Справа № 361/5805/23
Провадження № 2/361/2887/24
04.04.2024
04 квітня 2024 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Радзівіл А.Г.
за участю секретаря Коваль О.О.
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,
14 липня 2023 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом.
Свій позов обґрунтовувала тим, що 29 серпня 2016 року між сторонами зареєстровано шлюб. Укладення шлюбу відбулось на території Туреччини, що підтверджується міжнародним свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 , реєстраційний номер свідоцтва 11/76/1098 від 29.08.2016, орган реєстрації шлюбів району Гюнгерен, держава Туреччина, що підтверджується нотаріально посвідченим перекладом свідоцтва про шлюб, засвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин Л.О., зареєстровано в реєстрі за №23241, 23242.
Від їхнього спільного шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей (синів): ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_2 , виданим Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області 14.07.2017 року, актовий запис №742 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_3 , виданим Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області 14.07.2017 року, актовий запис №743.
Позивач зазначає, що їх спільне життя із відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, розходження поглядів на сімейні відносини тощо. У них різні погляди на сумісне життя і збереження сім'ї стало неможливим.
Фактичні шлюбні відносини між позивачем та відповідачем припинені, спільне господарство не ведеться.
Крім цього, за період спільного проживання відповідачем відносно позивача вчинялися неодноразові дії щодо домашнього насильства, завдавалось нанесення тілесних ушкоджень.
Так, 14.06.2021 року стосовно вказаних незаконних дій зі сторони відповідача навіть було складено протокол про адміністративне правопорушення серії АПР18 №507660. Вина відповідача у вчиненні вказаних дій відносно позивачки та порушення ч. 1 ст. 173-2 КУпАП була доведена як самим протоколом, так і повідомленнями Броварського РУП ГУНП в Київській області ЄО № 18958 від 14.06.2021 року, ЄО №18961 від 14.06.2021 року, ЄО №18953 від 14.06.2021 року. Проте ухвалою суду від 05.11.2021 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ч.1 ст. 173-2 КпАП України було закрито, у зв'язку з закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
За таких обставин позивач вважає, що подальше спільне життя з відповідачем та збереження шлюбу є неможливим і суперечить її інтересам. Підстав для примирення позивачка не вбачає.
Відповідач на території України має у власності нерухоме майно, зокрема: земельну ділянку заг. площею 0,0150 га, кадастровий номер 3210600000:01:063:0249 та житловий будинок заг. площею 112,3 кв.м.,, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать відповідачу на праві спільної часткової власності (1/2 частина) згідно договору купівлі-продажу від 07.06.2018. При цьому, інша частина вищевказаного майна належить позивачу.
Окрім цього, вказаний житловий будинок був останнім спільним місцем проживання позивача і відповідача по даній справі, де вони проживали з 2018 до лютого 2022 року.
21 липня 2023 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судовий розгляд на 10 жовтня 2023 року.
17 жовтня 2023 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відсутні підстави для задоволення позову.
Посилається на те, що відповідач не є громадянином України, не має задекларованого місця проживання на території України, а тому документи повинні направлятись йому на зареєстровану адресу проживання у Бельгії згідно відповідної процедури.
З початку відкритої збройної російської агресії проти України відповідач разом із позивачем та їх дітьми проживають всі разом у Бельгії за адресою: АДРЕСА_2 , вказаної позивачем як місце проживання та реєстрації лише відповідача.
Позивачу достоменно відомо про зареєстроване місце проживання та фактичне перебування відповідача - Бельгія. Крім того і сама позивач зареєстрована та проживає на даний час також в Бельгії.
Отже, в даному випадку оскільки і позивач - громадянка України і відповідач - іноземець постійно проживають за межами України, то підсудність такої справи повинна бути визначена Верховним Судом.
18 жовтня 2023 року від позивача до суду надійшли письмові пояснення, в яких вона просить позов задовольнити.
Позивач зазначає, що вона наразі із дітьми тимчасово перебуває у Бельгії, також в даній країні перебуває і відповідач.
Позивач з дітьми та відповідачем мають спільну реєстрацію в Бельгії: АДРЕСА_3 , в тимчасовому будинку як біженці.
Проте починаючи з 06.06.2023 року позивач разом із дітьми не проживає разом з відповідачем по причині того, що ОСОБА_3 постійно вчиняє дії по домашньому насиллю відносно неї: душив її, спричиняв їй тілесні пошкодження, погрожує фізичною розправою, морально знущається як з неї, так і з їхніх дітей, намагався без її волі вивезти її з дітьми до Туреччини. З цього періоду відповідач проживає за місцем реєстрації в м. Герент (Бельгія) в будинку, який їм надала місцева влада і який було записано за позивачем. Наразі відповідач навмисно не сплачує комунальні платежі, щоб на позивачу було якомога більше боргів і на даний момент вказаний борг складає вже 700 євро. Крім цього, наразі відповідач забрав всі її документи (внутрішній паспорт України, закордонний паспорт, документи на їх спільне нерухоме майно тощо) і утримує їх у себе та не повертає їх позивачу та ще й погрожує продати їх спільний житловий будинок в Україні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без її згоди. При цьому, право власності на вказаний будинок зареєстровано за позивачем на 1/2 частину вказаного будинку (приватна часткова власність), про що також маються документи в матеріалах справи. З приводу незаконних дій відповідача по незаконному вилученню та утриманню її документів правоохоронні органи Бельгії займаються цим питанням. Також відповідач може займатися і підробленням необхідних йому документів, про що їй відомі реальні факти.
Крім цього, за період спільного проживання на території України, відповідачем відносно неї вчинялися неодноразові дії щодо домашнього насильства, завдавалось нанесення тілесних ушкоджень. Так, вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів із відповідними заявами і 14.06.2021 стосовно вказаних незаконних дій зі сторонни відповідача навіть було складено протокол про адміністративне правопорушення серії АПР18 №507660.
На території Бельгії відповідач продовжує вести ?беспорядочний? спосіб життя і застосувати до неї всі види насилля. Також відповідач постійно погрожує вбити її батьків, які зараз знаходяться під окупацією російських військ на території України, за допомогою російських солдатів, з якими, по його словам, у нього є відповідні зв'язки. Також він погрожував і співробітникам школи, де навчалися їхні діти.
У зв'язку з цим, позивач вимушена була покинути спільний (тимчасовий) будинок в Бельгії в м. Герент. На даний момент вона знаходиться з дітьми під захистом соціальної служби - Центру Загального Соцзабезпечення. За допомогою цією соціальної служби позивач з дітьми перебуває в таємному місці, невідомому відповідачу, щоб він не вчиняв відносно неї і дітей будь-який вид насилля. Тут в Бельгії відповідач себе показав як небезпечна особа і як незаконослухняний громадянин.
Також повідомляє суд, що наразі в Бельгії проходить процес відносно відповідача щоб він не мав права наближатися до позивача, щоб всі зустрічі з дітьми проводилися тільки в присутності соціальних працівників.
На підставі наведеного, спільне життя із відповідачем є неможливим, як і збереження сім'ї також є неможливим, оскільки це може бути небезпечно як для життя і здоров'я позивача, так і життя і здоров'я їхніх дітей. Тобто збереження сім'ї з відповідачем буде протирічити як її інтересам, так і інтересам їхніх дітей.
Позивач категорично проти будь-яких строків на примирення із відповідачем і не бажає перебувати у шлюбі з ним.
30 жовтня 2023 року представник позивача подав до суду додаткові пояснення у справі, в яких просив позов задовольнити.
24 листопада 2023 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу передано до Верховного Суду для визначення підсудності в порядку, передбаченому ст. 29 ЦПК України.
31 січня 2024 року ухвалою Верховного суду України, підсудність справи №361/5805/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визначити Броварському міськрайонному суду Київської області.
16 лютого 2024 року матеріали даної справи № 361/5805/23 повернуто до Броварського міськрайонного суду Київської області.
19 лютого 2024 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 11 березня 2024 року.
Представник позивача, в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити, пояснення надав аналогічно викладеним у позовній заяві та поясненнях.
Відповідач та представник відповідача, будучи належним чином повідомленими, в судове засідання не з'явились, представник відповідача подав заяву, в якій просив проводити розгляд справи у їх відсутність за наявними в матеріалах справи доказами, в задоволенні позову просив відмовити.
Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши надані докази, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29 серпня 2016 року між сторонами зареєстровано шлюб. Укладення шлюбу відбулось на території Туреччини, що підтверджується міжнародним свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 , реєстраційний номер свідоцтва 11/76/1098 від 29.08.2016, орган реєстрації шлюбів району Гюнгерен, держава Туреччина, що підтверджується нотаріально посвідченим перекладом свідоцтва про шлюб, засвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин Л.О., зареєстровано в реєстрі за №23241, 23242.
Від їхнього спільного шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей (синів): ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_2 , виданим Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області 14.07.2017 року, актовий запис №742 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_3 , виданим Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області 14.07.2017 року, актовий запис № 743.
Суд звертає увагу на надані на підтвердження наведених обставин позивачем доказів вчинення відповідачем відносно позивача домашнього насильства як на території України, так і на території Бельгії, а тому зважаючи на те, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог щодо розірвання шлюбу, а том у їх задовольняє.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного Кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне проживання подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Так, відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з ч. 5 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Водночас, положеннями ч.ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевогозв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням прав дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
У відповідності до ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК Україн шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
За положеннями ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, щомають істотне значення.
Також, у п.п. 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України ”Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” № 11 від 21.12.2007 року роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. І з цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитина-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. У рішенні суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дата й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
Таким чином, виходячи з аналізу вищенаведених положень законодавства, шлюб має добровільний характер, ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання.
При цьому, незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвати шлюбу.
Отже, встановивши не бажання позивача продовжувати шлюбні стосунки та відсутність будь-яких переконливих доказів того, що сторони вчиняють дії, направлені на збереження сім'ї, суд дійшов висновку про те, що подальше збереження шлюбу без взаємної згоди є неможливим та буде суперечити інтересам сторін.
Враховуючи вищевикладене та враховуючи ті обставини, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, а шлюб між позивачем та відповідачем розірванню, оскільки подальше збереження шлюбу без взаємної згоди - є неможливим.
Керуючись ст. ст. 24, 56, 110, 111, 112,113 Сімейного кодексу України, ст. ст. 200, 265, 268 ЦПК України, суд-
Позов задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 зареєстрований органом реєстрації шлюбів району Гюнгерен (Туреччина), про що було видане міжнародне свідоцтво про шлюб Р 01 № 445398 від 29 серпня 2016 року, реєстраційний номер 11/76/1098, - розірвати.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1073 грн. 60 коп.
Після розірвання шлюбу прізвище позивача залишити незмінним.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя Радзівіл А.Г.