26 квітня 2024 року справа № 580/1832/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді Л.В.Трофімової за участі секретаря судового засідання В.С.Проценко розглянув у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу №580/1832/24 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, ухвалив рішення.
І. ПРОЦЕДУРА/ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ
20.02.2024 вх.9083/24 позивач у адміністративному позові просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із самостійним вихованням дитини до 18 років;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення, яким звільнити з лав Збройних Сил України ОСОБА_1 .
26.02.2024 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі (ч.1 ст.258 КАС України). Згідно з частиною 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . 05.01.2024 звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. г п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військову обов'язок і військову службу» позивач самостійно виховує дитину віком до 18 років 10.11.2022 і 06.02.2023 звертався з рапортами та відповідним пакетом підтверджуючих документів про звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із самостійним вихованням дитини до 18 років, проте відповідачем повернуті документи із зазначенням «Не підлягає звільненню з лав Збройних Сил України на підставі пп. г п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військову обов'язок і військову службу» у зв'язку із самостійним вихованням дитини до 18 років». Вважає бездіяльність відповідача щодо нерозгляду і задоволення рапорту про звільнення з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами, у зв'язку самостійним вихованням дитини віком до 18 років, неправомірною та такою, що порушує законні права та інтереси позивача.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
На адресу суду повернувся поштовий конверт, направлений відповідачу - військовій частині НОМЕР_2 , за адресою, що зазначена у позовній заяві з відміткою «за закінченням терміну зберігання», проте 25.04.2024 вх.21201/24 відповідач - військова частина НОМЕР_2 надав відзив, де зазначає, що у позивача відсутні фактичні підстави для визнання позивача таким, хто самостійно виховують дитину віком до 18 років, позаяк донька позивача, окрім батька, позивача ОСОБА_1 , має матір - ОСОБА_2 , а позивачем не надано жодних доказів, що мати дитини, ОСОБА_2 , за час, що сплинув з моменту їхнього розлучення, померла, зникла безвісти, визнана судом недієздатною, позбавлена батьківських прав, чи з інших об?єктивних причин не може здійснювати її виховання. Надані позивачем документи, а саме, договір між ним та його колишньою дружиною ОСОБА_2 , як і рішення суду про розірвання шлюбу між ними, не скасовують передбаченого Сімейним кодексом України обов?язку матері, ОСОБА_2 , виконувати передбачені законодавством України обов?язки виховання дитини - дочки, ОСОБА_3 . Позивач не надав жодних доказів, що його спільна із громадянкою ОСОБА_2 дочка, ОСОБА_4 , не має дідів, бабів, які здатні брати участь у вихованні дитини, або що фактично такої участі вони не беруть. Просить відмовити у задоволенні позову.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суд встановив згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 25.07.2023 НОМЕР_5 солдат ОСОБА_1 з 28.03.2022 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 .
Згідно свідоцтва про народження від 22.04.22011 серія НОМЕР_4 позивач - ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), мати - ОСОБА_2 .
Згідно з пунктом 1.3 договору між батьками ( ОСОБА_1 - батько, ОСОБА_2 - мати), щодо визначення місця проживання та утримання дитини від 28.11.2023 зареєстрованого в реєстрі №2122 посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Назарової О.С.: батьки домовились, що дитина буде проживати разом з батьком за місцем його фактичного проживання на повному його утриманні.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19.12.2023 у справі № 947/34404/21 (ЄДРСР 129412623) позов про розірвання шлюбу задоволений: шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 28.04.2006 Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м.Одеси, актовий запис №297 - розірвано. Задоволено зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Встановлений факт, що відповідно до посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Назарової О.С. договору між батьками «Про визначення місця проживання та утримання дитини» укладеного 28.11.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі за № 2122, місце проживання дитини - ОСОБА_3 , встановлюється з батьком - ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 звернувся 05.01.2024 з рапортом про звільнення з військової служби у запас за пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232 як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами як військовослужбовець, який самостійно виховує дитину віком до 18 років, з додатками: копія свідоцтва про народження дитини Серія НОМЕР_4 ; копія рішення суду від 20.12.2023; копія військового квитка ОСОБА_1 (вх. відповідача 20.01.2024 №2192).
Військова частина НОМЕР_2 повернула документи позивачу із зазначенням «не підлягає звільненню звільненню з лав Збройних сил України на підставі пп г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.02.1992 №2232 у зв'язку із самостійним вихованням дитини до 18 років, позаяк за п.3.2.1 мати зобов'язується брати участь у вихованні, тому факт самостійного виховання відпадає».
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII як військовослужбовця, який самостійно виховує дитину віком до 18 років, позивач звернувся до суду із позовом.
Розглянувши подані документи і матеріали, перевіривши аргументи щодо обставин справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити з огляду на таке.
V. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби в період спірних правовідносин визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232). Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (ч.1 статті 1 Закону № 2232). Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч. 3 статті 1 Закону № 2232).
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина 7 статті 1 Закону № 2232).
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено правовий режим воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента України від 14.03.2022 за № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022 правовий режим воєнного стану неодноразово продовжувався та безперервно триває до теперішнього часу.
Підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону № 2232, підпунктом «г'пункту 2 частини четвертої якої встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ (далі - Закон № 2402) батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до ч.1,2 статті 15 Закону № 2402 дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно із частинами 1-3 статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Враховуючи, що розірвання шлюбу між батьками, визначення місця проживання дітей з одним із батьків, як в даному випадку - із батьком, не впливає на обсяг прав та обов'язків обох батьків щодо виховання дітей, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов'язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей, ці обставини не можуть розглядатися як доказ самостійного виховання батьком дитини та, відповідно, бути підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232.
У цьому випадку відсутні будь-які фактичні дані, що мати дитини ухиляється від виконання батьківських обов'язків або позбавлена батьківських прав, що б свідчило про самостійне виховання позивачем дітей віком до 18 років.
Суд беое до уваги, що у законодавстві відсутня дефініція «самостійне виховання дітей одним з батьків».
Порядок надання відпустки при народженні дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2021 № 693, містить визначення термінів «одинока мати» та «одинокий батько». Одинока мати - мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком; Одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.
Суд врахував, що мати ( ОСОБА_2 ) дитини віком до 18 років ( ОСОБА_4 ) не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою, не оголошена померлою, відсутні підстави стверджувати про те, що позивач є одиноким батьком або самостійно виховує неповнолітню дитину, крім того у підпункті 2.3.1 пункту 3.2 договору, мати дитини, ОСОБА_2 , «зобов'язується брати участь у вихованні та духовному розвитку дитини незалежно від стосунків з батьком», а у матеріалах справи відсутні докази щодо не виконання матір'ю ( ОСОБА_2 ) дитини ( ОСОБА_4 ) такого зобов'язання.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов висновку, що проживання батьків окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей з одним із батьків не впливає на обсяг прав та обов'язків батьків щодо виховання дітей, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов'язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей, тому розірвання шлюбу між батьками, проживання батьків окремо, визначення місця проживання дітей із батьком, не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини та бути підставою для звільнення особи з військової служби відповідно до «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18 ЄДРСР 83647809).
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно приписів ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Надаючи оцінку доводам і доказам, якими обґрунтовані позовні вимоги за встановлених судом обставин і перевірених аргументів, суд не встановив порушеного права позивача відповідачем, який діяв відповідно до закону, обгрунтовано, розсудливо, з урахуванням усіх обставин, тому дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для визнання за позивачем права на звільнення з військової служби під час дії режиму воєнного стану за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232 у зв'язку із самостійним вихованням дитини до 18 років, визнає обгрунтованими підстави відмови задовольнити рапорт відповідачем, відтак позовні вимоги не належать до задоволення. Суд враховує, що позивач не позбавлений права звернутися до відповідача з рапортом з наданням належних доказів на підтвердження факту самостійного виховання дитини до 18 років .
VІІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Відповідно до п.12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору. Згідно з ч. 5 ст. 139 КАС України оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відповідач не надав доказів понесених судових витрат, тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2, 5-16, 19, 73-78, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Судові витрати не розподіляються.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».
Копію рішення направити сторонам справи:
позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ];
відповідач: військова частина НОМЕР_2 [ АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ].
Рішення суду складене 26.04.2024.
Суддя Лариса ТРОФІМОВА