Справа №932/9523/23
Провадження № 2/932/565/24
12 березня 2024 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.
при секретарі - Рошошка Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів в порядку суброгації, -
23.10.2023 року позивач ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь майнову шкоду у розмірі 36 836 грн. 25 коп.; судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 16.07.2019 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №923/19-Т/Дп/10, відповідно до умов якого ОСОБА_2 застрахувала автомобіль «Jaguar F-Pace», д.н.з. НОМЕР_1 . 20.01.2020 року відбувалася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Jaguar F-Pace», д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобіля «Mazda 3», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.02.2020 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні ДТП. З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Jaguar F-Pace», д.н.з. НОМЕР_1 , було проведено його огляд. Відповідно до Рахунку СТО, вартість відновлювального ремонту складає 36 836 грн. 25 коп. Страховою компанією на підставі умов договору відшкодовано суму 36 836 грн. 25 коп., яку було виплачено в якості страхового відшкодування шляхом безготівкового перерахування на рахунок СТО. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована. Позивач зазначає, що таким чином, на підставі ст.ст. 1166 та 1187 ЦК України, з відповідача підлягає стягненню матеріальна шкода у розмірі 36 836 грн. 25 коп.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2023 року цивільну справу для розгляду передано в провадження судді Кудрявцевої Т.О.
Ухвалою судді від 25.10.2023 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи без його участі. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідачу надсилалась копія ухвали про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви з додатками до неї, однак нею не вчинено дій із отримання поштової кореспонденції. Відповідно до вимог ст. 190, 272 ЦПК України, відповідач є такою, що належним чином повідомлена про розгляд цієї цивільної справи та про свої процесуальні права та обов'язки, однак правом на подання відзиву, будь-якої письмової заяви або клопотання не скористалась.
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про задоволення позову, з таких підстав.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 16.07.2019 року між ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №923/19-Т/Дп/10, відповідно до умов якого ОСОБА_2 застрахувала автомобіль «Jaguar F-Pace», д.н.з. НОМЕР_1 .
20.01.2020 року о 22 год. 20 хв. на вул. Магдебурзького права №4 в м. Дніпрі відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Jaguar F-Pace», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля «Mazda 3», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .
Внаслідок вказаної ДТП застрахованому транспортному засобу «Jaguar F-Pace», д.н.з. НОМЕР_1 , були спричинені механічні пошкодження, а його власнику завданий матеріальний збиток у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, який відповідно до рахунку ТОВ «АЕЛІТА ПРЕМІУМ», становить 36 836 грн. 25 коп.
Згідно постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.02.2020 року винним у скоєнні ДТП визнано ОСОБА_1 .
Згідно із ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду в справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Постанова Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.02.2020 року, яка набрала законної сили, є достатньою підставою для звільнення позивача від доказування цього позову в частині питань чи мали місце дії відповідача, а саме дії, що містять в собі склад порушення, наявність причинно-наслідкового зв'язку між винними діями, пов'язаними з порушенням вимог Правил дорожнього руху України, відповідача і завданням шкоди. Вказаними протиправними діями відповідача потерпілій особі було завдано матеріальної шкоди.
З метою отримання страхового відшкодування, ОСОБА_3 , як водій застрахованого автомобіля «Jaguar F-Pace», д.н.з. НОМЕР_1 , звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Згідно з умовами Договору, на підставі страхового акту №006.00912620-2, було розраховане страхове відшкодування у розмірі 36 836 грн. 25 коп., яке було перераховано на рахунок ТОВ «АЕЛІТА ПРЕМІУМ».
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована.
Таким чином, фактичні витрати ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» на відшкодування витрат пов'язаних з виплатою по страховому випадку складають 36 836 грн. 25 коп.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» виконало покладений на нього Договором добровільного страхування обов'язок.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає право страховика, а у випадках, передбачених цим Законом, - Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону; д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування); а також до підприємства, установи, організації, що відповідає за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини та до особи, яка заподіяла шкоду навмисно.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Отже стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини (аналогічний висновок викладено у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц).
Тому під час розгляду справи не слід ототожнювати правовідносини регресу, регулювання яких здійснюється статтею 1191 ЦК України та статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з правовідносинами суброгації, які регулюються статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування".
Суброгація є одним із видів уступки права, який полягає в тому, що до нового кредитора, який реально виконав зобов'язання у вигляді сплати грошей, переходить право вимагати відповідного відшкодування від особи, відповідальної за завдану шкоду.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц).
Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Страховик виступає замість потерпілого.
Водночас регресом є право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. При регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою (див. пункти 44-46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17).
Під час регресу право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 жовтня 2020 у справі №910/18279/19.
Згідно із частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За таких обставин, суд вважає, що ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» правомірно пред'явило вимоги до ОСОБА_1 , як до особи, винної у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 20 січня 2020 року, про відшкодування суми сплаченого страхового відшкодування, пов'язаної з виплатою потерпілій особі страхового відшкодування в розмірі 36 836 грн. 25 коп., внаслідок пошкодження транспортного засобу - автомобіля «Jaguar F-Pace», д.н.з. НОМЕР_1 , який є об'єктом страхування.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума виплаченого страхового відшкодування, яка становить 36 836 грн. 25 коп.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір в сумі 2 684 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 265, 274-279, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів в порядку суброгації - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (ЄДРПОУ 33908322) суму майнової шкоди в порядку суброгації у розмірі 36 836 грн. 25 коп. та судовий збір в розмірі 2 684 грн. 00 коп., а всього - 39 520 грн. 25 коп. (тридцять дев'ять тисяч п'ятсот двадцять гривень двадцять пьять копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Т.О. Кудрявцева