Справа № 320/960/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Колеснікова І.С.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
25 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Київській області) в якому просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №238534-2410-1006 від 08 вересня 2022 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року в задоволенні значеного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Броварською районною державною адміністрацією Київської області 16 лютого 2005 року, зареєстровано ОСОБА_1 , як фізичну особу-підприємця (номер запису: 23320000000000392). Позивач є платником єдиного податку III групи.
Позивач має у приватній власності земельну ділянку площею 4, 4600 га (кадастровий номер 3221286801:01:060:0005), цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (11.02), категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, на якій знаходиться нежитлова будівля, завод вентиляційних виробів та холодильної техніки (I черга), загальною площею 3111 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
08.09.2022 року ГУ ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 238534-2410-1006, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання зі сплати земельного податку, за податковий період 2022 рік, в розмірі 30 534, 41 грн. (далі по тексту - оскаржуване ППР).
Вважаючи протиправним оскаржуване ППР, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявна у позивача земельна ділянка, яка стала об'єктом оподаткування на підставі оскаржуваного ППР, використовується останнім саме в цілях передачі її та розташованого на ній нерухомого майна в оренду. Таким чином безпідставним є посилання позивача на вимоги підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, як на підставу його звільнення від обов'язку сплати земельного податку.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У даному випадку, спірним є питання чи звільняється позивач від обов'язку нарахування та сплати податку на майно в частині земельного податку за земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_1 .
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За підпунктами 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності.
Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.
За пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Пунктом 269.2 статті 269 ПК України унормовано, що особливості справляння земельного податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Відповідно до пункту 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Згідно підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:
- податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
За змістом наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Водночас, підпункт 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України прямо визначає, що платники єдиного податку не звільняються від обов'язку нарахування та сплати податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються для надання їх та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 є платником єдиного податку III групи (ставка єдиного податку 5%), починаючи з 01 січня 2012 року, та здійснює господарську діяльність за КВЕД 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Як вбачається з договору оренди № 01032019 від 01.03.2019 року, ОСОБА_1 (орендодавець) надає ТОВ «Пухівський вентиляційний завод» (орендар) у строкове платне володіння та користування на умовах оренди частину будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та відповідну земельну ділянку в розмірі 0, 197 га (а.с.15-20).
Тобто наявна у позивача земельна ділянка, яка стала об'єктом оподаткування на підставі оскаржуваного ППР, використовується ним саме в цілях передачі її та розташованого на ній нерухомого майна в оренду.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що посилання позивача на вимоги підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, як на підставу його звільнення від обов'язку сплати земельного податку, є безпідставними.
Доводи позивача про використання вказаної земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, з метою надання послуг за договором № 010121-1 від 01 січня 2021 року, без передачі такого майна в оренду, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Так, на підставі умов договору № 010121-1 від 01.01.2021 року ОСОБА_1 (виконавець) зобов'язується на замовлення ТОВ «Пухівський вентиляційний завод» (замовник) надавати за плату послуги з виробництва промислового холодильного та вентиляційного устаткування, надання в оренду інших машин й устаткування та товарів, надання інших комерційних послуг (а.с. 29-32).
Разом з тим, умови вищевказаного договору жодним чином не регулюють питання використання позивачем при його виконанні конкретної земельної ділянки або іншого нерухомого майна, а тому вказаний договір не підтверджує використання позивачем при виконанні його умов земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , та/або розташованих на ній приміщень.
Крім того, обставини виконання вказаного договору жодним чином не впливають на обставини передачі позивачем в оренду частини зазначеної земельної ділянки та розташованих на ній приміщень з договором оренди № 01032019 від 01 березня 2019 року, а тому підпункт 4 пункт 297.1 статті 297 ПК України не може врегульовувати спірні правовідносини.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.
Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм (оренду) будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 02.08.2022 у справі № 826/8575/17.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, надання нежилих приміщень в найм (оренду) не вважається використанням земельної ділянки у господарській діяльності, а тому і не є підставою для звільнення від сплати земельного податку.
Крім того, умови наявних у матеріалах справи договорів оренди, укладених між позивачем (орендодавцем) та орендарем, не містять положень про те, що орендна плата включає в себе сплату земельного податку, або ж положень про те, що земельний податок окремо сплачується орендарем.
Таким чином, ГУ ДПС у Київській області було правомірно покладено на ОСОБА_1 обов'язок зі сплати земельного податку за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , у 2022 році, на підставі оскаржуваного ППР № 238534-2410-1006 від 08.09.2022 року, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, а позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 25.04.2024 року