Справа № 569/2716/16-ц
22 квітня 2024 року
Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Тимощук О.Я., розглянувши заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 листопада 2016 року у справі за позовом Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
Заочним рішенням Рівненського міського суду від 28 листопада 2016 року ухваленому у справі за позовом Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, позовні вимоги задоволено.
У поданій до суду заяві ОСОБА_1 просить переглянути заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 листопада 2016 року, ухваленому у справі за позовом Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості і призначити справу до нового розгляду в загальному порядку. В обґрунтування своїх вимог вказує, що причиною її неявки по згаданій справі в судові засідання було те, що вона не була належним чином повідомлена про час та дату розгляду справи, оскільки жодних листів, судових повісток, копій позовної заяви з доданими матеріалами справи від суду не отримувала та не знала про сам факт наявності справи та судових засідань, в зв'язку з чим не мала можливості прийняти участь у судових засіданнях особисто та надати суду заперечення проти позову. Крім того, просить поновити їй строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, оскільки про існування вказаного рішення суду вона дізналася у зв'язку із відкриттям відносно неї виконавчого провадження, після чого звернулася до суду із заявою про видачу рішення суду, яке отримала 16.04.2024 року.
Дослідивши заяву про перегляд заочного рішення та матеріали зазначеної справи, суд дійшов до наступного висновку.
Заочним рішенням Рівненського міського суду від 28 листопада 2016 року ухваленому у справі за позовом Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, позовні вимоги задоволено, яким стягнуто з ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” (м. Дніпропетровськ, код ЄДРПОУ 14360570, р/р НОМЕР_2 , МФО 305299) заборгованість в сумі 14 771 грн. 53 коп. та судовий збір в розмірі 1 378 грн.
Із заявою про перегляд заочного рішення суду ОСОБА_1 звернулася до суду 18.04.2024 року, тобто через 8 років та після спливу встановленого ст. 228 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент ухвалення заочного рішення) та ч.ч. 2, 3 ст. 284 ЦПК України (в редакції, яка діє на даний час) строку на подання такої заяви.
Відповідно до ст. 228 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент ухвалення заочного рішення) заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Відповідно до ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Отже, ч. 2 та ч. 3 ст. 284 ЦПК України передбачає, що заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Разом з тим, доказів того, що про існування відповідного заочного рішення суду ОСОБА_1 дізналася у зв'язку із відкриттям відносно неї виконавчого провадження, після чого звернулася до суду із заявою про видачу рішення суду, яке отримала 16.04.2024 року суду надано не було.
Крім того, суд не може самостійно перевірити вказані обставини та пересвідчитися в тому, чи дійсно ОСОБА_1 не отримувала судові повістки та процесуальні документи, зокрема, відповідне заочне рішення, чи дійсно не була належним чином повідомлена про дату та час судових засідань, оскільки матеріали зазначеної цивільної справи № 569/2716/16-ц за позовом Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості знищені по закінченню строків зберігання відповідно до ст. 48 переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом ДСА України від 07.12.2017 № 1087, що підтверджується довідкою судового розпорядника Рівненського міського суду Рівненської області Н.І. Кухарчук від 19.04.2024 року.
Також суд звертає увагу на те, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ССПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], №. 28342/95, ECHR 1999-VІI).
В основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися.
У низці своїх рішень ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, також указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Понамарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.
Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення ССПЛ у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/39, ECHR 2003-TX, пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» № 32053/13).
Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є чинним, є порушенням принципу правової певності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обгрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов'язки протягом усього часу чинності цього рішення.
У справі «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» має на увазі не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія (ССПЛ аналогічної позиції дотримується у справі «Steel and others v. The United Kingdom»)
Також у рішенні в справі «The Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.
При цьому ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Згідно із ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Враховуючи те, що заявником ОСОБА_1 пропущено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, а заява про поновлення строку не містить жодних доказів на підтвердження викладених в заяві обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення слід відмовити.
З огляду на вищевикладене, з урахуванням положень ч. 2 ст. 126 ЦПК України, а також враховуючи те, що ОСОБА_1 відмовлено в поновленні строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення, суд вважає за необхідне залишити заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 листопада 2016 року по цивільній справі № 569/2716/16-ц за позовом Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості без розгляду.
Керуючись ст.ст. 126, 127, 284 ЦПК України,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 листопада 2016 року - відмовити.
Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 листопада 2016 року у справі за позовом Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду в 15-денний строк з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Рівненського
міського суду О.Я. Тимощук