справа №758/3531/20 головуючий у суді І інстанції Захарчук С. С.
провадження №22-ц/824/2/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
22 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», поданою представником - Бережною Наталією Миколаївною, на рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
20 березня 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просив:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором №б/н від 06 лютого 2010 року у розмірі 44 814,46 грн станом на 11 березня 2020 року та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву №б/н від 06 лютого 2010 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. п. 3.2, 3.3 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні Договору надав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.
Позивач свої зобов'язання за Договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач зобов'язався повернути витрачену частину кредитного ліміту, щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений договором, однак не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач станом на 11 березня 2020 року має заборгованість 48 814,16 грн, яка складається з наступного:
28 365,99 грн - заборгованість за тілом кредиту, у т.ч. 0,00 грн заборгованості за поточним тілом кредиту; 28 365,99 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту;
0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками;
0,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками;
10 627,86 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625;
7 019,92 грн - нарахована пеня;
0,00 грн - нараховано комісії;
а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг:
500,00 грн - штраф (фіксована частина).
2 300,69 грн - штраф (процентна складова).
03 червня 2021 року ОСОБА_1 подав відзив, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вказав, що позивачем не надано доказів того, що відповідна картка, передбачена умовами заяви, була йому видана, як і не надано доказів, що підтверджують строк дії картки, що є істотними умовами договору, а також не надано доказів зарахування кредитних коштів на картку. У підписаній сторонами заяві-анкеті відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (штраф, пеня) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору.
Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку та Витяг з Тарифів надання банківських послуг, які надані позивачем, не містять його підпису, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами, шляхом підписання анкети-заяви від 06 лютого 2010 року.
У відповіді на відзив від 23 червня 2021 року представник банку позовні вимоги підтримав та зазначив, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим, підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг № б/н від 06 лютого 2010 року, відповідно до якої отримав кредит у розмірі 50 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Правила та Умови надання банківських послуг в Приватбанку є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку.
Відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. У даній заяві зазначено, що підписавши цю заяву, відповідач ознайомився та згідний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку, Тарифами банку, які разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування. Крім цього, зазначено що відповідачу було надано для ознайомлення Умови та правила в письмовому вигляді, що засвідчується власним підписом відповідача в заяві про приєднання. Підписавши заяву, банк та клієнт приєднуються і зобов'язуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку - договорі банківського обслуговування в цілому. Отже, заява про приєднання до Умов та Правил з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року позов акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за простроченим тілом кредиту за кредитним договором від 06 лютого 2010 року у розмірі 28 365 (двадцять вісім тисяч триста шістдесят п'ять) грн. 99 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. судового збору.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Бережна Н.М., 30 червня 2023 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне встановлення обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін.
Апелянт зазначив, що погодження сторонами оплати процентів за кредитними коштами, а також розмір процентної ставки, підтверджується Заявою-анкетою від 06 лютого 2010 року, Довідкою про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, які особисто підписані відповідачем.
Розмір базової процентної ставки зазначений у Довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду - 2,5% на місяць, крім того сторони погодили у Довідці: розмір щомісячних платежів у розмірі 7% від заборгованості; строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним; розмір неустойки (пені та штрафу).
Тому, умови кредитування із використанням кредитної карти «Універсальна» розцінюються як частина кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети та довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового період», а тому є підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитом, який повинен застосовуватися при розрахунку заборгованості за кредитним договором.
За таких обставин питання щодо повернення кредиту відповідачем повинно вирішуватись не на підставі Умов та правил надання банківських послуг, а на підставі підписаної позичальником Довідки про умови кредитування з використанням кредитної карти «Універсальна», в якій передбачено розмір процентної ставки за користування кредитом та сплата неустойки.
Вважає, що позивачем доведений факт узгодження з позичальником процентної ставки у розмірі 2,5%. З розрахунку заборгованості вбачається кількість днів прострочки, за які нарахована заборгованість за процентами, сума нарахованої заборгованості у відповідну дату, а тому відмова у задоволені вимог зі стягнення процентів у повному обсязі є порушенням ст. ст. 1048, 1054 ЦК України. Відповідно, суд безпідставно вважав непогодженими умови щодо сплати процентів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», поданою представником - Бережною Наталією Миколаївною, на рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 січня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення суду у оскаржуваній частині щодо стягнення відсотків суд першої інстанції, посилаючись на положення ст. ст. 1056-1 ЦК України, виходив з того, що позивачем суду не надано обґрунтованого розрахунку відсотків, не вказано на яку суму заборгованості по кредиту нараховувалися відсотки, не вказано періоду нарахування відсотків за користування кредитними коштами. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 5 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 06 лютого 2010 передбачено, що розмір процентної ставки становить 2,5% в місяць, а обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за користування кредитом, позивач, визначивши суму у розмірі 10 627,86 грн зазначав, що процентна ставка за договором погоджена сторонами у розмірі 3,5% річних.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, не погоджується з таким висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Обґрунтовуючи позовні вимоги банк зазначив, що 10 627,86 грн є заборгованістю за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
Суд першої інстанції на наведене увагу не звернув, та помилково мотивував відмову у задоволенні позову в цій частині положеннями ст. 1056-1 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника за невиконання умов діючого кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статі 1046 ЦК України).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно із статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов'язань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (пункт 26)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов'язується повернути в майбутньому.
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору (позики) обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту (позики), в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
У постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 розв'язано виняткову правову проблему щодо меж застосування заходів відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України. Так, відсотки, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 ЦК України, - це спеціальний вид відповідальності на відміну від відсотків, які є звичайною платою за користування грошима, у тому числі за договором позики.
Роз'яснено, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною і неправомірною. Не можуть застосовуватися одночасно регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України про відсотки за договором позики та охоронна норма частини 2 статті 625 ЦК України про стягнення інфляційних збитків і 3 % річних. Тому до прострочення з боржника стягуються відсотки від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за кредит, а за період після такого прострочення - річні відсотки відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Оскільки, відповідно до ст. 625 ЦК України відповідач має сплатити на користь позивача проценти за прострочення виконання грошового зобов'язання, апеляційний суд не погоджується з заявленою позивачем до стягнення заборгованістю за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, з огляду на те, що укладений між сторонами кредитний договір від 06 лютого 2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач скористався правом дострокового повернення кредиту та звернувся до суду з позовом у справі, що розглядається.
Доказів на підтвердження того, що позивачем раніше за судовим рішенням стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 06 лютого 2010 року, або пред'явлено вимогу про дострокове повернення кредиту позивачем не надано та судом не встановлено.
На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку, про відсутність підстав для нарахування позивачем 10 627,86 грн заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та відповідно підстав для стягнення вказаної суми з відповідача суд не вбачає.
В апеляційній скарзі представник банку ототожнив нараховану до стягнення заборгованість за відсотками (ст.625 ЦК України) з передбаченими ст. ст. 1048, 1054 ЦК України, що не відповідає вимогам закону з вище викладених підстав.
Вимоги про стягнення передбачених кредитним договором відсотків не були заявлені у суді першої інстанції, а тому посилання банку на те, що 10 627,86 грн є заборгованістю за відсотками за користування кредитними коштами не приймаються колегією суддів.
За результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права, частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За результатами апеляційного розгляду справи, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції, вирішуючи спір за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» не застосував закон, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій в оскаржуваній частині не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а тому, відповідно до ст. 367 ЦПК України, не переглядалося.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», подану представником - Бережною Наталією Миколаївною - задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 у частині стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 25 квітня 2024 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова