Головуючий І інстанції: Шевяков І.С.
26 квітня 2024 р. Справа № 440/10748/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Курило Л.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
31.07.2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати дії військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ) протиправними щодо незвільнення його з військової служби за п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України 25.03.1992 року
№ 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю одного із батьків дружини із числа осіб з інвалідністю II групи;
- скасувати рішення щодо розгляду його рапорту, солдата, номера обслуги 3 кулеметного відділення 2 кулеметного взводу роти вогневої підтримки в/ч НОМЕР_1 від 13.07.2023 року № 2516;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 прийняти рішення про його звільнення з військової служби за п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю одного із батьків дружини із числа осіб з інвалідністю II групи.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з 05.03.2022 року він проходить військову службу по мобілізації у в/ч НОМЕР_1 . 10.07.2023 року він подав до відповідача рапорт про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю матері дружини із числа осіб з інвалідністю 2 групи. Однак, відповідач рішенням від 13.07.2023 року № 2516 відмовив у звільненні зі служби з тих підстав, що він не додав до рапорту документи, які вказують, що саме він має здійснювати постійний догляд за хворою матір'ю дружини.
У відзиві на адміністративний позов відповідач в/ч НОМЕР_1 , не погоджуючись з вимогами позивача, зазначає, що на підставі Указу Президента України № 2 від 22.02.2022 року «Про призов резервістів на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період», ОСОБА_1 було мобілізовано для проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 (про стройовій частинні) від 06.03.2022 року № 65, солдата ОСОБА_1 , призначено на посаду номера обслуги 2 розрахунку 1 протитанкового взводу протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону в/ч НОМЕР_1 з 07.03.2022 року. 10.07.2023 року солдатом ОСОБА_1 було подано рапорт по команді на звільнення його з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю одного з батьків дружити із числа осіб з інвалідністю. 13.07.2023 року прийнято рішення № 2516 про відмову у задоволенні рапорту. Відповідач зазначив, що позивачем не додано: ??належних доказів того, що мати його дружини потребує постійного догляду (не здатна на самообслуговування); ??документів (доказів) щодо відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю II групи; ??документів (доказів) щодо призначення (оформлення) позивача особою, що здійснює постійних догляд за особою з інвалідністю II групи. Отже, у наданих до рапорту про звільнення документах не було підтвердження щодо необхідності здійснення постійного догляду за інвалідом ІІ групи, а також відсутності у особи з інвалідністю ІІ групи (мати дружини) інших осіб, які за законом мають доглядати за такою особою (близькі родичи).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року (справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадження) задоволено вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 .
Так, судовим рішенням визнано протиправним рішення в/ч НОМЕР_1 від 13.07.2023 року № 2516, яким відмовлено у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану у зв'язку з наявністю матері дружини із числа осіб з інвалідністю 2 групи.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, у зв'язку з наявністю матері дружини із числа осіб з інвалідністю 2 групи.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань в/ч НОМЕР_1 витрати зі сплати судового збору у загальній сумі 1073,60 грн.
Судове рішення вмотивовано тим, що доводи відповідача, викладені у рішенні про результати розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 від 13.07.2023 року № 2516, про те, що мати дружини позивача не є особою, яка потребує постійного стороннього догляду та про відсутність доказів того, що саме ОСОБА_1 має здійснювати постійний догляд за матір'ю дружини, оскільки, як вже зазначалося вище, згідно абзацу 5 п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ наявність у військовослужбовця одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи - є самостійною підставою для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, незалежно від того чи така особа потребує постійного догляду.
Також суд зазначив, що у відповідача немає дискреційних повноважень, оскільки закон не передбачає будь-яких альтернативних варіантів рішення за наслідками вирішення рапорту військовослужбовця за встановлених судом обставин. З огляду на це обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є ефективним та не суперечить закону.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Аргументи, наведені відповідачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надійшов, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
В даному випадку, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не є складними, виходячи з визначення справ незначної складності.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
За приписами ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення відповідно до положень ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 з 07.03.2022 року.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 14.11.2015 року між позивачем та ОСОБА_2 14.11.2015 укладений шлюб. Прізвище чоловіка та дружини після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_3 (а.с. 17).
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища дошлюбне № 00040051241 від 10.06.2023 року, прізвище ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу - ОСОБА_4 (а.с. 22-23).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 матір'ю ОСОБА_5 є ОСОБА_6 (а.с. 21).
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 447376 від 30.05.2023 року ОСОБА_6 з 30.05.2023 встановлено 2 групу інвалідності безстроково. Причина інвалідності загальне захворювання (а.с. 24).
10.07.2023 року позивач звернувся із рапортом на ім'я командира в/ч НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його з військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ у зв'язку з наявністю одного з батьків дружини із числа осіб з інвалідністю II групи (а.с. 27).
До рапорту додав нотаріально засвідченні копії документів: паспорт ОСОБА_1 ; РНОКПП ОСОБА_1 ; паспорт ОСОБА_2 ; РНОКПП ОСОБА_2 ; свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого ВДРАЦС Гребінківського районного управління юстиції у Полтавській області 14.11.2015 року; паспорт ОСОБА_6 ; РНОКПП ОСОБА_6 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , виданого 07.04.1986 року; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища дошлюбне № 00040051241 від 10.06.2023 року; довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 447376 від 30.05.2023 року; тимчасове посвідчення № НОМЕР_4 ОСОБА_1 .
За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 та доданих до нього документів, в/ч НОМЕР_1 прийнято рішення від 13.07.2023 року № 2516, яким відмовлено позивачу у звільненні з військової служби на підставі абз. 5 п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи. Підстави: відсутність належних документів, що підтверджують необхідність здійснення солдатом ОСОБА_1 постійного догляду за батьками дружини із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи. (а.с. 28)
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону № 2232-XII.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 ст. 2 Закону № 2232-XII, передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до положень п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до абзацу 5 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
під час воєнного стану:
через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Матеріалами справи підтверджено наявність у матері дружини позивача ОСОБА_6 інвалідності ІІ групи довічно. Даний факт є встановленим та відповідачем не заперечується.
Позивач використав своє право на звільнення з військової служби та подав відповідний рапорт на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ за сімейними обставинами, у зв'язку з наявністю матері дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
Відмову у задоволенні рапорту відповідач мотивує тим, що позивач не додав до рапорту належних документів, що підтверджують здійснення позивачем постійного догляду за батьками дружини із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що доводи відповідача ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, з огляду на те, що за текстом статті законодавцем не зазначено додаткових вимог щодо необхідності догляду за матір'ю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, а лише зазначено про наявність такого родинного зв'язку, що уже є самостійною підставою для звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для звільнення позивача з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 2, ч. 4, ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, оскільки мати його дружини є особою із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідач помилково ототожнює три окремі підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, які передбачені п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, а саме :
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II груп;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Проте вказані підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану є самостійними та не взаємопов'язаними.
З урахуванням наведено вище, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 , та не вбачає підстав для скасування судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін (п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України).
У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді Л.В. Курило А.О. Бегунц