26 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 260/5932/21
адміністративне провадження № К/990/13285/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду
Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного від 27 лютого 2024 року у справі №260/5932/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Закарпатської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду,
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Закарпатської обласної прокуратури, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просив:
- стягнути з Закарпатської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 вересня 2017 року по 11 грудня 2020 року з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу в сумі 1 197 823,20 грн;
- стягнути з Закарпатської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді в період з 11 березня 2021 року по 25 листопада 2021 року у розмірі 134 722,86 грн.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року, позов задоволено.
Постановою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року скасовано рішення судів попередніх інстанцій. Закрито провадження у справі № 260/5932/21 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
За наслідками нового розгляду, на виконання постанови Верховного Суду від 27 квітня 2023 року Офіс Генерального прокурора залучено до участі у справі.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді за період з 11 березня по 24 листопада 2021 року у розмірі 134722,86 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного від 27 лютого 2024 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
08 квітня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного від 27 лютого 2024 року у справі №260/5932/21.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставою касаційного оскарження судових рішень у справі №260/5932/21 є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Тобто обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є формальне посилання судом апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду, сформовані у його постановах від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20, від 10 листопада 2022 року №420/13/21, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19, від 11 червня 2020 року №816/1895/19, від 10 травня 2019 року у справі №816/1791/17, та формування судом апеляційної інстанції власних висновків, що, на думку позивача, суперечать практиці Верховного Суду.
Також по тексту скарги ОСОБА_1 указав й інші приклади судових справ, розглянутих Верховним Судом, з посиланням на підхід Суду у застосуванні приписів статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), закріплений у постановах від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 у справі №821/1678/16, від 31 липня2019 року у справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370 та багатьох інших.
Проте заявник не зазначає чіткого переліку норм, висновку Верховного Суду щодо застосування яких не враховано судом апеляційної інстанції, не наводить аргументів подібності правовідносин у справі, рішення у якій ним оскаржуються, до правовідносин у справах, у яких Верховним Судом сформовано висновки щодо застосування норми права.
Із змісту оскарженої постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи цей спір, зауважив, що судове рішення у іншій справі про поновлення на посаді було виконане Офісом Генерального прокурора ще у листопаді 2021 року шляхом видання наказу. Крім того, відповідно до довідки органу Казначейства, ОСОБА_1 у цій справі вже виплачено кошти, у тому числі і середній заробіток за затримку виконання судового рішення, оскільки на виконання судових рішень (що надалі були скасовані Верховним Судом) було видано виконавчий лист. Скаржник підтверджує ці обставини у касаційній скарзі, проте вважає, що це не впливає на вирішення питання про стягнення середнього заробітку з Офісу за час затримки виконання ним судового рішення, оскільки органом Казначейської служби такі кошти стягнуто із Закарпатської обласної прокуратури.
Мотиви, наведені скаржником у касаційній скарзі, із загальним посиланням на правові позиції Верховного Суду висловлені, на його думку, у подібній категорії справ, за відсутності належного обґрунтування, не є підставою для перегляду судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки доводи ОСОБА_1 зводяться до наведення цитат із указаних постанов Верховного Суду без взаємозв'язку з обставинами цієї справи, що мають особливі ознаки.
Таке формальне посилання на інші постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявник не зазначив норму права, висновку Верховного Суду щодо застосування якої не враховано судами попередніх інстанцій, та не обґрунтував подібності правовідносин у інших справах, на які він посилається.
Суд зауважує, що лише посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
З огляду на викладене, заявник належним чином не обґрунтував посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд констатує, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 341, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного від 27 лютого 2024 року у справі №260/5932/21 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко