03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження № 22-ц/824/4985/2024
14 лютого 2024 року м. Київ
Справа № 753/9755/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Управління адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України, які подані начальником управління Ляховичем Ярославом Івановичем та представником Вороновим Євгенієм Євгенійовичем , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Котвицького В.Л.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
встановив:
У вересні 2022 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідача Управління адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 з 25.06.2021 року працював на посаді провідного інженера з проектно-кошторисної роботи відділу проектно-кошторисної роботи Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України.
Відповідно до наказу від 04.05.2022 року № 73 ОСОБА_2 звільнено із займаної ним посади з 06.05.2022 року, у зв'язку зі скороченням штату працівників Управління, на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Позивач вважав вказаний наказ від 04.05.2022 № 73 та подальше його звільнення у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України незаконними та такими, що порушили гарантоване право на працю.
Позивач зазначав про те, що відповідач в порушення вимог ст. 42 КЗпП України не провів порівняльного аналізу продуктивності праці тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, яких було звільнено.
В порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України під час попередження про звільнення відповідач не запропонував позивачу іншої роботи, хоча у новому штатному розписі були наявні вільні вакансії, які відповідали його спеціальності та кваліфікації. Після звільнення позивач дізнався, що посада, яку він займав, була вакантною, а на дату звернення до суду ця посада зайнята іншою особою. Загальний трудовий стаж позивача складає 40 років, спеціальність та кваліфікація відповідають посаді, яку він займав. Під час перебування позивача на займаній посаді та до дати звільнення роботодавцем атестація працівників не проводилася. Таким чином, відповідач звільнив позивача без законної на те підстави, а тому відповідно до положень ст. 235 КЗпП України зобов'язаний поновити позивача на попередній роботі.
Також, відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд: поновити позивача на посаді провідного інженера з проектно-кошторисної роботи відділу проектно-кошторисної роботи Управління адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України; стягнути із відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року позов задоволено, поновлено ОСОБА_2 на посаді провідного інженера з проектно-кошторисної роботи відділу проектно-кошторисної роботи Управління адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України з 07 травня 2022 року.
Стягнуто з Управління адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 240 272,88 грн. (без утримання податку і інших обов'язкових платежів) та судовий збір в розмірі 992,40 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_2 та в частині стягнення присудженої виплати заробітної плати за один місяць вимушеного прогулу.
Не погоджуючись з рішенням, 03 березня 2023 року відповідач Управління адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України, в інтересах якого діяв начальник управління ОСОБА_3 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову, стягнути з ОСОБА_2 на користь Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України грошову суму присудженої для виплати заробітної плати за один місяць вимушеного прогулу у розмірі 27 247,44 грн., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач поновлений судом першої інстанції на посаді провідного інженера з проектно-кошторисної роботи відділу проектно-кошторисної роботи Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України. Однак на час звернення ОСОБА_2 до суду та винесення рішення останнім цей відділ ліквідовано, а посади з нього виведені. Отже, у новому штатному розписі Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, який введено в дію розпорядженням від 03.02.2022 року, відсутній відділ проектно-кошторисної роботи і, відповідно, відсутня посада провідного інженера з проектно-кошторисної роботи. Поновлення ОСОБА_2 на цій посаді тягне примусове внесення змін до штатного розпису Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради, що належить до внутрішньогосподарської діяльності суб'єкта господарювання та входить саме до його компетенції.
Позивач, не надаючи конкретних доказів, посилається на те, що відповідач не провів аналіз продуктивності праці для працівників, що претендували на посаду провідного інженера з проектно-кошторисної роботи, а лише - аналіз кваліфікації працівників, що не відповідає дійсності, про що чітко зазначено у довідці від 03.02.2022 у її частині "зауваження до роботи", яку складено за результатами аналізу інформації отриманої від безпосереднього керівника претендентів на зайняття посади провідного інженера з проектно-кошторисної роботи та наявних документів в їх особових справах.
Під час порівняння кваліфікаційних характеристик відповідач врахував, що ОСОБА_2 , який закінчив Курганське вище воєнно-політичне авіаційне училище та отримав кваліфікацію офіцера з вищою воєнно-політичною освітою, має гідний рівень пенсійного забезпечення, тому він є соціально захищеною особою. Крім того, у довідці від 03.02.2022 року викладено результативну частину роботи щодо порівняння претендентів на зайняття посади провідного інженера з проектно-кошторисної роботи. Доказом продуктивності праці позивача могли би бути грамоти або, навпаки, догани, але період роботи ОСОБА_2 у відповідача є закоротким для існування саме таких критеріїв визначення продуктивності праці.
Зазначає, що позивач не оспорює реорганізацію відповідача, але єдиною підставою для свого позову обрав те, що йому під час звільнення не були запропоновані вакантні посади у відповідача. Вказує, що позивач працював за посадою провідного інженера з проектно-кошторисної роботи відділу проектно-кошторисної роботи. 14.02.2022 року він був персонально (під власний підпис) попереджений про наступне можливе звільнення з роботи та ознайомлений з його правами та обов'язками. 21.02.2022 року позивач ознайомлений з пропозицією щодо можливості переведення його на інші вакантні посади згідно з переліком. Після ознайомлення з цією пропозицією переведення на іншу посаду позивач у присутності інших працівників відповідача 21.02.2022 року відмовився від засвідчення факту свого ознайомлення з переліком вакантних посад. Таким чином, позивачу своєчасно були запропоновані вакантні посади для його переводу у зв'язку із введенням у відповідача нового штатного розпису і структури, але він відмовився від них. Отже, визначена законодавством України процедура звільнення позивача відповідачем дотримана, позивач не надав доказів, що спростовують законність його звільнення.
Вказує, що у судовому засіданні судом першої інстанції не були допитані як свідки ОСОБА_4 (начальник відділу кадрів Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради), ОСОБА_5 (профорг, начальник відділу експлуатації та ремонту технологічного обладнання), ОСОБА_6 (провідний спеціаліст відділу Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року апеляційну скаргу Управління адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року -повернуто скаржнику на підставі п.1 ч.5 ст. 357 ЦПК України.
Постановою Верховного Суду від 26 липня 2023 року ухвалу Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Також, не погоджуючись з рішенням, 13 квітня 2023 року представник Управління адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України - Воронов Є.Є. повторно подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову, стягнути з ОСОБА_2 на користь Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України грошову суму присудженої для виплати заробітної плати за один місяць вимушеного прогулу у розмірі 27 247,44 грн., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідач не надав та не міг надати доказів "про інші існуючі на підприємстві вакансії, до дня звільнення позивача", оскільки нових вакансій з моменту першої пропозиції ОСОБА_2 вакантних посад та до моменту звільнення позивача у відповідача не з'явилося. Крім того, питання можливого існування нових вакансій у відповідача під час судових засідань не досліджувалося.
Вказує, що позивачу своєчасно були запропоновані вакантні посади для його переводу у зв'язку із введенням у відповідача нового штатного розпису і структури, але він відмовився від них, а тому визначена законодавством процедура звільнення позивача відповідачем дотримана.
Звертає увагу на те, що суд погоджується з реальністю процедури скорочення, зазначаючи: «...дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, займану позивачем посаду було вилучено зі штатного розпису, відповідачем у встановлений строк повідомлено позивача про скорочення штату та про майбутнє звільнення».
Однак, предметом позову було поновлення позивача на робочому місці та стягнення грошової суми за час вимушеного прогулу, а підставою - неознайомлення ОСОБА_2 відповідачем під час його звільнення з наявними у відповідача вакантними посадами. Вважає, що суд першої інстанції у своєму рішенні вийшов за межі цієї підстави позивача для його позову.
Суд у рішенні посилається на те, що за результатами судового розгляду встановлено, що відповідач не надав доказів проведення порівняльного аналізу продуктивності праці тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, яких було звільнено, а отже допустив порушення вимог ст. 42 КЗпП України, що не відповідає дійсності, про що чітко зазначено у довідці від 03.02.2022 у її частині «зауваження до роботи», яку складено за результатами аналізу інформації отриманої від безпосереднього, на той час, керівника претендентів на зайняття посади провідного інженера з проектно-кошторисної роботи та наявних документів в їх особових справах.
Звертає увагу на практику апеляційного суду, зокрема справи за позовами інших працівників відповідача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про поновлення на роботі та стягнення грошової суми за час вимушеного прогулу, підставою яких було неознайомлення позивача відповідачем під час звільнення з наявними у відповідача вакантними посадами, які не відрізняються від предмету позову у справі за позовом ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Зазначає, що на підставі поданих сторонами доказів судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем було частково дотримано вимоги закону щодо звільнення позивача, а саме: дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, займану позивачем посаду було вилучено зі штатного розпису, відповідачем у встановлений строк повідомлено позивача про скорочення штату та про майбутнє звільнення.
Саме з наданих відповідачем доказів вбачається, що останнім оцінено наявність переважного права на залишення на роботі за критерієм стажу роботи в структурі відповідача та документів, які визначають лише кваліфікацію, а не шляхом визначення продуктивності праці позивача. Відповідач не надав доказів проведення порівняльного аналізу продуктивності праці тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, яких було звільнено, а отже допустив порушення вимог статті 42 КЗпП України.
В судовому засіданні представники відповідача Управління адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України - Воронов Є.Є., Мукомел Р.В. підтримали доводи апеляційної скарги, просили суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Позивач ОСОБА_2 та його представник - ОСОБА_10 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представників сторін по справі, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем було частково дотримано вимоги закону щодо звільнення позивача, а саме: дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, займану позивачем посаду було вилучено зі штатного розпису, відповідачем у встановлений строк повідомлено позивача про скорочення штату та про майбутнє звільнення.
Водночас, відповідач не виконав приписи чинного законодавства України щодо пропозиції позивачу всіх вакантних посад, з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду роботи, які були на підприємстві на момент попередження позивача і до моменту звільнення, не проведено порівняльної оцінки продуктивності праці робітників, які підпадали під скорочення, а тому суд дійшов висновку про те, що звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України проведено із порушенням встановленої процедури, у зв'язку з чим наявні правові підстави для задоволення позову щодо поновлення позивача на роботі.
Оскільки встановлені судом обставини справи свідчать про протиправність дій відповідача щодо звільнення позивача, тому суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу підлягає задоволенню.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки вони зроблені з неправильним застосування норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 з 25.06.2021 року працював на посаді провідного інженера з проектно-кошторисної роботи відділу проектно-кошторисної роботи Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, що підтверджується відомостями з трудової книжки позивача (т. 1 а. с. 14, 15).
Розпорядженням від 03.02.2022 року № 15-7/03-11 по Управлінню адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України відповідно до затвердженої структури та штатних розписів ліквідовано, зокрема, відділ проектно-кошторисної роботи із загальною чисельністю 5 штатних одиниць та виведено посади: провідного інженера з проектно-кошторисної роботи відділу проектно-кошторисної роботи - 3 штатних одиниці (т. 1 а. с. 58-60).
14.02.2022 року повідомлено ОСОБА_2 про те, що посаду провідного інженера з проектно-кошторисної роботи відділу проектно-кошторисної роботи, яку він обіймає, виведено зі штатного розпису та попереджено про майбутнє звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України після закінчення двомісячного терміну з дати ознайомлення та отримання цього персонального попередження (т. 1 а. с. 66).
21.02.2022 року посадовими особами Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, а саме: головою профспілкового комітету Управління - начальником відділу експлуатації та ремонту технологічного обладнання ОСОБА_5 , начальником відділу кадрів ОСОБА_4 , провідним інженером з охорони праці та техніки безпеки ОСОБА_11 складено акт про відмову від підписання повідомлення про пропозицію вакантної посади, у якому зазначено, що ОСОБА_2 відмовився від ознайомлення з вакантними посадами в Управлінні, які не були запропоновані іншим працівникам (т. 1 а. с. 67).
Відповідно до наказу від 04.05.2022 № 73 по Управлінню адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України ОСОБА_2 звільнено із займаної ним посади з 06.05.2022 року, у зв'язку зі скороченням штату працівників Управління на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а. с. 17).
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 5-1 КЗпП України).
Відповідно до ч. 3 ст. 64 ГК України, підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно із ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно із ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
При розгляді спорів про звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
У правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року (провадження № 6-40цс15), зазначено, що оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням від 03 лютого 2022 року № 15-7/03-11 по Управлінню адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України відповідно до затвердженої структури та штатних розписів ліквідовано, зокрема, відділ проектно-кошторисної роботи із загальною чисельністю 5 шт. од. та виведено посади, зокрема, провідного інженера з проектно-кошторисної роботи відділу проектно-кошторисної роботи - 3 шт. од. (т. 1 а. с. 58-60).
Отже, в Управлінні адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату працівників, зокрема, було вивільнено посаду провідного інженера з проектно-кошторисної роботи відділу проектно-кошторисної роботи - 3 штатні одиниці.
14 лютого 2022 року позивача повідомлено про те, що посаду провідного інженера з проектно-кошторисної роботи відділу проектно-кошторисної роботи, яку він обіймає, виведено зі штатного розпису та попереджено про майбутнє звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України після закінчення двомісячного терміну з дати ознайомлення та отримання цього персонального попередження (т. 1 а. с. 66).
Як вбачається з персонального попередження від 04 лютого 2022 року, з яким ОСОБА_2 ознайомився 14 лютого 2022 року, позивач особисто розписався під змістом попередження про те, що посада, яку він обіймає, скорочується. Також у попередженні було зазначено, що права та обов'язки відповідно до чинного законодавства України ОСОБА_2 роз'яснено. Копію вказаного попередження ОСОБА_12 отримав 14 лютого 2022 року.
Отже, відповідач у встановлений ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України строк персонально попередив позивача про його наступне вивільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Після попередження позивача про майбутнє звільнення за ч. 1 ст. 40 КЗпП України відповідач запропонував йому за списками вакантні посади станом на 07.02.2022 року, а саме: провідний економіст з матеріально-технічного забезпечення відділу забезпечення матеріальними ресурсами; провідний інженер-електрик відділу експлуатації та ремонту електрообладнання; провідний інженер з експлуатації споруд та устаткування водопровідно-каналізаційного господарства відділу експлуатації та ремонту технологічного обладнання; провідний інженер систем вентиляції та кондиціювання відділу експлуатації та ремонту технологічного обладнання; провідний інженер з контрольно-вимірювальних приладів і засобів автоматики відділу експлуатації та ремонту технічного обладнання; провідний інженер з комп'ютерних систем відділу експлуатації та ремонту технічного обладнання; провідний дизайнер відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 3; провідний інженер з організації експлуатації та ремонту відділу забезпечення поліграфічною продукцією; провідний технолог відділу забезпечення поліграфічною продукцією; провідний дизайнер відділу забезпечення поліграфічною продукцією; провідний уповноважений з антикорупційної діяльності, а також вакантні посади робітничих професій (т. 1 а. с. 64, 65).
Позивач відмовився від ознайомлення з вакантними посадами в Управлінні, про що 21 лютого 2022 року посадовими особами Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, а саме: головою профспілкового комітету Управління - начальником відділу експлуатації та ремонту технологічного обладнання ОСОБА_5 , начальником відділу кадрів ОСОБА_4 , провідним інженером з охорони праці та техніки безпеки ОСОБА_11 складено акт про відмову від підписання повідомлення про пропозицію вакантної посади (т. 1 а. с. 67).
Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача щодо безпідставного неприйняття до уваги судом першої інстанції акту від 21 лютого 2022 року про відмову від підписання повідомлення про пропозицію вакантної посади, судом апеляційної інстанції в судовому засіданні за клопотанням представника відповідача були допитані свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
ОСОБА_4 , начальник відділу кадрів, повідомила, що лист із списком вакантних посад було нею особисто надано позивачу 21.02.2022 року, проте останній, оглянувши зазначений лист, відмовився із ним ознайомлюватися та будь-що підписувати.
ОСОБА_5 , начальник відділу експлуатації та ремонту технологічного обладнання, зазначив, що він був присутній під час надання позивачу списку вакантних посад, проте останній відмовився із ним ознайомлюватися, підпису свого не ставив та залишив приміщення.
Водночас, свідок ОСОБА_8 , колишній працівник відповідача, який також звільнений за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, зазначив, що ні йому, ні позивачу до моменту звільнення не повідомляли про список вакантних посад.
Надаючи оцінку показам свідка ОСОБА_8 , суд враховує, що він працював у відповідача на посаді провідного інженера з проектно-кошторисної роботи, до його повноважень не належало вирішення питань щодо оформлення звільнення працівників, а тому йому достовірно не відома інформація щодо повідомлення інших працівників, які працювали у відповідача, про ознайомлення із вакантними посадами.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач належним чином виконав вимоги ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, оскільки запропонував йому наявні вакантні посади та роботи.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що з моменту повідомлення позивача про майбутнє вивільнення та до моменту звільнення вакантні посади йому було запропоновано лише один раз, що є порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України, оскільки відповідачем з врахуванням структури та штатного розпису було складено та запропоновано позивачу перелік вакантних посад, які відповідають його освіті та кваліфікації та зазначено, що позивач до закінчення двохмісячного терміну з дати ознайомлення та отримання попередження про майбутнє вивільнення може звернутись до керівництва Управління або до відділу кадрів з результатами прийнятого ним рішення щодо намірів подальшої роботи в Управлінні. Однак, позивач відмовився від ознайомлення із вакантними посадами та не виявив бажання щодо подальшої роботи в Управлінні адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України.
Судом не встановлено, що протягом двох місяців з моменту попередження у відповідача з'явилися нові посади, на які можна було працевлаштувати позивача.
Також, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не здійснив проведення порівняльного аналізу продуктивності праці тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, яких було звільнено, а тому допустив порушення вимог ст. 42 КЗпП України.
Приписами ч. 1 ст. 42 КЗпП України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Згідно з висновками, наведеними в постанові Верховного Суду від 12.01.2021 року у справі № 2а-9821/11/2670, за змістом ст. 42 КЗпП України у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з'ясовувати сам роботодавець, приймаючи відповідне рішення.
Таким чином, при вирішенні питання про наявність в особи переважного права на залишення на роботі, роботодавець в першу чергу має досліджувати кваліфікацію працівників, а також їхню продуктивність праці. І лише за наявності декількох працівників з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, керуватися приписами ч. 2 ст. 42 КЗпП України. При цьому порядок проведення порівняльного аналізу з метою виявлення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, чинним законодавством не регламентований.
З матеріалів справи вбачається, що 03 лютого 2022 року працівниками відповідача, а саме: першим заступником начальника Управління Лазарчуком Р.В., начальником відділу кадрів ОСОБА_4 , головою профспілкового комітету Управління - начальником відділу експлуатації та ремонту технологічного обладнання ОСОБА_5 , провідним інспектором з персоналу відділу кадрів ОСОБА_6 здійснено аналіз відповідності працівників для зайняття посади «провідний інженер з проектно-кошторисної роботи».
За результатами кваліфікаційних характеристик працівників Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України для призначення на посаду «провідний інженер з проектно-кошторисної роботи» складена довідка, згідно з якою було проведено кваліфікаційні характеристики 4 працівників та прийнято рішення визначити та запропонувати посади ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 з урахуванням освітньо-кваліфікаційного рівня, стажу роботи в організації, ставлення до виконання обов'язків та якість їх виконання, а також з урахуванням переваг на залишення на роботі працівників, перелічених у ч. 2 ст. 42 КЗпП України (т. 1 а. с. 61-63).
Також, згідно Інформації-повідомлення за результатами розгляду кваліфікаційних характеристик працівника Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради, працівниками Управління (начальником відділу кадрів, головою профспілкового комітету, провідним інспектором з персоналу) 07.02.2022 року було здійснено аналіз відповідності працівника ОСОБА_2 на зайняття вакантних посад в Управлінні та прийнято рішення про ознайомлення останнього з переліком вакантних посад, для його визначення щодо подальшої роботи в Управлінні (т. 1 а. с. 64, 65).
Свідок ОСОБА_4 , начальник відділу кадрів, повідомила суд про те, що до вручення позивачу попередження про майбутнє звільнення в Управлінні проводився порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, зокрема, тих, які працювали на посаді «провідний інженер з проектно-кошторисної роботи». Свідок зазначила, що порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації проводився щодо 4 працівників, у тому числі позивача, та було встановлено, що їхня продуктивність праці є приблизно рівною, проте одна із них є матір'ю, яка самостійно виховує дитину, а інша має більший безперервний стаж роботи.
Таким чином, відповідачем не було встановлено у позивача переважного права на залишення на роботі.
Із урахуванням наведеного, встановивши, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення штату, відповідачем у встановлений строк та у порядку передбаченому КЗпП України повідомлено позивача про зміни в організації виробництва і праці та про можливе майбутнє звільнення, відповідач запропонував позивачеві наявні вакантні посадита у останнього відсутнє переважне право на залишення на роботі, передбачене ст. 42 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку про те, що звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України проведено законно, оскільки відбулось із дотриманням вимог ст. ст. 40, 42, 49-2 КЗпП України, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційних скарг відповідача, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі відповідач заявив про поворот виконання рішення суду першої інстанції в частині стягнення з позивача грошової суми, присудженої для виплати заробітної плати за один місяць вимушеного прогулу, у розмірі 27 247,44 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 445 ЦПК України у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтовано на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.
Згідно зі ст. 239 КЗпП України у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.
Отже, чинне законодавство не допускає повороту виконання рішення суду у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин. Для цієї категорії справ не має значення, в якому порядку ухвалене те рішення, яким було скасовано інше виконане рішення.
Оскільки відсутні докази того, що скасоване рішення суду першої інстанції, про поворот виконання якого в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу подана заява, було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Управління адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України про поворот виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що позивач відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, а відповідачем понесено судові витрати - сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги, то слід компенсувати Управлінню адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради Україниза рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 2977 грн.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційні скарги Управління адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України, які подані начальником управління Ляховичем Ярославом Івановичем та представником Вороновим Євгенієм Євгенійовичем , - задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року - скасувати та прийняти постанову :
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.
В задоволенні заяви Управління адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України про поворот виконання судового рішення - відмовити.
Компенсувати Управлінню адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України витрати по сплаті судового збору в сумі 2977 грн. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 26 квітня 2024 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.