Справа № 753/3239/23 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/787/2024 Доповідач: ОСОБА_2
24 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем - ОСОБА_5 ,
прокурор - ОСОБА_6 ,
засудженого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва апеляційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року стосовно засудженого ОСОБА_7 ,
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року задоволено клопотання адвоката ОСОБА_8 про заміну ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк та замінено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого 18 серпня 2000 року Київським міським судом за ст. 93 п.п. «а;ж;з;і»; ч. 2 ст. 143; ч. 3 ст. 193; ч. 3 ст. 194 КК України в редакції 1960 року до довічного позбавлення волі, покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на строк 18 років. Постановлено строк заміненого ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 18 років обчислювати з 16 жовтня 2023 року.
На вказану ухвалу засуджений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, де просить змінити ухвалу суду першої інстанції частині обрахування призначеного строкового покарання, а саме призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 18 років змінити на строк 15 років позбавлення волі. З урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини відраховувати пом'якшене йому покарання, починаючи з 19 червня 2014 року, з врахуванням того, що вироком, який було пом'якшено, було встановлено відраховувати засудженому ОСОБА_7 строк призначеного покарання з 19 червня 1999 року.
В обґрунтування доводів поданої апеляційної скарги апелянт зазначає про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та прийняття рішення Європейського Суду з прав людини 18 листопада 2021 року щодо нього, в якому ЄС зазначив про порушення ст.3 Європейської Конвенції з прав людини у зав'язку з призначеним покаранням у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення. ОСОБА_7 зазначає, що фактичний строк відбування ним покарання складає 24 роки 4 місяці, що значно перевищує умову для можливості застосування пом'якшення покарання після відбування не менше 15 років позбавлення волі. Призначене покарання у виді 18 років позбавлення волі перевищує максимальну межу 15 років позбавлення волі, передбаченого строкового покарання за КК України в редакції 1960 року. При цьому вважає, що КК України в редакції від 06 листопада 2022 року із внесеними змінами Законом України № 2689-ІХ від 18 жовтня 2022 року до положень ст.82 КК України є кримінально-правовим наслідком в розумінні ч. 2 ст. 4 КК України, який з урахуванням ст. 5 КК України та ст. 58 Конституції України поліпшує його становище в порівнянні з тим КК України, що діяв на час вчинення злочинних діянь, а отже має зворотну дію в часі. Тому, на його думку, призначене йому покарання у виді позбавлення волі на строк 18 років є явно несправедливим через суворість, враховуючи те, що він відбуває покарання з 19 червня 1999 року, став на шлях виправлення, в нього відсутні будь-які порушення на час виконання вироку, тому є підстави для зміни строку покарання на 15 років позбавлення волі. Згідно з оскаржуваною ухвалою, йому доведеться відбути загальний строк покарання 43 роки ув'язнення, що є порушенням статей ст. 61 Конституції України та п. 1 ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Захисник ОСОБА_8 в апеляційній скарзі просить ухвалу суду першої інстанції змінити та замінити призначене засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, в частині обчислення зміненого строку відбування покарання з 16 жовтня 2023 року замінити на обчислення строку відбування покарання з 19 червня 2014 року. Апелянт, на обґрунтування своїх доводів зазначає, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 18 років є явно несправедливим через суворість, враховуючи те, що він відбуває покарання з 19 червня 1999 року, став на шлях виправлення, в нього відсутні будь-які порушення на час виконання вироку, за місцем відбування покарання виключно позитивно характеризується, що є підставою для заміни довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років. Заміна призначеного ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на строк 18 років, на думку сторони захисту, є дискримінаційним та порушує ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до практики Європейського Суду - довічне ув'язнення може бути сумісне з Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод лише у разі перспективи звільнення так і можливості перегляду.
Вважає, що відповідно до постановленого вироку Київського міського суду від 18 серпня 2000 року щодо ОСОБА_7 строк покарання обчислюється з 19 червня 1999 року, тому право для звернення щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (через 15 років відбуття покарання згідно ч.5 ст. 82 КК України) має наступати з 19 червня 2014 року, а відсутність можливості заміни призначеного ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк після 19 червня 2014 року і до прийняття Закону України № 2689-ІХ від 18 жовтня 2022 року, який набув чинності 06 листопада 2022 року, порушило Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод та Конституцію України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який вважав необхідним залишити апеляційні скарги без задоволення, пояснення захисника ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_7 , які підтримали доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали судового провадження за клопотанням про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника і засудженого не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 64 КК України передбачено, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Застосування зазначеного покарання не суперечить ані Конституції України, ані міжнародним нормам, застосування яких передбачено також і в багатьох інших Договірних країнах Європейського союзу.
Однак, колегія суддів зазначає, що 06 листопада 2022 року набрав чинності Закон України № 2690-ІХ від 18 жовтня 2022 року Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини.
Так, Законом № 2690-ІХ були внесені зміни до положень ст. 82 КК, якими визначено можливість заміни особі, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, невідбутої частини покарання більш м'яким (позбавлення волі строком від 15 до 20 років) після відбування нею не менше 15 років призначеного судом покарання.
У цьому аспекті слід зауважити, що суть заміни невідбутої частини покарання більш м'яким його видом полягає в тому, що засуджений повністю не звільняється від покарання, а йому лише замінюється один вид покарання (його невідбута частина) на інший. Тобто з моменту заміни особа відбуватиме вже новий вид покарання, призначений їй не вироком, а іншим рішенням суду.
Згідно із ст. 82 КК України невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким. За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо необхідності обчислення зміненого строку відбування покарання з 19.06.2014р. є безпідставними.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.17 постанови від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», судам, зокрема, слід ретельно з'ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування. При цьому, висновок суду повинен ґрунтуватися на всебічному врахуванні даних про поведінку засудженого і ставлення його до праці за весь час відбування покарання.
Як вбачається з матеріалів провадження та оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції заслухав доводи захисника ОСОБА_8 , пояснення засудженого ОСОБА_7 , дослідивши письмові докази, пояснення потерпілої та представників ДУ «Київській слідчий ізолятор», дійшов висновку про наявність підстав для вирішення питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким в порядку п. 3 ч. 1 ст. 537, ч.1 ст. 539 КПК України.
При цьому, суд врахував сукупність доказів, які досліджено в судовому засіданні, а саме письмові документи, характеристики та заохочення за місцем відбування покарання, згідно яких ОСОБА_7 виключно позитивно характеризується, показання потерпілої, виступи представників ДУ «Київський слідчий ізолятор», що дають суду підставу вважати, що засуджений ОСОБА_7 став на шлях виправлення (а.п. 74 - 84, а.п. 222-22, 236, т.1). Окрім того, ОСОБА_7 відбув більше 15 років призначеного судом покарання, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що до нього може бути застосовано положення ст.82 КК України та замінено покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України в від 16 вересня 2021 року №6-р(II)/2021, зазначено, що як свідчить практика Європейського суду з прав людини, неодмінною є вимога перегляду покарання на довічне ув'язнення, що застосовується як інструмент захисту людської гідності з огляду на зв'язок між надією на звільнення та людською гідністю. У контексті європейського правопорядку в ділянці людських прав «саме поняття звільнення поєднане з тією ідеєю, що людська гідність має стосунок до ресоціалізації довічно ув'язненої особи. Із цього випливає: звільнення означає, що довічно ув'язненим належить мати перспективу повернення в суспільство, якщо їх було ресоціалізовано та їх уже більше не вважають загрозою суспільству, і таке повернення відбувається тоді, коли вони все ще здатні бути активними членами суспільства» [ ІНФОРМАЦІЯ_2 (Massachusetts): Harvard University Press, 2019. P. 236].
Як під час розгляду в суді першої, так і під час розгляду в апеляційній інстанції не було встановлено обставин, які б перешкоджали заміні призначеного ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на строк 18 років. Зазначений строк, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для заміни покарання у виді довічного позбавлення волі. Доводи апеляційних скарг щодо зміни міри покарання на 15 років позбавлення волі є непереконливими.
Таким чином, порушень норм матеріального чи процесуального права, наслідком яких є зміна чи скасування судового рішення, колегією суддів під час апеляційного розгляду не встановлено, у зв'язку із чим ухвалу суду слід залишити без змін, а апеляційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 без задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419, 537, 539 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року стосовно засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року стосовно засудженого ОСОБА_7 , якою задоволено клопотання адвоката ОСОБА_8 та замінено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого 18 серпня 2000 року Київським міським судом за ст. 93 п.п. «а;ж;з;і»; ч. 2 ст. 143; ч. 3 ст. 193; ч. 3 ст. 194 КК України в редакції 1960 року до довічного позбавлення волі, покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на строк 18 років, залишити без змін.
Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
Судді
___________ _______________ _____________ ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4