П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/1616/22
Головуючий в 1 інстанції Птичкіна В.В.
Дата і місце ухвалення 17.01.2024р., м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024р. у справі №400/1616/22 за адміністративним позовом Міського центру підтримки внутрішньо переміщених осіб та ветеранів АТО до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про скасування припису,-
У лютому 2022 року Міський центр підтримки внутрішньо переміщених осіб та ветеранів АТО звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив скасувати припис Управління Держпраці у Миколаївській області № МК4175/310/АВ/П.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 р. позов задоволено частково.
Суд визнав протиправним та скасував припис Управління Держпраці у Миколаївській області від 07.12.2021р. №МК4175/310/АВ/П в частині зобов'язання Міського центру підтримки внутрішньо переміщених осіб та ветеранів АТО усунути порушення вимог частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України.
У задоволенні позовних вимог про скасування припису Управління Держпраці у Миколаївській області від 07.12.2021 № МК4175/310/АВ/П в частині зобов'язання усунути порушення частини першої статті 105 Кодексу законів про працю України відмовив.
Не погоджуючись із задоволеною частиною судового рішення, Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці подало апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В поданій апеляційній скарзі апелянт зазначив, що суд першої інстанції скасовуючи припис Управління Держпраці у Миколаївській області від 07.12.2021 №МК4175/310/АВ/П в частині зобов'язання Міського центру підтримки внутрішньо переміщених осіб та ветеранів АТО усунути порушення частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України не врахував, що протягом 2020р. працівнику центру підтримки за відсутності правових підстав виплачувалась премія у менших розмірах від встановлених кошторисом на 2020р.
Зважаючи на зазначене апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції у відповідній частині та прийняти нове судове, яким відмовити позивачу у задоволенні вказаної частини позовних вимог.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 06.12.2021 до 07.12.2021р. фахівцями Управління Держпраці у Миколаївській області проведено позапланову перевірку Міського центру підтримки внутрішньо переміщених осіб та ветеранів АТО з питань додержання законодавства у сфері охорони праці.
За результатами проведеної перевірки складено акт №МК4175/310/АВ від 07.12.2021р., яким за позивачем встановлені порушення вимог ч. 1 ст. 105 КЗпП України, в частині не виплати завідувачу відділення професійної переорієнтації ОСОБА_1 у квітні 2021р. доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника, а також вимог ч.1 ст. 116 КЗпП України, в частині виплати ОСОБА_1 протягом 2020 р. премії у зменшеному розмірі, без урахування показників, які впливають на її розмір.
З урахуванням виявлених порушень, 07.12.2021р. Управління Держпраці у Миколаївській області складно припис №МК4175/310/АВ/П, яким зобов'язано Міський центр підтримки усунути виявлені порушення.
Не погодившись із законністю зазначеного вище припису, позивач звернувся до суду першої інстанції з відповідним позовом.
Скасовуючи припис Управління Держпраці у Миколаївській області щодо обов'язку Міського центру підтримки усунути порушення вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України, в частині строків розрахунку з працівником при звільненні, суд першої інстанції зазначив, що оскільки між Міським центром підтримки внутрішньо переміщених осіб та ветеранів АТО та колишнім працівником ОСОБА_1 виник спір щодо розміру виплаченої працівнику протягом 2020р. премії, в діях позивача відсутні ознаки порушень положень ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України (невиплата при звільненні сум, щодо яких відсутній спір).
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до статті 3 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статі 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених вище положень КЗпП України свідчить, що при звільненні працівника із займаної посади виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У випадку виникнення спору між сторонами про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен в зазначений у цій статті строк виплатити лише не оспорювану ним суму.
З матеріалів справи вбачається, що протягом 2020р. Міський центр підтримки внутрішньо переміщених осіб та ветеранів АТО нараховував та виплачував ОСОБА_1 премію на підставі рішень постійної комісії центру за наслідками роботи працівників.
Тобто, між ОСОБА_1 та Міським центром підтримки внутрішньо переміщених осіб та ветеранів АТО існує спір щодо розміру нарахованої колишньому працівнику премії протягом 2020р.
Факт існування відповідного спору також підтверджуються постановою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19.01.2022р. у справі №489/8779/21, що набрало законної сили.
Отже оскільки, з дня звільнення ОСОБА_1 із займаної посади між сторонами існує спір щодо розміру нарахованої працівнику премії, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в діях Міського центру підтримки внутрішньо переміщених осіб та ветеранів АТО ознак порушення вимог ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують зроблених судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні висновків, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа у відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України, належить до категорії справ незначної складності, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024р. у справі №400/1616/22 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.В. Бойко
Судді О.А. Шевчук А.Г. Федусик