22 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/23126/23 пров. № А/857/1743/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року (головуючої судді Плахтій Н.Б., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі №140/23126/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 16.08.2023 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01.01.2021 по 31.12.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2021 по 31.12.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового 7 начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, визнання протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01.01.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, визнання протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, грошової компенсації за 40 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за 16 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, грошової компенсації за 40 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за 16 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.05.2023, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, а також перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, з урахуванням виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) також подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та просить у відповідній частині скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повність, оскільки судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) заперечує проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів.
Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2024 прийнято справу до провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги не підлягають задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 проходила військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 31.05.2023 №464-ос «Про особовий склад» майстер-сержанта ОСОБА_1 , відповідального виконавця режимно-секретного відділення, звільнену з військової служби в запас наказом НОМЕР_2 прикордонного загону від 11.05.2023 №406-ОС за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення (а.с.18).
Вказаним наказом передбачено виплату позивачу грошової компенсації за 40 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за 16 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік.
Вважаючи, що відповідач при визначенні розміру складових грошового забезпечення, а саме посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 30.01.2020 по 31.05.2023 не врахував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом про Державний бюджет України на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянтів, що викладені у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Інструкцією «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 25.06.2018 № 558 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за № 854/32306, грошове забезпечення означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
З 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї Постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України №103 (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
Відповідно до матеріалів справи, згідно особистих карток грошового забезпечення позивача за 2020-2023 роки (а.с.23-27) та відзиву відповідача, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 обчислювались відповідно до вимог пункту 4 Постанови №704 (в редакції пункту 6 Постанови №103) із застосуванням розрахункової величини - прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом станом на 01.01.2018.
Водночас Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнав протиправним та нечинним пункт 6 Постанови №103.
Наведене свідчить, що, починаючи з 29.01.2020, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України'від 06.12.2016 №1774-VIII (далі -Закон №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі №120/965/22-а звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з Постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
З аналізу вищенаведених правових норм висновується, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
Таким чином, ураховуючи зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловлених, зокрема, у постановах від 19.10.2022 та від 15.06.2023 у справах №400/6214/21 та №380/13603/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Проте відповідач протиправно при визначенні з 29.01.2020 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018.
Доводи апелянта-відповідача із посиланням на позицію Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2022 у справі №260/879/22 є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас суд враховує, що статтями 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX установлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб 2270 грн, 2481 грн. та 2684 грн. відповідно.
При цьому ж зазначеними нормами установлено з 1 січня відповідного року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, - 2102 гривні.
Колегія суддів аналізуючи доводи апелянта-позивача погоджується із висновком суду першої інстанції, що з 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів, зокрема, військовослужбовців є незмінним та становить 2102 грн, що відповідає прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленому Законом про Державний бюджет України на 2020 рік, а застосування іншого показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який визначений законами про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023 роки, для обчислення грошового забезпечення є необгрунтованим, оскільки в даному випадку застосуванню підлягає спеціальний показник прожиткового мінімуму, визначений для посадових окладів.
Крім того, суд враховує, що пунктом 5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, зокрема надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Таким чином, розмір допомоги для оздоровлення визначається в розмірі місячного грошового забезпечення, а згідно особистих карток грошового забезпечення позивача за 2020-2023 роки (а.с.23-27) вбачається проведення відповідачем виплати грошової допомоги для оздоровлення за вказані роки.
Також розмір грошового забезпечення враховується при визначенні суми виплати компенсації за невикористані відпустки відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Щодо вимоги здійснити нарахування та виплату належних позивачу відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 15.01.2004 (далі - Порядок №44), апеляційний суд зазначає наступне.
Пунктом 168.5 ст.168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
За змістом пункту 1 Порядку №44, ним передбачено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
Грошова компенсація виплачується, зокрема, громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу, у тому числі Державної кримінально-виконавчої служби, про що вказано у пункті 2 Порядку№44.
За приписами пунктів 4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, на думку суду нарахування та виплату грошового забезпечення слід проводити з врахуванням пункту 2 Порядку №44.
Щодо доводів апелянта-відповідача про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду, то слід зазначити наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді справ означеної категорії, Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішеннях Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 та від 19.01.2023 у справі №460/17052/21.
Відповідно до наведено та враховуючи матеріали справи судом встановлено, що позивач звільнена з військової служби 31.05.2023, з позовом до суду звернулась 16.08.2023, тобто в межах тримісячного строк звернення до суду. Отже, доводи апелянта-відповідача в цій частині є безпідставними.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за вказаний період, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, а також перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, з урахуванням виплачених сум, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, апелянтами не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом та доводами апеляційних скарг висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржників.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі №140/23126/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 25.04.2024