справа № 757/17544/20-ц головуючий у суді І інстанції Підпалий В.В.
провадження № 22-ц/824/3474/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
24 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про визнання договору недійсним в частині,-
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив визнати недійсними пункти 1.4 та 3.3 кредитного договору, укладеного між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 04 січня 2020 року №715858463.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 січня 2020 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 715858463, відповідно до якого фінансова установа надала позичальникові кредит на суму 27 840 грн. на умовах строковості на 126 днів. Відповідно до п. 1.4 Договору та ч. 4 Паспорту споживчого кредиту нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у наступному розмірі - 285,48 відсотків річних від суми кредиту за весь час користування, починаючи з першого дня надання суми кредиту позичальнику та до закінчення строку на який видавався кредит. Тип процентної ставки - фіксована, при цьому також в ч. 4 Паспорту споживчого кредиту зазначено, що реальна річна процентна ставка становить 285,19 відсотків. Позивач вказує, що Договір та Паспорт споживчого кредиту містять різні показники процентних ставок, при посиланні на тому факті, що ставка є фіксованою, отже йому не зрозуміло, який саме показник якої ставки був застосований відповідачем при нарахуванні відсотків. Пунктом 3.3 Договору передбачено, що якщо Позичальник не сплатив платіж в день настання дати його належної сплати, визначеної Графіком платежів, з наступного календарного дня він повинен виплатити Кредитодавцю штраф у розмірі 28% від суми простроченого платежу (частини суми Кредиту, визначеного Графіком платежів, та нарахованих процентів), за кожен факт такого прострочення. Орієнтованою загальною вартістю кредиту для споживача за весь строк користування кредитом є сума коштів у розмірі 45 110,96 грн. Відповідно до п. 2 Графіку платежів, вбачається, що загальна вартість кредиту складає 162,03 % від суми Кредиту (у процентному вираженні) або 45 110,96 грн. (у грошовому вираженні), що включає в себе: проценти за користування кредитом, які складають 62,03 % від суми Кредиту (у процентному вираженні) або 17 270,96 грн. (у грошовому вираженні); суму (тіло) кредиту в розмірі 27 840,00 грн. (у грошовому вираженні). Отже, на думку позивача, вбачається, що положення умов Договору, Паспорту споживчого кредиту та графіку платежів містять несправедливі умови по відношенню до позивача, зокрема обов'язок оплати процентів, пені та штрафних санкцій, у розмірі встановленому відповідачем, суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що посилання суду першої інстанції на те, що позивач нібито мав ознайомитись з розміром процентних ставок на офіційному сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з «Правилами надання грошових коштів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», які є публічною пропозицією (офертою) на укладення кредитного договору на умовах і в порядку, що визначені ними є неправомірним та таким, що не відповідає засадам справедливості і розумності. Вважає, що роздруківка правил із сайту відповідача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті відповідача, неодноразово змінювалися самим ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор може надати до суду витяг з тарифів і витяг з умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для відмови у задоволені позовних вимог позивача. Також, позивач зазначає, що судом першої інстанції було не вірно проаналізовано пункт 3.3. Договору від 01 квітня 2020 року, в якому чітко зазначено, що якщо позичальник не сплатив платіж в день настання дати його належної сплати, визначеної графіком платежів, з наступного календарного дня він повинен виплатити Кредитодавцю штраф у розмірі 28% (двадцяти восьми відсотків) від суми простроченого платежу (частини суми Кредиту, визначеної Графіком платежів, та нарахованих процентів), за кожен факт такого прострочення, тобто за кожен день прострочення погашення заборгованості накладається штраф у розмірі 28 % від всією суми, яку заборгував позивач через не сплату щомісячного платежу, визначеного графіком платежів. Положення умов Договору від 01 квітня 2023 року, паспорту споживчого кредиту та графіку платежів містять несправедливі умови по відношенню до позивача, зокрема обов'язок оплати процентів, пені та штрафних санкцій, у розмірі (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції), встановленому відповідачем, суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2023 року справі № 199/7014/20, від 28 червня 2022 року справі № 464/6785/14-ц. Крім того, кредитний договір від 01 квітня 2020 року між позивачем та відповідачем було укладено саме в момент дії карантину, штрафні санкції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання також почали нараховуватись під час карантину, що прямо суперечить п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ІДК України. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 14 серпня 2023 року у справі 709/1320/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 756/7895/21 та від 26 квітня 2023 року по справі № 727/4121/21. Наведене свідчить про необхідність скасування пунктів 1.4 та 3.3 оскаржуваного Договору від 01 квітня 2020 року.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вказує про те, що уклавши договір, позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись умов договору та правил, які є невід'ємною частиною до нього. Позивач мав змогу ознайомитись з умовами договору ще до його оформлення, отримав екземпляр договору на власну електронну пошту, а також мав вільний доступ до умов договору на сайті фінансової установи. Апелянт зазначає, що сплата відсотків передбачених п. 1.4. Договору є нібито протиправною, але не доводить своє твердження. Договір правомірно містить в собі умови про неустойку та сплату відсотків за користування кредитними грошима. Передбачені п. 1.4 Договору відсотки - є відсотками за користування кредитними коштами, та ніяким чином не порушують умов чинного законодавства. Щодо позовної вимоги позивача про визнання недійсним п. 3.3 Договору, Товариство повністю погоджується з позицією викладеною у рішенні суду першої інстанції. Крім того, як зазначає позивач у позовній заяві, в якості підстави для визнання п. 3.3 Договору недійсним, позивач зазначає наступне: «тобто за кожен день прострочення погашення заборгованості накладається штраф у розмірі 28% від всієї суми заборгованості». Проте, позивач невірно аналізує зміст пункту Договору, оскільки за змістом вищезазначених умов договору виходить, що штраф сплачується від суми простроченого платежу, а не від всієї суми заборгованості, як зазначено у позові. Крім того, ініціатором щодо укладення договору був апелянт, маючи вже достатній досвід щодо укладення договорів та необмежену кількість часу для ознайомлення з умовами та порядком співпраці з Фінансовою установою самостійно визначив підходящу дату укладення Договору, а шляхом отримання від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» коштів, які були надані у кредит та внесення грошових коштів в рахунок погашення заборгованості, повністю погодився з умовами Договору, сам Договір містить в собі усі істотні умови, відповідно до вимог чинного законодавства.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що на офіційному сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в мережі Інтернет розміщено «Правила надання грошових коштів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», які є публічною пропозицією (офертою) на укладення кредитного договору на умовах і в порядку, що визначені ними.
03 січня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» із заявою на отримання кредиту, що, відповідно до умов Правил надання грошових коштів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», є акцептом на укладення кредитного договору.
04 січня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та позивачем було укладено договір № 715858463, відповідно до якого фінансова установа зобов'язалася надати позичальникові кредит на суму 27 840 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, зазначені у п. 1.4 цього договору. Строк дії договору 126 днів, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором (а.с.7).
Відповідно до п. 1.4. Кредитного договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 285,48 відсотків річних від суми кредиту за весь час користування, починаючи з першого дня надання суми кредиту позичальнику та до закінчення строку на який видавався кредит.
Відповідно до Графіку розрахунків, який є додатком №1 до кредитного договору, проценти за користування кредитом становлять 162,03 % від суми кредиту або 45 110,96 грн. (а.с.11).
Відповідно до копії виписки з особистого кабінету ОСОБА_1 по платіжним операціям, 04 січня 2020 року відповідачем ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перераховано грошові кошти в розмірі 27 840 грн. (а.с.12).
Згідно п. 3.3 Договору, якщо позичальник не сплатив платіж в день настання дати його належної сплати, визначеної Графіком платежів, з наступного календарного дня він повинен виплатити кредитодавцю штраф у розмірі 28% від суми простроченого платежу (частини суми кредиту, визначеної графіком платежів, та нарахованих процентів) за кожен факт такого прострочення.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору № 715858463 від 04 січня 2020 року вимогам законодавства та про несправедливість його умов.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Умови кредитного договору, на яких укладають двосторонні правочини з відповідачем, є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Відповідно до статей 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Частина п'ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору, а саме: пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Також приписами статті 12 цього Закону передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Згідно із п. 12 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір укладений у формі електронного документу, із застосуванням електронного підпису, для укладення якого ОСОБА_3 подав відповідну заявку на отримання кредиту на сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». При цьому, позивач підтвердив, що отримав від Товариства до укладення цього договору інформацію, вимоги надання якої передбачені в законодавстві України, а надана Товариством інформація забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання (пункт 4.7. Договору). Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Таким чином, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами кредитного договору.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
У ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору.
Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач не надав належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим до нього, оскільки при підписанні даного договору ОСОБА_1 ознайомився та погодився з його умовами, а тому, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність в останньому несправедливих умов.
Доводи апеляційної скарги про встановлення відповідальності за невиконання умов кредитного договору у вигляді надмірно високої пені для позичальника не заслуговують на увагу.
Так, враховуючи положення чинного законодавства про принцип свободи договору, позивач мав можливість не вступати у кредитні відносини із відповідачем, якщо дійсно вважав встановлення сукупної вартості кредиту у розмірі 162,03% від суми кредиту несправедливою умовою, натомість він погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень, чим засвідчив свою згоду на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором.
При цьому, у даному випадку слід брати до уваги сукупну вартість кредиту, яка згідно з Додатком №1 до кредитного договору складає як суму наданих у кредит коштів - 27 840 грн., так і проценти за користування кредитом - 62,03% від суми кредиту (17 270,96 грн). З викладеного не вбачається дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача та несправедливості умов договору.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав до задоволення позовних вимог відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах та доводами апеляційної скарги банку не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення виготовлене 25 квітня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.