Головуючий І інстанції: Зоркіна Ю.В.
26 квітня 2024 р. Справа № 520/37664/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Курило Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
26.12.2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, пенсійний орган), яка полягає у не нарахуванні та не виплати йому з 01.07.2021 року по 06.12.2022 року щомісячної доплати до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» (далі - Постанова № 713);
- стягнути з ГУ ПФУ в Харківській області недоплачену за період з 01.07.2021 року по 06.12.2022 року доплату до пенсії відповідно до постанови № 713 грошову суму у розмірі 34387,09 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.01.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку з невідповідністю її вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України, та надано позивачеві строк для усунення недоліків - десять днів з дня отримання копії ухвали, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку.
Залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач повинен був дізнався про порушення свого права з дня отримання пенсійної виплати, проте звернувся до суду з пропуском строку, визначеного ч. 2 ст. 122 КАС України.
06.01.2024 року на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від позивача до суду надійшла заява, у якій позивач просить поновити строк на звернення до суду.
В обґрунтування заяви позивач ОСОБА_1 зазначає, шо 06.01.2024 року з Єдиного державного реєстру судових рішень він дізнався про залишення його позовної заяви по справі № 520/37664/23 без руху з підстави нібито пропуску строку звернення до суду, із чим він категорично не згоден.
Позивач зазначає, що згідно із ч. 3 ст. 51 Закону України від 09.04.1992 року
№ 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно із цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком. Постановою № 713 для військових пенсіонерів була введена доплата до пенсії з 01.07.2021 року, яка не виплачувалася йому з вини відповідача, а тому підлягає виплаті без обмеження строком. Така правова позиція щодо не виплати військовому пенсіонеру саме доплати у розмірі 2000 грн. відповідно до постанови № 713 викладена в ухвалі Верховного Суду від 21.11.2023 року у справі 240/6196/23, який відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою пенсійного органу, який наполягав на пропуску строку звернення до суду, у зв'язку із чим суд зазначив, що перерахунок пенсії позивачу не проведений саме з вини державних органів, на яких покладено такий обов'язок щодо перерахунку та виплаті пенсії позивачу, а тому право позивача щодо перерахунку пенсії є абсолютним та не може бути обмеженим будь-яким строком у силу вимог цієї норми (ч.3 ст. 51 Закону « 2262-XII). Аналогічна правова позиція викладена і в ухвалі Верховного Суду від 15.12.2023 року у справі № 300/4186/23, якою відмовлено пенсійному органу у відкритті касаційного провадження саме з підстав відступу Верховним Судом у постанові від 12.12.2023 року № 380/1907/23, яка дійшла до правового висновку, що не підлягає застосуванню встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду. З урахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 12.12.2023 року у справі № 380/1907/23, а також ухвал Верховного Суду щодо застосування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, зокрема, щодо доплати до пенсії у розмірі 2000 грн. відповідно до постанови № 713, позивач вважає, що ним не пропущений строк звернення до адміністративного суду.
Більш того, постанова Верховного Суду від 12.12.2023 року у справі № 380/1907/23 не містить положення щодо того, що шестимісячний строк звернення до адміністративного суду не застосовується тільки і виключно до позовів про ненадання довідки про розмір грошового забезпечення, саме на чому наполягає суд. Навпаки, абз. 3 п. 60 мотивувальної частини постанови Верховного Суду у справі № 380/1907/23 містить положення про дві вищевказані категорії осіб, тобто, як осіб, які проходять службу, так і військових пенсіонерів, яким у разі введення нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, не виплачених з вини державних органів, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком. Ще більш того, мотивувальною частиною Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-р(II)/2020 зокрема буквально визначено: «Принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішнім «lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex speialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішнім» (lex posterior generalis non derogat priori spesiali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість». Відповідно до ст. 98 Закону України «Про Конституційний Суд України» за невиконання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом. Разом з цим, умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ч. 4 ст. 382 КК України), при цьому судді якраз і є службовими особами, на яких поширюється дія цієї статті Кримінального Кодексу.
Крім того позивач зазначає, що згідно із ч. 1ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Таким чином, у разі застосування судом припису ст. 122 КАС України буде порушений принцип верховенства права, бо КАС України був ухвалений раніше ніж внесено зміни до ст. 51 Закону № 2262-XII про необмежений строк звернення до суду (Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення» від 15.07.2015 року № 614-VIII, набрав чинності з 01.01.2016 року), і більш того, КАС України є загальним Законом, який не має пріоритету над спеціальним Законом № 2262-XII.
Також позивач зазначає, що з метою встановлення цілі прийняття Закону № 614-VIII він звернувся до Апарату Верховної Ради України і отримав, зокрема, «Пояснювальну Записку до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення», де у п.2 «Цілі і завдання прийняття акта» зазначено, що ціллю проекту закону є надання можливості особам з числа колишніх військовослужбовців одержання належних їм сум пенсій, не нарахованих та не виплачених не з їх вини, без обмеження строком. Зокрема, зазначена Пояснювальна Записка розміщена на офіційному веб-сайті Верховної Ради України (режим доступу: http://wi.c1.rada.gov.ua/pls/zveb2/webproc2) в розділі «Законотворчість».
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 року викладені у заяві твердження щодо не пропуску строку звернення до суду визнано необґрунтованими, позов повернуто заявникові.
Повертаючи адміністративний позов на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що за практикою ЄСПЛ, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Також суд зазначив, що позиція суду стосовно застосування положень ч. 3 ст. 51 Закону № 2262-XII у співвідношенні з приписами постанови № 713, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.12.2023 року у справі № 380/1907/23, викладена в ухвалі від 01.01.2024 року про залишення адміністративного позову без руху.
Стосовно посилання позивача на висновки, викладені в ухвалах Верховного Суду у справах від 21.11.2023 у справі 240/6196/23, від 15.12.2023 у справі 300/4186/23, то згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що твердження суду про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів КАС України (ст. 122) було б законним і обґрунтованим, якби не існувало положення ч. 3 ст. 51 Закону № 2262-XII, яке є спеціальним по відношенню до ст.122 КАС, і яке набуло чинності після набуття чинності КАС України, внаслідок чого оскаржувана ухвала суперечить правовій позиції Конституційного Суду України, практиці Європейського суду з прав людини, правовій позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого підлягає скасуванню.
На час розгляду справи, відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону № 2262-ХII.
З метою поетапного зменшення диспропорцій в розмірах пенсій, призначених військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції), поліцейським та деяким іншим особам, та до прийняття Верховною Радою України законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців і деяких інших осіб прийнято постанову № 713.
Пунктом 1 постанови № 713 установлено з 01.07.2021 року особам, яким призначено пенсію до 01.03.2018 року відповідно до Закону № 2262-ХІІ (крім військовослужбовців строкової служби), до розмірів їх пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону станом на 01.03.2018 року, щомісячну доплату в сумі 2000 гривень, яка враховується під час подальших підвищень розмірів пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону.
Особам, яким призначено (поновлено) пенсію після 01.03.2018 року, розмір якої обчислено відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону (крім військовослужбовців строкової служби) з грошового забезпечення, визначеного станом на 01.03.2018 року або до цієї дати, встановлюється щомісячна доплата, передбачена абзацом першим цього пункту.
У разі коли пенсія особам, зазначеним в абзацах першому і другому цього пункту, переглядалася (перераховувалася) після 01.03.2018 року, щомісячна доплата, встановлена абзацами першим і другим цього пункту, не виплачується, крім випадків, коли розмір пенсії після такого перегляду (перерахунку) збільшився менше ніж на 2000 гривень. Якщо сума збільшення пенсії під час її перегляду (перерахування) не досягала 2000 гривень, щомісячна доплата, передбачена абзацом першим цього пункту, встановлюється в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру.
Щомісячна доплата, передбачена цим пунктом, встановлюється у межах максимального розміру пенсії, визначеного Законом, починаючи з 01.07.2021 року.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що згідно з вимогами ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 ст. 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Частиною 1 ст. 52 Закону № 2262-ХІІ унормовано, що особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 року у справі № 240/12017/19 відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 року у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 року у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 року у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем рішення від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Про факт встановлення чи невстановлення позивачу доплати до пенсії з 01.07.2021 року по 06.12.2022 року останньому не могло не бути відомо принаймні з серпня 2021 року, тобто з моменту отримання пенсії за липень 2021 року.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
У свою чергу доказів вчинення будь-яких дій з метою з'ясування розміру пенсії та її складових позивачем не надано.
За таких обставин подання позивачем у грудня 2023 року позовної заяви за відсутності належного обґрунтування причин зволікання із оскарженням рішень, бездіяльності відповідача щодо безпідставного, на думку позивача, ненарахуваня та невиплати, починаючи з липня 2021 року, суми доплати до пенсії, матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на принципову позицію Європейського Суду з прав людини у цьому питанні.
З урахуванням наведених норм права та з огляду на те, що позивач просив відновити виплату доплати до пенсії у розмірі 2 000 грн з 01.07.2021 року по 06.12.2022 року, а з цим позовом звернувся лише 26.12.2023, беручи до уваги періодичний характер пенсійних виплат, об'єктивність та відчутність різниці в отримуваній кожного місяця сумі пенсії на 2 000 грн менше та наведені правові висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення з цим адміністративним позовом.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав щодо повернення позовної заяви відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 240/27663/23.
Посилання апелянта на ухвали Верховного Суду у справі № 240/6196/23 від 21.11.2023 року та у справі № 300/4186/23 від 15.12.2023 року, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суд.
Стосовно посилань представника позивача на постанову Верховного Суду від 12.12.2023 у справі 380/1907/23, колегія суддів зазначає, що у даній постанові предметом позову є оскарження неправомірних дій чи бездіяльності уповноважених на те суб'єктів владних повноважень щодо видачі довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, що не є тотожним обставинам даної справи.
Щодо посилання позивача на положення ч. 3 ст. 51 № Закону № 2262-ХІІ, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах пенсійним органом не призначалася та не виплачувалась доплата у розмірі 2 000 грн відповідно до постанови № 713 з 01.07.2021 року по 06.12.2022 року, що не підпадає під дію ч. 3 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ, оскільки здійснюється безвідносно до відомостей довідки про підвищене грошове забезпечення,
Положення ч. 3 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ поширюються виключно на випадки перерахунків розмірів раніше вже призначених пенсій у зв'язку із підвищенням поточної винагороди діючого публічного службовця, непроведених (або неправильно проведених) саме за довідками про грошове забезпечення з вини територіальних органів системи Пенсійного фонду України або державного органу, який видає довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії.
Посилання ж апелянта на правову позицію Верховного Суду у справах № 380/13249/22 від 19.12.2023 року та № 240/4894/23 від 10.01.2024 року, колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки обставини справ, з урахуванням яких зроблені ці висновки, не є тотожними обставинам даної справи.
Інші доводи апеляційної скарги означених висновків колегії суддів не спростовують.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 311, 312, 313, 315, 316, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року, - без змін.
Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді А.О. Бегунц Л.В. Курило