пені).
Статті 47 та 49 цього Законувизначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Згідно зі ст.5 Декрету Кабінету Мінстрів України №15-93 від 19.02.1993 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»,операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього Декрету.
Крім того, Національним банком України на виконання положень статті 11 Декрету прийнято Положення.
Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.14 постанови Пленуму Верховного Суду україни №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет).
Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов'язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України (стаття 5 Декрету), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові №6-1680цс15 від 10.02.2016, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України, є обов'язковою для застосування.
З огляду на викладене вище, враховуючи те, що відповідачі зобов'язання за кредитним договором та договором поручки належним чином не виконали, внаслідок чого в них утворилася заборгованість на загальну суму 5431,72 доларів США, тому позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно приписів статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 247, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд
вирішив:
позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № NКН3GF04440103 від 14.07.2005 у розмірі 5431,72 доларів США, яка складається з: 5075,32 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 356,40 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 4080 грн. 90 коп., з кожного по 2040 грн. 45 коп.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д.
Відповідачі:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст судового рішення складено «24» квітня 2024.
Суддя Н. Рум'янцева