"25" квітня 2024 р.
Справа №489/2131/20
Провадження №6/489/141/24
25 квітня 2024 м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Румянцевої Н.О.,
із секретарем судових засідань - Войтенко К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві подання Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» ОСОБА_1
встановив.
Представник Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» ОСОБА_1 до виконання зобов'язань, покладених на неї рішенням суду. Зазначає, що на виконанні у Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) знаходиться виконавче провадження № 72827037 з виконання виконавчого листа по справі № 489/2131/20 виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва. Керівником ТОВ «СПМК-17», відповідно до реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є ОСОБА_1 . Рішення суду на теперішній час не виконано, декларацію не надано, будь-яких дій, спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно відповіді МВС, боржнику належать транспортні засоби, на які в ході виконання було накладено арешт та оголошено в розшук. Згідно даних податкової служби, боржником відкрито рахунки у банківських установах, на які накладено арешт. Вжитими виконавцем заходами встановлено, що компанія ТОВ «СПМК-17» знаходиться в санкційному списку РНБО з 21.04.2021, активи компанії у кількості 292 одиниць передано в управління Арма відповідно до ухвали Миколаївського районного суду Миколаївської області по справі № 945/1150/22, у зв'язку з чим звернути стягнення на кошти чи майно боржника не є можливим. Виконавцем 19.10.2023 на адресу керівника ТОВ «СПМК-17» ОСОБА_1 надсилалися виклики щодо явки до виконавця для надання пояснень щодо причин невиконання рішення суду, однак, останній на виклики не з'являвся, про причини неявки не повідомив.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 08.09.2022, прийнято відмову ОСОБА_2 від позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПМК-17" в частині позовних вимог про зобов'язання ТОВ «СПМК-17» видати ОСОБА_2 належним чином оформлену трудову книжку.
Провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПМК-17" в частині позовних вимог про зобов'язання ТОВ «СПМК-17» видати ОСОБА_2 належним чином оформлену трудову книжку - закрито.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПМК-17" на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 38349 грн. 94 коп.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПМК-17" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 133 186 грн. 35 коп.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПМК-17" на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06.12.2022, рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 8 вересня 2022 року змінено в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» на користь ОСОБА_2 12048 грн. 80 коп. заборгованості із заробітної плати та 5000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з наступним відрахуванням прибуткового податку та інших обов'язкових платежів зі стягнутих сум.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» 1922 грн. 87 коп. судового збору та в дохід держави - 441 грн. 12 коп. судового збору.
Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 238 грн. 49 коп. судового збору.
В частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про зобов'язання видати трудову книжку рішення суду залишено без змін.
01 червня 2023 Ленінським районним судом м. Миколаєва по вищевказаній справі видано виконавчий лист.
08 вересня 2023 ОСОБА_2 звернувся до Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про примусове виконання рішення суду по справі № 489/2131/20.
19 вересня 2023 заступником начальника відділу Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гидирим А.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 72827037 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва по справі № 489/2131/20, якою боржника зобов'язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Вказана постанова направлялася до виконання та для відома ТОВ «СПМК-17» на адресу 21 км. Старокиївського шосе, 30 А, м. Одеса.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого 29.09.2023, керівником ТОВ «СПМК-17» є ОСОБА_1 з 29.04.2013.
19 жовтня 2023 за вих. № 211392723, державним виконавцем на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) та на адресу ТОВ «СПМК-17» (21 км. Старокиївського шосе, 30 А, м. Одеса) направлено виклик, відповідно до якого зобов'язано керівника ТОВ «СПМК-17» з'явитися до виконавця 26.10.2023 о 10:00 год. щодо сплати боргу за виконавчим листом, виданим по справі № 489/2131/20.
Як вбачається з Акта державного виконавця від 26.10.2023, керівник ТОВ «СПМК-17» Амірханян А.Х. викликався до відділу на 26.10.2023. боржник на виклик не з'явився, причини неявки не повідомив. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва не виконано.
Згідно листа Державної міграційної служби України в Одеській області від 28.02.2024 за вих. № 2168/1/5101-24, за даними, які містяться в ЄІАС УМП громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 документувався паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 11.08.2023.
Вжитими виконавцем заходами встановлено, що компанія ТОВ «СПМК-17» знаходиться в санкційному списку РНБО з 21.04.2021, активи компанії у кількості 292 одиниць передано в управління Арма відповідно до ухвали Миколаївського районного суду Миколаївської області по справі № 945/1150/22, у зв'язку з чим звернути стягнення на кошти чи майно боржника не є можливим.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 09.11.2022, постановлено передати Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів в управління у порядку та на умовах, визначених Законом України «Про національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», зокрема, цілісний майновий комплекс - будівлі та споруди «СПМК-17» за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н, Красносільська с/рада, 21 км. Старокиїхвське шосе, 30 А та ряд автомобілів.
Представник заявника зазначає, що рішення суду на теперішній час не виконано, декларацію не надано, будь-яких дій, спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17-ц.
Відповідно до частини 1 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Подання державного виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити зазначення обставин, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України.
Обґрунтовуючи подання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, державний виконавець посилається на ухилення ним від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 1 лютого 2013 року, поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим, з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв'язку з ухиленням особи від виконання зобов'язання, зокрема виконання судового рішення.
Згідно з ч.ч.1,3 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
На підставі визначених у ч. 5 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» обов'язків боржника можна зробити висновок, що поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, і коли виконати цей обов'язок не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Таким чином, основною і єдиною підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України є його ухилення від виконання зобов'язань.
Так, з матеріалів подання Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вбачається, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні жодні підтвердження про отримання боржником ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 72827037.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На переконання суду, тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є пропорційним втручанням у його право на свободу пересування, лише у випадку наявності достатніх та переконливих доказів про обізнаність боржника за виконавчим документом про відкрите виконавче провадження відносно нього.
При вирішенні подання суд виходить з того, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України можливе лише після того, як державним (або приватним) виконавцем були застосовані усі передбачені Законом заходи процесуального примусу для виконання рішення суду.
Тобто, звернення заступника начальника відділу до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України повинно бути підтверджене відповідними документами, що підтверджують підстави та наявність невиконаного виконавчого провадження з вини боржника.
Суд, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у поданні докази, оцінивши їх достатність, з'ясувавши усі обставини справи, приходить до висновку, що у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документу слід відмовити.
Керуючись ст. 441 ЦПК України, суд
ухвалив:
у задоволенні подання Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» ОСОБА_1 - відмовити.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за вебадресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за вебадресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Повний текст судового рішення складено «25» квітня 2024.
Суддя Н.О. Рум'янцева