Справа №760/5146/24
2-о/760/265/24
про відмову відкритті провадження у справі
11 березня 2024 року Солом'янський районний суд міста Києва в складі судді Зуєвич Л.Л., перевіривши матеріали заяви ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ), заінтересована особа: Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 22883141; адреса: 04074, м. Київ, вул. Вишгородська, 21), про встановлення факту, що має юридичне значення,
Рух справи
01.03.2024 до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла вказана заява, за підписом заявника, в якій вона просить встановити факт, що ОСОБА_1 була залучена до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в період з 30.05-31.05.1986, 28.06- 29.06.1986, 06.09-08.09.1986, 04.10-05.10.1986.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від.01.03.2024 для розгляду зазначеної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Відповідну заяву фактично передано судді по реєстру 04.03.2024.
Щодо можливості відкриття провадження у справі
Дослідивши матеріли справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших право відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити факт, що вона була залучена до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи визначені нею періоди 1986 року.
За змістом поданої до суду зави ОСОБА_1 з метою підтвердження статусу інваліда війни та отримання відповідного посвідчення звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації. На таке звернення отримала відмову, мотивовану тим, що на підставі поданих документів підстав для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення відповідно до ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" немає.
Як зазначає заявниця, з огляду на такі обставини, вона була вимушена звернутися до Окружного адміністративного суду міста Києва. Проте, Окружним адміністративним судом міста Києва було рішення від 27.10.2020 у справі № 640/12115/20 про відмову в задоволенні адміністративного позову, мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження факту залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.
Заявниця зауважує, що надати такі документи не є можливим, оскільки в багатьох випадках рішення та розпорядження, які приймались, віддавалися усно, не фіксувались документально. До того ж, на її думку, необхідності надання документів, що підтверджують залучення особи до складу формувань Цивільної оборони Законом не передбачено, та жодним чином нормативним актом не встановлено які конкретно документи слід надати для такого підтвердження.
У зв'язку із відсутністю відповідних документів, а також неможливістю їх отримання, заявник просить встановити факт залучення її до таких формувань в окремому провадженні.
Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Порядок розгляду в окремому провадженні справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначений главами 1 та 6 розділу IV ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Визначений у ч. 1 ст. 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 761/16799/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц вказано, що «для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови). Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. […] Якщо при розгляді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначено, що існує спір про право і справа має розглядатися за правилами того судочинства, за яким подано цю заяву, проте в порядку позовного провадження, то суд залишає заяву без розгляду. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито».
У постанові Верховного Суду від 23.05.2022 у справі № 539/4118/19 зазначено, що «за змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям. Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин. Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства. Вимоги заявників як у цій справі, так і у справі, розглянутій Великою Палатою Верховного Суду, пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ними певного соціально-правового статусу, не пов'язані з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявників з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявника до суду, яка полягає у підтвердженні його певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення. Врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим. […] В адміністративній справі встановлення такого факту не є самостійною метою, а є передумовою задоволення адміністративного позову. […] Верховний Суд виходить з потреби визначати правову природу відносин, що виникли між учасниками справи, віддаючи цьому питанню першочергове значення. Питання про вирішення юрисдикційності спору з'ясовується судами на стадії відкриття провадження у справі, а якщо на стадії відкриття допущено помилку або неможливо було з'ясувати питання юрисдикції, тоді суд на будь-якій стадії розгляду справи вправі закрити провадження з підстав помилкового обрання відповідної юрисдикції. Питання юрисдикції впливає на визначення компетентного суду, належного кола учасників справи, розподіл тягаря доведення тощо, тож має вирішуватися судом пріоритетно до вирішення усіх інших правових питань».
Суд звертає увагу на те, що питання набуття особами статусу інваліда війни та отримання ними відповідного посвідчення врегульовано діючим законодавством, а тому вимоги про встановлення фактів залучення осіб до складу формувань цивільної оборони під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не підлягають розгляду і вирішенню судами.
Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (ст.ст. 10, 11 і ч. 3 ст. 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать, зокрема, інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Правовий статус інваліда війни підтверджується відповідним посвідченням, виданим відповідно до Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302.
У пункті 10 Порядку зазначено, що посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Відтак не підлягають розгляду судами заяви про встановлення фактів належності осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни тощо.
У справі, яка розглядається, звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження з посиланням на ст., 315 ЦПК України, заявник просить встановити факт її залучення до складу формувань цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Встановлення такого факту їй необхідно для набуття статусу інваліда війни та отримання посвідчення інваліда війни.
Фактично між заявником та Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації виник спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за заявником певного соціально-правового статусу, не пов'язаний з будь-якими цивільними права та обов'язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням.
ОСОБА_1 оскаржила таке рішення Управління, та рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2020 у справі № 640/12115/20 у задоволенні відповідного позову відмовлено.
У даній справі суд наголошує на тому, що оскільки законодавство передбачає спеціальний порядок набуття статусу інваліда війни (особи з інвалідністю внаслідок війни), то в окремому провадженні не може бути встановлений юридичний факт залучення ОСОБА_1 , до складу формувань цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зазначені заявником періоди, який фактично підтвердить її належність до осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Отже, заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду судом.
Пунктом першим частини першої статті 186 ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 258-261, 315, 353-355 ЦПК України, суд
У відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації про встановлення факту, що має юридичне значення, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Суддя Л. Л. Зуєвич