22 квітня 2024 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/9128/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,
при секретарі Мудрак Р.Р.,
за участі:
представника позивачів ОСОБА_1 ,
представника відповідачів ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Деснянського районного суду м. Києва
від 02 вересня 2022 року
у цивільній справі № 754/14960/20 Деснянського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5
до ОСОБА_3 ,
ОСОБА_6 , які діють в свої інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_7 ,
третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської в місті Києві державної адміністрації про припинення права на 1/40 частку в квартирі,
В листопаді 2020 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду із позовом, у якому просили припинити право власності ОСОБА_7 на 1/40 частку у квартирі АДРЕСА_1 з урахуванням попередньо внесених грошових коштів - ринкової вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
В обґрунтування позову вказували, що позивачі є співвласниками квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом та свідоцтва про право власності на житло та договору дарування і їм належить на праві приватної спільної часткової власності 39/40 частин. Відповідно до договору дарування 1/40 частина квартири належить племінниці позивача, неповнолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає та зареєстрована зі своїми батьками ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , відповідачами у справі, в належній їм на праві власності квартирі АДРЕСА_3 . Вказаний договір був укладений 10.07.2020 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Г.В., відповідно до якого, ОСОБА_8 подарувала неповнолітній дочці відповідачів ОСОБА_7 1/40 частини квартири АДРЕСА_2 . Зазначений договір було укладено з метою тиску на нього та його дружину та відвертим перешкоджанням законному праву володіння та розпорядження власністю.
З урахуванням викладеного позивачі просили суд задовольнити позов та припинити право власності ОСОБА_7 на 1/40 частку у квартирі АДРЕСА_1 з урахуванням попередньо внесених позивачем грошових коштів - ринкової вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
За твердженням позивачів, в результаті припинення 1/40 частки права власності ОСОБА_7 не буде завдано істотної шкоди дитині, оскільки частка у праві спільної сумісної власності є незначною і не може бути виділена в натурі, вона складає 1,805 кв. м, а квартира є річчю неподільною, виділити у користування будь-яку житлову кімнату, яка є співмірною частці в квартирі, неможливо, спільне володіння і користування майном є неможливим, оскільки між сторонами існує конфлікт. В силу віку дитини з урахуванням вимог СК України та норм ЦК України місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків, а отримання компенсації наразі або в майбутньому не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_7 , але порушує право власності позивачів, які за вказаних обставин не мають можливості розпорядитися своєю власністю.
Також просили стягнути понесені судові витрати.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 вересня 2022 року позов задоволено.
Припинено право власності ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/40 частку квартири АДРЕСА_2 .
Зобов'язано виплатити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 компенсацію вартості 1/40 частини квартири АДРЕСА_2 в розмірі 32375,00 грн, внесені на депозитний рахунок згідно квитанції № 0.0.1972642817.1 від 12 січня 2021 року. Вирішено питання судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року вказане рішення суду скасоване та ухвалене нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , які діють в свої інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_7 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської в місті Києві державної адміністрації про припинення права на 1/40 частку в квартирі - відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
ПостановоюВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що у малолітньої ОСОБА_7 іншого будь-якого житла на праві власності, крім 1/40 частини квартири АДРЕСА_2 немає.
Посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на рішення Верховного Суду України (постанови в справі № 6-81цс11, справі № 6-68цс14, у справі №6-37цс13), постанови Великої Палати Верховного Суду (у справі № 908/1754/17, у справі № 61-7711св18, справі №61-20582св18) вважає безпідставними, оскільки зазначені постанови стосуються саме повнолітніх осіб, в той час, як ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є малолітньою особою, і це має істотне значення для вирішення даної справи.
Також вказував на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги заперечення Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської в м. Києві Державної адміністрації проти позовних вимог.
Посилаючись на те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Від представника позивачів - адвоката Ємець С.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про те, що спір між сторонами у справі полягає виключно у праві користування спірною квартирою їх матір'ю, оскільки неповноліття дитина спірною квартирою не користується. Вказувала, що зазначена обставина визнавалась відповідачами, які не заперечували про те, що дитина проживає разом з батьками.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є.П., пояснення представника позивачів та представника відповідачів, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, та відзиву на неї, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спір між сторонами у справі полягає виключно у праві користування спірною квартирою їх матір'ю - ОСОБА_8 , неповнолітня дитина спірною квартирою не користується, а відтак враховуючи, що вищевказана 1/40 частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною і таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам дитини, тому суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позову про припинення права неповнолітньої ОСОБА_7 на 1/40 частку у спільному майні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 30 січня 2006 року, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації № 147, спірна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 належала на праві приватної, спільної власності в рівних долях ОСОБА_9 та членам його сім'ї: ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 .
Спірна квартира складається з трьох кімнат, загальною площею 72,17 кв. м, у тому числі, житловою площею 42,20 кв. м.
ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а/з № НОМЕР_1 ).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 вересня 2014 року ОСОБА_5 успадкував 1/5 частку спірної квартири на підставі заповіту від 28 квітня 2011 року, згідно з яким померлий ОСОБА_9 заповів 1/5 частини квартири АДРЕСА_2 , що за життя належала йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, своєму сину - ОСОБА_5 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
У 2012 році укладено договір дарування від 05 березня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 . На підставі цього договору ОСОБА_3 став власником 2/5 частин спірної квартири.
У позовній заяві зазначено, що у спірній квартирі залишилися проживати ОСОБА_5 , його мати ОСОБА_8 , ОСОБА_3 з дружиною ОСОБА_6 та дитиною Веронікою. ОСОБА_8 фактично проживала в приватному будинку АДРЕСА_5 , частина якого належить їй на праві спадкування, проте не бажала оформити спадкове нерухоме майно належним чином. На той час ОСОБА_5 перебував в цивільному шлюбі з ОСОБА_11 , з якою проживав разом в належній їй на праві приватної власності квартирі за адресою: АДРЕСА_6 .
10 серпня 2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_12 (наразі ОСОБА_13 ) зареєстрували шлюб.
09 листопада 2012 року укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернишем Ю. В., відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_8 подарували ОСОБА_4 5/10 частин квартири та ОСОБА_5 1/10 частину квартири АДРЕСА_2 .
Одночасно укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернишем Ю. В., відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3 .
Згідно з рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину № 503, видане 29 вересня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буджиганчук Є. Ю. та визнано право власності на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/40 частин від майна по заповіту, а саме квартири АДРЕСА_2 .
На підставі зазначеного рішення, 22 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 7/40 частин спірної квартири ОСОБА_5 , та на 1/40 частин - ОСОБА_8
10 липня 2020 року укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Г. В., відповідно до якого, ОСОБА_8 подарувала малолітній дочці відповідачів - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 1/40 частин квартири АДРЕСА_2 (а. с. 27, т. 1).
Відповідно до Звіту про незалежну оцінку трьох кімнатної квартири АДРЕСА_2 , складеного 24.06.2020 ТОВ «Українське бюро технічної інвентаризації та оцінки майна» її вартість становить 1 295 000,00 грн. (48 6696,94 доларів США). Вартість 1 кв. м. складає 17 936,29 грн., вартість 39/40 частини становить 1 262 625 грн. (а.с 42-52, т. 1).
Таким чином, вартість 1/40 частки співвласника становить 32 375,00 грн. Грошові кошти у такому розмірі внесені позивачами на депозитний рахунок Деснянського районного суду м. Києві згідно квитанції № 0.0.1972642817.1 від 12 січня 2021 року.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив наступне.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Тлумачення статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 січня 2012 року в справі № 6-81 цс 11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68 цс 14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943 цс 16.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суди повинні враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180 гс 18) зроблено висновок, що відсутність конструкції (за наявності одночасно) у статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, у пунктах 1-3).
Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї).
Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860 св 18) вказано, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Зважаючи на наведене колегія суддів, зазначає, що виділити в користування в натурі частку, адекватну розміру 1/40 у праві власності (допускаючи відхилення в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним) не вбачається за можливе, оскільки розміру 1/40 частки у праві власності відповідає 1,805 кв. м загальної площі квартири. При цьому, розмір житлової площі, що відповідає 1/40 частці у праві власності, становить 1, 055 кв.м. Виділення власнику 1/40 частки у користування окремої кімнати становитимете непропорційне втручання у право власності інших власників, частка яких є значною. Спільне користування позивачами категорично заперечується та з огляду на наведене, не враховуватиме їх інтересів як власників більшої (значної) частки у праві власності.
Доводи апеляційної скарги про те, що припинення права власності на 1/40 завдасть шкоди співвласнику квартири через відсутність у нього на праві власності іншого житла, колегією суддів відхиляється, оскільки не ґрунтується на положеннях ст. 365 ЦК України, та не є законодавчою умовою для вирішення питання у судовому порядку.
Власник 1/40 частки ОСОБА_7 є неповнолітньою особою. Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ч.1 ст.29 ЦК України).
За правилом ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
З матеріалів справи слідує, що відповідно до реєстру територіальної громади м. Києва, малолітня ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована та проживає разом із батьками за адресою: АДРЕСА_6 .
Згідно з довідкою, наданою директором шкоди І-ІІІ ступенів №249 Деснянського району м. Києва, відповідно до якої неповнолітня ОСОБА_7 зарахована до школи 06.06.2020 р., адреса місця проживання дитини в особовій справі зазначена, як: АДРЕСА_6 .
Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року, касаційний суд, зокрема, вказував, що апеляційний суд не позбавлений можливості запросити в органу опіки та піклування відповідний письмовий висновок щодо дозволу на припинення частки малолітньої особи у праві власності. Зазначене не є отриманням нового доказу на стадії апеляційного провадження, що унеможливлюється статтею 367 ЦПК України, а є виконанням завдання цивільного судочинства.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 березня 2024 року було витребувано у служби у справах дітей та сім'ї Деснянської в місті Києві державної адміністрації письмовий висновок щодо дозволу на припинення частки малолітньої ОСОБА_7 .
На виконання ухвали апеляційного суду, Службою у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації був наданий висновок за №102-1789 від 16 квітня 2024 року, щодо розв'язання спору про припинення права власності на 1/40 частку квартири, яка належить дитині з якого слідує, що згідно з Реєстру територіальної громади м. Києва від 01.04.2024 року неповнолітня ОСОБА_7 разом з батьками проживають і зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно одноособовим власником квартири АДРЕСА_3 є матір дитини, ОСОБА_6 . Водночас Деснянська районна в м. Києві адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає, що припинення права власності на 1/40 частку в квартирі АДРЕСА_2 , яка належить неповнолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є порушенням її майнових та житлових прав, оскільки згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.
Не погоджуючись із таким висновком, як з необґрунтованим, колегія суддів зазначає, що в результаті припинення 1/40 частки права власності ОСОБА_7 останній не буде завдано істотної шкоди, оскільки її частка у праві спільної сумісної власності є незначною і не може бути виділена в натурі, квартира є річчю неподільною, виділити у користування будь-яку житлову кімнату, яка є співмірною частці в квартирі, неможливо, спільне володіння і користування майном є неможливим, оскільки між сторонами існує конфлікт, неповнолітня забезпечена житлом за адресою АДРЕСА_6 .
Посилання в апеляційній скарзі на те, що вартість спірної квартири визначена станом на 2020 рік, не відповідає ринковій вартості на 2022 року, колегією суддів відхиляються, оскільки звіт на замовлення ОСОБА_7 виконаний 09 жовтня 2022 року, тобто після ухвалення судом оскаржуваного рішення. Поважних причин, які перешкоджали замовити та надати такий звіт до ухвалення судом рішення, апеляційна скарга не містить.
Враховуючи, що до ухвалення судом рішення у справі відповідачами вартість частки, що належить їх неповнолітній доньці, не спростована, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, який визначив вартість частки співвласника на підставі Звіту складеного 24.06.2020 ТОВ «Українське бюро технічної інвентаризації та оцінки майна» у розмірі 32 375,00 грн.
Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують та не впливають на їх правильність. Порушень процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права судом першої інстанції не встановлено. Встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, враховуючи аргументи та доводи сторін у справі, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про припинення права власності ОСОБА_7 на 1/40 частку спірної квартири з виплатою вартості цієї частки.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження, судом першої інстанції прийнято законне і обґрунтоване рішення, підстави для скасування якого відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 вересня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 26 квітня 2024 року.
Судді: Є. П. Євграфова
О.Ф. Мазурик
О.В. Желепа