Справа №203/495/23
Провадження №2/932/1525/24
04 січня 2024 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Кудрявцевої Т.О., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості,
25.01.2023 року позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська з вищевказаною позовною заявою.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що 11 квітня 2007 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2007-069, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в сумі 33 000,00 доларів США на строк до 11 квітня 2014 року, із сплатою 16% річних за користування кредитними коштами. В цей же день, 11 квітня 2007 року, в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором, між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №2007/069. В зв'язку з неналежним виконанням відповідачами взятих на себе зобов'язань, рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 грудня 2016 року у справі №203/2711/16-ц стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором 2007-069 від 11 квітня 2007 року в розмірі 48 443 долара 27 центи США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 07.04.2016 року в розмірі 1 257 102,86 грн. Однак, фактично заборгованість за кредитним договором не погашена, а рішення суду є невиконаним. Представник позивача зазначав, що внаслідок невиконання боржниками грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, а тому право на позов про стягнення 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Посилаючись на те, що з ухваленням рішення суду про стягнення боргу у 2016 році зобов'язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилось та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, та з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України, представник позивача просив задовольнити позов та стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам за рішенням суду (про стягнення 3% річних) за період з 06 грудня 2016 року по 27 грудня 2022 року в сумі 8 807,10 доларів США, а також стягнути в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача судовий збір в сумі 4 829,81 грн.
Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 16.03.2023 року вищезазначену цивільну справу було передано для розгляду за підсудністю до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2023 року, справа передана в провадження судді Кудрявцевої Т.О.
Ухвалою від 25.04.2023 року суддя Кудрявцева Т.О. відкрила провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачам надсилалась ухвала про відкриття провадження у справі, однак ними не вчинено дій із отримання поштової кореспонденції. Відповідно до вимог ст.190, ст. 272 ЦПК України, відповідачі є такими, що належним чином повідомлені про розгляд цієї цивільної справи та про свої процесуальні права та обов'язки, однак правом на подання відзиву, будь-якої письмової заяви або клопотання не скористались.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 11 квітня 2007 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2007-069, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в сумі 33 000,00 доларів США на строк з до 11 квітня 2014 року, із сплатою 16% річних за користування кредитними коштами.
В цей же день, 11 квітня 2007 року, в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором, між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №2007/069.
Встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачами взятих на себе зобов'язань, рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 грудня 2016 року у справі №203/2711/16-ц стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №2007-069 від 11 квітня 2007 року в розмірі 48 443 долара 27 центи США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 07.04.2016 року в розмірі 1 257 102,86 грн.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 1410цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав, що рішенням суду від 27 грудня 2012 року про стягнення заборгованості за кредитним договором підтверджено наявність грошового зобов'язання відповідачів перед банком та його порушення. Вказане рішення відповідачами не виконано. Належних та допустимих доказів зворотного матеріали справи не містять.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2016 році зобов'язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося, відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам за рішенням суду за період з 06 грудня 2016 року по 27 грудня 2022 року в сумі 8 807,10 доларів США. Вказана сума підтверджена розрахунком позивача та відповідачами неоспорена та не спростована.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено (п.35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»).
Позивачем при подачі позовної заяви був сплачений судовий збір в сумі 4829,81 грн.
Враховуючи наведене, з відповідачів підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 414 грн. 90 коп. з кожного.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 274, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість в розмірі 8 807,10 доларів США (вісім тисяч вісімсот сім доларів США десять центів).
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у сумі 2 414 грн. 90 коп. (дві тисячі чотириста чотирнадцять гривень дев'яносто копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у сумі 2 414 грн. 90 коп. (дві тисячі чотириста чотирнадцять гривень дев'яносто копійок).
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня отримання учасником справи його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Кудрявцева