22 квітня 2024 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/8881/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Євграфової Є.П. (суддя-доповідач), Мазурик О.Ф., Желепи О.В.
при секретарі Мудрак Р.Р.
за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Новак Н.Ю.
відповідача ОСОБА_2 , представник відповідача - адвоката Шморгун Р.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Новак Наталії Юріївни, діючої в інтересах ОСОБА_1 ,
на рішення Солом'янського районного суду м. Києва
від 31 січня 2024 року
у цивільній справі № 760/9152/15-ц Солом'янського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності,
В травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
В обґрунтування позову зазначала, що 04 листопада 2005 року на підставі договору дарування частини будинку позивач набула право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . На момент придбання частини житлового будинку земельна ділянка знаходилась в комунальній власності.
16 січня 2008 року на підставі рішення Київської міської ради від 22 лютого 2007 року № 179-10/840 позивачці було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, яким посвідчено, що вона є власником 1/2 частини земельної ділянки загальною площею 0,0745 га.
Вказувала, що з 2007 року між нею та відповідачем встановився фактичний порядок користування земельною ділянкою. Починаючи з квітня 2007 року по листопад 2014 року вона сплачувала ОСОБА_2 кошти у розмірі 400 гривень на місяць за те, щоб відповідач не ходила через її земельну ділянку. Загальна сума за період з квітня 2007 року по листопад 2014 року, сплачених позивачем склала 36400 гривень.
З 2015 року відповідач почала вимагати 2500 гривень на місяць, які вона не спроможна сплачувати, в наслідок чого між ними постійно виникають суперечки з приводу користування та володіння земельною ділянкою.
Вказувала, що фактично відповідач використовує частину земельної ділянки, що значно перевищує її частину у праві спільної часткової власності та не дає їй вільно використовувати частку земельної ділянки, по земельній ділянці позивачки постійно ходять сторонні люди, псують майно.
Позивач неодноразово зверталась до відповідача з пропозиціями укласти договір між співвласниками про поділ земельної ділянки в натурі, проте ОСОБА_2 ігнорувала такі звернення.
Посилаючись на викладене, просила суд задовольнити позов та виділити їй в натурі частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0745 га, що відповідає її 1/2 частині у праві спільної часткової власності; виділити відповідачу в натурі частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0745 га, що відповідає її 1/2 частині у праві спільної часткової власності.
У жовтні 2020 року позивач змінила предмет позову й остаточно просила суд постановити рішення, яким виділити ОСОБА_2 для обслуговування квартири АДРЕСА_2 та надвірних будівель - гаражу під літ. Г, які належать ОСОБА_2 , земельну ділянку, площею 372,5 кв.м. (0,0372 га);
виділити ОСОБА_1 для обслуговування квартири АДРЕСА_3 , які належать ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 372,5 кв.м (0,03725 га).
Лінія розподілу проходить:
- 8,27 м. точки Г, яка розташована на відстані 1,48 м. від правого кута, утвореного межею вздовж вулиці Новопольова та сусіднього домоволодіння, розташованого праворуч, лінія розподілу проходить по АДРЕСА_4 , паралельно стін гаражу під літ. Г та на відстані 1,0 від неї;
- 1,0 від точки 18 лінія розподілу проходить в точку 17, паралельно тильній стіні гаражу під літ. Г;
- 4,51 м від точки 17 лінія розподілу в точку 16, паралельно правій межі земельної ділянки та правій стіні гаражу під літ. Г;
- 7,05 м від точки 16 лінія проходить до точки на стіні розподілу житлового будинку та надалі лінії розподілу житлового будинку між квартирами №! та АДРЕСА_5 та на 22,25 м. від тильної межі;
- 8,03 м.+6.47 м.+13,85 м. від точки 7 лінія розподілу у вигляді ломаній проходить через точки 6-5-4 в точку 1, яка розділяє тильну межу на 8,33 м. Ліворуч та 11.,62 м. праворуч.
Для забезпечення доступу до приквартирної земельної ділянки площею 74,5 кв.м, розташованої в глибині ділянки прибудувати відкриту терасуверанду розмірами 1,0х2,2 кв.м в куті, утвореному зовнішніми стінами кімнати 1-8 площею 12,3 кв.м квартири АДРЕСА_2 та кімнати 2-4 площею 9.2 кв.м квартири АДРЕСА_3 з влаштуванням дверного скляного блоку, замість віконного в кімнаті 1-8 № 1 скляний дверний блок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість перебудов при здійсненні заходів з організації розподілу в натурі земельної ділянки, з влаштуванням дверного прорізу у приміщенні 1-8 квартири АДРЕСА_2 у сумі 27 896 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Новак Н.Ю., що діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким виділити ОСОБА_2 для обслуговування квартири АДРЕСА_2 та надвірних будівель - гаражу під літ. Г, які належать ОСОБА_2 , земельну ділянку, площею 372,5 кв.м. (0,0372 га);
виділити ОСОБА_1 для обслуговування квартири АДРЕСА_3 , які належать ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 372,5 кв.м (0,03725 га).
Лінія розподілу проходить:
- 8,27 м. точки Г, яка розташована на відстані 1,48 м. від правого кута, утвореного межею вздовж вулиці Новопольова та сусіднього домоволодіння, розташованого праворуч, лінія розподілу проходить по АДРЕСА_4 , паралельно стін гаражу під літ. Г та на відстані 1,0 від неї;
- 1,0 від точки 18 лінія розподілу проходить в точку 17, паралельно тильній стіні гаражу під літ. Г;
- 4,51 м від точки 17 лінія розподілу в точку 16, паралельно правій межі земельної ділянки та правій стіні гаражу під літ. Г;
- 7,05 м від точки 16 лінія проходить до точки на стіні розподілу житлового будинку та надалі лінії розподілу житлового будинку між квартирами №! та АДРЕСА_5 та на 22,25 м. від тильної межі;
- 8,03 м.+6.47 м.+13,85 м. від точки 7 лінія розподілу у вигляді ломаній проходить через точки 6-5-4 в точку 1, яка розділяє тильну межу на 8,33 м. Ліворуч та 11.,62 м. праворуч.
Для забезпечення доступу до приквартирної земельної ділянки площею 74,5 кв.м, розташованої в глибині ділянки прибудувати відкриту терасуверанду розмірами 1,0х2,2 кв.м в куті, утвореному зовнішніми стінами кімнати 1-8 площею 12,3 кв.м квартири АДРЕСА_2 та кімнати 2-4 площею 9.2 кв.м квартири АДРЕСА_3 з влаштуванням дверного скляного блоку, замість віконного в кімнаті 1-8 № 1 скляний дверний блок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість перебудов при здійсненні заходів з організації розподілу в натурі земельної ділянки, з влаштуванням дверного прорізу у приміщенні 1-8 квартири АДРЕСА_2 у сумі 27 896 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Апелянт вказує, що між сторонами існують неприязнені відносини через давній конфлікт з приводу користування спірною ділянкою. Запропонований експертом КНІСЕ ОСОБА_3 варіанти поділу спірної земельної ділянки в натурі фактично не вирішують спір, не відповідають заявленим позивачкою вимогам, оскільки позивачка з вимогою щодо встановлення сервітуту, тим більше щодо спірної земельної ділянки, яка їй виділяється, до суду не зверталась, проти встановлення сервітуту заперечувала.
Зазначає, що за експертним висновком судового експерта №14/03-2020 від 14 вересня 2020 року можливим є розподіл в натурі спірної земельної ділянки. При цьому судовий експерт будучи допитаною в судовому засіданні підтвердила власний висновок про технічну можливість влаштування замість віконного отвору дверного прорізу у приміщенні 1-8 квартири АДРЕСА_2 , а також вартість перебудов буде складатиме 27 896 грн. Однак, суд першої інстанції не врахував запропонований вказаний експертом ОСОБА_4 спосіб поділу спірної земельної ділянки та прийшов до неправильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Вважає, що невиконання відповідачкою ухвали суду про призначення повторної експертизи та незабезпечення доступу до об'єкту дослідження, відповідно до ст. 109 ЦПК України є підставою для визнання фактів, для з'ясування яких експертиза була призначена.
У поданому відзиві відповідач ОСОБА_2 заперечує проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на те, що пропонований позивачем варіант поділу земельної ділянки становитимете втручання у її право власності на будинок, перебудовувати який відповідач не бажає. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є.П., пояснення позивача, представника позивача, відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, та відзиву на неї, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 належить 1/2 частина зазначеного будинку на підставі договору дарування частини будинку від 04 листопада 2005 року (т. 1, а.с. 12) та 1/2 частина земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 16 січня 2008 року (т. 1, а.с. 19).
ОСОБА_2 належить 1/2 частина зазначеного будинку на підставі договору дарування частини будинку від 05 липня 2001 року (т. 1, а.с. 34) та 1/2 частина земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 17 січня 2008 року (т. 1, а.с. 35).
Судом встановлено і дана обставина не заперечується учасниками справи, що між сторонами наявні суперечності щодо користування спільною земельною ділянкою.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Також відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або житловий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення позивачки із позовом у 2015 році, її частка у праві спільної часткової власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , не була виділена в натурі.
Постановою Київський апеляційний суд від 28 січня 2020 року у справі № 760/9809/16-ц (т. 2 а.с. 36-44) припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 шляхом його поділу в натурі.
Виділено у власність ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в натурі, як окреме індивідуально визначене нерухоме майно - приміщення будинку (квартира АДРЕСА_3 ), загальною площею 58,6 кв.м, що складається з: коридору 2-1 площею 7,5 кв.м, коридору 2-2 площею 6,4 кв.м, житлової кімнати 2-3 площею 12,5 кв.м, житлової кімнати 2-4 площею 9,8 кв.м, житлової кімнати 2-5 площею 11,3 кв.м, кухні 2-6 площею 6,5 кв.м, санвузлу 2-7 площею 3,5 кв.м, кладової 2-8 площею 1,7 кв.м.
Виділено у власність ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в натурі, як окреме індивідуально визначене нерухоме майно - приміщення будинку (квартира АДРЕСА_2 ), загальною площею 59,40 кв.м, що складається з: коридору 1-1 площею 5,7 кв.м, коридору 1-2 площею 5,2 кв.м, санвузлу 1-3 площею 3,9 кв.м, коридору 1-4 площею 4,2 кв.м, кухні 1-5 площею 9,1 кв.м, кладової 1-6 площею 0,7 кв.м, житлової кімнати 1-7 площею 18,3 кв.м, житлової кімнати 1-8 площею 12,3 кв.м.
Вирішуючи позов про припинення спільної часткової власності на будинок та виділ відповідних приміщень у власність кожному із співвласників, суд виходив із того, що рішенням Жовтневого районного суду міста Києва від 28 квітня 2001 року ОСОБА_5 (попередній власник частки відповідачки ОСОБА_2 ) було фактично поділено межі земельної ділянки, на якій знаходиться будинок та виділено у власність в натурі частину будинку АДРЕСА_1 , однак, конкретного переліку приміщень, з яких складається частина будинку (квартира АДРЕСА_2 ) вказане рішення не містить, що унеможливило право наступного співвласника спірного будинку на виділ належної йому частки та припинення спільної часткової власності.
Як вбачається з рішення Жовтневого районного суду міста Києва від 28 квітня 2001 року (а.с. 39-40 цієї справи) виділено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (попередній власник частки, що належить позивачу ОСОБА_1 ) ділянку загального користування площею 75,2 в межах:
з точки «А», яка розділяє межу по вул. Ново-Польова на 17,7 м зліва і 2,6 м зправа, паралельно правої межі ділянки в точку «І» 17,15 м;
з точки «І» ліворуч та перпендикулярно до стіни будинку в точку «Д» 4,9 м;
з точки «Д» вздовж стіни будинку в точку «Л»
з точки «Л» під кутом 45 градусів в точку «Б1» 1,4 м;
з точки «Б1» паралельно стіни будинку та на відстані 1,0 м в точку «И»;
з точки «И» праворуч та перпендикулярно до правої межі ділянки в точку «С» 6,5 м;/ Точка «С» розподіляє праву межу ділянки на 19,65 м зліва і 16,15 м. зправа/.
Отже, частину будинку АДРЕСА_1 , яка на час розгляду цієї справи належить відповідачці ОСОБА_2 , судовим рішенням 2001 року було виділено у власність в натурі та одночасно визначено межу земельної ділянки, на якій ця частина будинку знаходиться.
Відповідачка ОСОБА_2 набула право на вказану частку відповідно до договору дарування від 05 липня 2001 року, набувши згідно ст. 30 ЗК 1990 року, що була чинною та той час, і право користування земельною ділянкою, межі якої були визначені у судовому порядку для обох співвласників будинку.
Водночас, позивач, що набула 04 листопада 2005 року право власності на частину будинку, межа земельної ділянки для користування якою встановлена у судовому порядку, категорично заперечує будь-які варіанти виділу в натурі земельної ділянки із застосуванням сервітуту та просила суд в основу рішення покласти варіант поділу, запропонований у висновку судового експерта ОСОБА_4 № 14/03-2020 за результатами проведення додаткової судової земельної технічної експертизи від 14 вересня 2020 року, тобто із перебудовою частини будинку, належної відповідачу.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 шляхом його поділу в натурі, а варіант розподілу земельної ділянки із необхідністю перебудови належної частини будинку відповідача є необґрунтованим втручанням в її право власності за наявності інших варіантів поділу.
Колегія суддів погоджується із таким висновком з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При вирішенні спору суди повинні враховувати баланс інтересів власників кожного виду нерухомого майна. Такий підхід відповідає і практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при розгляді справ щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Зокрема, ЄСПЛ у своїй діяльності керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним). Але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
Заявляючи вимогу про поділ земельної ділянки у визначений нею спосіб, позивачка не врахувала, що необхідність у здійсненні перебудови житлового будинку, могла бути предметом доведення при вирішенні спору про поділ, з підстав, визначених положень ст. 367 ЦК України, саме будинку.
Запропонований ОСОБА_1 варіант поділу земельної ділянки не враховує встановленого у 2001 році судовим рішенням порядку користування цією земельною ділянкою та з огляду на необхідність здійснення перебудови частини будинку, що не належить позивачу, становитиме непропорційне втручання у право власності відповідачки ОСОБА_2 на належну їй частину будинку, яке не може бути обмежене та порушене у зв'язку із поділом земельної ділянки, на якій розташований будинок.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги щодо технічної можливості перебудови та її здійснення за рахунок позивача, колегією суддів відхиляються як безпідставні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження, судом першої інстанції прийнято законне і обґрунтоване рішення, підстави для скасування якого відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Новак Наталії Юріївни, діючої в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складений 26 квітня 2024 року.
Судді: Є. П. Євграфова
О.Ф. Мазурик
О.В. Желепа