печерський районний суд міста києва
Справа № 757/49217/23-ц
пр. 2-4409/24
25 квітня 2024 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Матійчук Г. О.
секретар судового засідання Чепляка А. С.
справа №757/49217/23-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, -
представник позивача - адвокат Фещенко І. С.
У жовтні 2023 року позивач звернулась до суду із вказаним позов, у якому просить із урахуванням уточненої позовної заяви стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (далі - ТОВ «ДІЄСА») на користь ОСОБА_1 заборгованість, яка станом на 20.10.2023 року становить 67 446, 23 грн та складається із: невиплаченої заробітної плати в сумі 38 370, 83 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі: 29 075, 41 грн, який позивач просить стягнути по день постановлення рішення; стягнути судові витрати.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із ТОВ «ДІЄСА» та звільнена з 31 серпня 2023 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін. В день звільнення з роботи позивачу видано копію наказу про звільнення №Z00/30/08/053 від 30.08.2023 року та розрахунковий листок, але остаточний розрахунок при звільненні не проведено.
За розрахунковим листом ОСОБА_1 до виплати належить:оплата простою (не з вини працівника) за серпень 2023 року в сумі - 14 792,45 грн; компенсація основної щорічної відпустки за 24 календарних дні в сумі - 19 837,44 грн. Разом до виплати: 34 629, 89 грн (з цієї суми утримано: військовий збір - 519,45 грн та ПДФО - 6 233, 38 грн).Борг за липень, на початок серпня місяця 2023 року в сумі - 10 493,77 грн.
Всього на момент остаточного розрахунку при звільненні, станом на 31.08.2023 року, за даними розрахункового листа, борг за організацією по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі склав: 38 370, 83 грн.
Також, позивач вважає, що стягненню підлягає сума середнього заробітку не менш ніж 29 075,40 грн (807,65 грн х 36, розрахунок періоду стягнення середнього заробітку з моменту наступного дня після звільнення 01.09.2023 року до моменту звернення до суду 20.10.2023 року) та виходячи з цього розрахунку просить стягнути середній заробіток по день ухвалення рішення суду.
Таким чином, оскільки у день звільнення відповідачем ТОВ «ДІЄСА» не провів повний розрахунок із позивачем, як наслідок він має перед позивачем не погашену заборгованість із невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.11.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п'ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз'яснено відповідачу, що він має право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву.
Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасника справи.
Відповідно до довідки на електронну пошту представника позивача та до електронного кабінету ухвалу про відкриття провадження доставлено - 28.11.2023 року.
Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача, останній отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками - 29.02.2024 року, електронного кабінету учасника справи ухвалу доставлено - 28.11.2023 року.
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.
Відповідач правом подати відзив на позов не скористався.
18.04.2024 року від позивача надійшла уточнена позовна заява, у якій просить стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 заборгованість, яка станом на 20.10.2023 року становить 67 446, 23 грн та складається із: невиплаченої заробітної плати в сумі 38 370, 83 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі: 29 075, 41 грн, який позивач просить стягнути по день постановлення рішення; стягнути судові витрати, а саме: витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 % від отриманих (стягнутих) грошових коштів заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку - 13 489, 25 грн та судовий збір у розмірі 1 073, 60 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, ОСОБА_1 , паспорт ID № НОМЕР_1 , виданий органом 7121 12.03.2019 року, працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» з 16.06.2014 року (Наказ № 1415-к від 16.06.2014 року).
31.08.2023 року на підставі наказу від 30.08.2023 року № Z00/30/08/053 ОСОБА_1 була звільнена на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін з посади менеджера Департаменту з роздрібної торгівлі, відділу продажів.
Відповідно до розрахункового листа ОСОБА_1 до виплати належить:оплата простою (не з вини працівника) за серпень 2023 року в сумі - 14 792,45 грн; компенсація основної щорічної відпустки за 24 календарних дні в сумі - 19 837,44 грн. Разом до виплати: 34 629, 89 грн (з цієї суми утримано: військовий збір - 519,45 грн та ПДФО - 6 233,38 грн). Борг за липень, на початок серпня місяця 2023 року в сумі - 10 493,77 грн.
Всього на момент остаточного розрахунку при звільненні, станом на 31.08.2023 року, за даними розрахункового листка, борг за організацією по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі склав: 38 370,83 грн.
Згідно із ст. 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно із ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (ст. 117 КЗпП України).
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви №68385/10 та №71378/10, а також справа «ОСОБА_3 Ганс-Адам II проти Німеччини», заява №9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 31 серпня 2023 року, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 судам роз'яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Враховуючи, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (ч. 1 ст. 21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Наявність належним чином заповненої трудової книжки позивача із зазначенням наказів про прийняття на роботу та його звільнення з роботи, скріплених печаткою підприємства, наявність копії наказу про звільнення, роздрукованого розрахункового листка, виданих позивачу, який використав їх як доказ наявної заборгованості із заробітної плати, свідчить та розцінюється судом як обізнаність підприємства відповідача про існуючий обов'язок розрахунку та його невиконання.
При цьому слід зазначити, що заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП), компенсація за невикористану відпустку (ст. 83 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ст. ст. 115, 116 КЗпП України заробітна плата повинна виплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення.
Відповідно до роз'яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до ст. ст. 74, 79 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткова) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Згідно ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки.
При визначенні розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги копію наказу про звільнення, де зазначено кількість невикористаних днів відпустки, розрахункових листок, довідку ОК-5 та розрахунки середньої заробітної плати, надані позивачем.
Так, позивачу була нарахована заробітна плата у період з 01 липня 2023 року по 31 серпня 2023 року, а саме борг за липень 2023 року, оплата простою в серпні 2023 року та компенсація за 24 к.д. невикористаної відпустки, всього борг за організацією по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі склав: 38 370, 83 грн.
Будь-яких доказів проведення повного розрахунку з позивачем в день її звільнення відповідач суду не надав.
Відповідно до ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача заборгованості із невиплаченої заробітної плати та компенсація основної щорічної відпустки за 24 календарних днів у сумі 38 370, 83 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення суми середнього заробітку за період затримки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.
Вирішуючи позовні вимоги, в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, слід зазначити, що відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи те, що в серпні 2023 року є період простою, який не є відпрацьованим періодом. А тому, у розрахунку середньоденної зарплати за останні 2 календарні місяці роботи участі не приймає. Причому незалежно від того, яким чином оплачено простій (2/3 від окладу чи у розмірі середньої зарплати). Це визначено абзацом шостим п. 2 Порядку № 100: час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається із розрахункового періоду.
Тому, для розрахунку середньоденної заробітної плати позивача взято два останні календарні місяці роботи, що передують події: липень 2023 року з розрахункового листка і червень 2023 року з довідки ОК-5: червень 2023 року - 22 189,00 грн, + липень 2023 року - 10 493,77 грн + 2 046,29 грн (утримані: військовий збір 1, 5% - 157,41 грн та ПДФО 18 % - 1888,88 грн) = 12 540,06 грн. Всього: 34 729,06 грн.
Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить: 34 729,06 грн: 43 робочих дні (22 у червні + 21 у липні) = 807,65 грн.
Позивач провів розрахунок періоду стягнення середнього заробітку з моменту наступного дня після звільнення 01.09.2023 року до моменту звернення до суду 20.10.2023 року, який склав 36 робочих днів і вважає, що стягненню підлягає сума середнього заробітку не менш ніж 29 075,40 грн (807,65 грн х 36) та виходячи з цього розрахунку просить стягнути середній заробіток по день ухвалення рішення суду.
Належних та допустимих доказів, які б спростовували обставину невиплати позивачу суми повної заборгованості по заробітній платі суду не надано, відповідач не надано довідки про заборгованість по заробітній платі та розрахункових коштах позивача, тому суд бере до уваги суми доходу позивача згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України (довідка ОК-5) за червень 2023 року, розрахунковий листок наданий позивачем, а також розрахунок невиплачених коштів, складений позивачем, який повністю відповідає відомостям Пенсійного фонду України та розрахункового листка.
Тому, суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення у розмірі: 807,65 грн (середньоденна заробітна плата) х 156 робочих днів (вересень 2023 року - 21 день, жовтень 2023 року - 22 дні, листопад 2023 року - 22 дні, грудень 2023 року - 21 день, січень 2024 року - 23 дні, лютий 2024 року - 7 днів, березень 2024 року - 21 день, квітень 2024 - 19 днів) = 125 993, 40 грн.
За діючою в площині цивільного судочинства презумпції винуватості відповідача (на відміну від кримінального судочинства, де діє презумпція невинуватості) тягар доказування лежить саме на відповідачеві. Тим більше, в площині трудових правовідносин безумовно тягар доказування лежить на роботодавцеві, в якого акумульовано весь обсяг документації, в тому числі фінансового, бухгалтерського характеру щодо фіксації праці позивача і оплати виконаних ним робіт.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
В силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, справа № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Крім того, у п.п. 113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов'язаннями.
Судом встановлено, що 18.10.2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Фещенком І. С. укладено договір про надання правничої допомоги №18102023/1. Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги №18102023/1 від 18.10.2023 року визначено гонорар у розмірі 20 % від отриманих (стягнутих) грошових коштів заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку.
Дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження оплати професійних послуг адвоката, суд дійшов висновку, про задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 % від отриманих (стягнутих) грошових коштів заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, такий розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Таким чином, враховуючи, що суд дійшов до висновку про стягнення із відповідача на користь позивача грошових коштів заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку у загальній сумі 164 364, 23 грн, то сума гонорару становить 32 872, 85 грн (20 %), а отже вказана сума підлягає стягненню у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У зв'язку із задоволенням позову судовий збір у розмірі 1 073, 60 грн, сплаченого позивачем, підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 21, 47, 94, 97, 113, 115, 116, 117 КЗпП України, ст. ст. 21, 30 Закону України «Про оплату праці», ст. 24 Закону України «Про відпустки», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року за № 100, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 137, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення - задовольнити.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заборгованість із заробітної плати, в тому числі нараховану, але не виплачену грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 38 370, 83 грн.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, по день постановлення рішення, за період затримки з 01.09.2023 року по 25.04.2024 року у розмірі 125 993, 40 грн.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 20% від стягнутої заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 32 872, 85 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073, 60 грн.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», адреса: вул. Велика Васильківська, буд. 45, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 36483471.
Суддя Г. О. Матійчук