справа № 761/9585/23 головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г.
провадження № 22-ц/824/164/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
22 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування,-
21 березня 2023 року адвокат Магдич Віталій Петрович, від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування, у якому просив:
- визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право користування житловою кімнатою площею 25,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 1997 року по день звернення до суду з позовом проживає за адресою: АДРЕСА_1 , несе витрати по її утриманню, сплачує житлово-комунальні послуги. Разом з позивачем у кімнаті проживають та зареєстровані члени його сім'ї.
У кімнату позивач був вселений на підставі ордеру та договору оренди (найму) житлового приміщення, однак ордер ним втрачено.
26 серпня 2011 року між Дочірнім підприємством «Екос» та ДП «Інфо-Мережа» (працівником якого був позивач) укладено черговий договір №38 оренди (найму) житлового приміщення Житлового управління «Південне» дочірнього підприємства «Екос» компанії «Київміськбуд».
Відповідно до п. 2.1. зазначеного договору, позивача заселено в житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 25,6 кв.м. на підставі листа-клопотання та ордера на жиле приміщення. Проте, вищезазначений договір, не був першою угодою на підставі якої позивачу надано житлове приміщення. Усі договори після 1998 року укладались періодично з Позивачем (раз у рік, або раз у два, три роки) із зазначенням про поселення на підставі ордера на жиле приміщення.
Житловий будинок за вищезазначеною адресою належав компанії ПАТ ХК «Київміськбуд», однак з часом його прийнято на баланс житлового фонду комунальної власності територіальних громад міста Києва та передано до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій.
Будь-яка зміна власника будинку чи його управителя, котрий діяв від імені та в інтересах такого власника, не є підставою для анулювання тих документів та не може нівелювати прав та документів, на підставі яких громадян було заселено у відповідні приміщення.
Архівний відділ Печерської районної в місті Києві державної адміністрації повідомив позивача, що підприємство ДП «Екос» ПАТ ХК «Київміськбуд» документи на зберігання не передавало, а тому позивач не має можливості отримати копію ордера на вселення до житлового приміщення.
Оскільки Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація стверджує, що ОСОБА_1 ордер на квартиру АДРЕСА_1 не видавався, позивач звернувся до суду з метою визнання його права на користування відповідним житлом, адже єдиною підставою для вселення в жиле приміщення згідно ст. 58 Житлового Кодексу України є ордер, який видається лише на вільне приміщення.
Позивач зазначає, що оскільки відповідач стверджує що ордер на вселення не видавався, позивач позбавлений можливості отримати копію ордера на вселення у квартиру, тому для захисту порушеного права звернувся до суду з цим позовом.
01 червня 2023 року представник Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації - Холодна Н.С. подала відзив на позовну заяву, у якому заперечила проти задоволення позову. Зазначила, що позивач не надав суду жодного документу, який є підставою для проживання в спірному житловому приміщенні, а також доказів того, що Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація порушила охоронювані законом права та інтереси позивача.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , 07 грудня 2023 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне встановлення обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Підтримавши доводи позовної заяви, апелянт вказав, що звернувся до суду не за захистом порушеного права, а за захистом невизнаного права на користування житлом, адже єдиною підставою для вселення в жиле приміщення згідно ст. 58 ЖК України є ордер, який видається лише на вільне приміщення.
Порушуючи норми процесуального права, суд на думку апелянта не врахував, що законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права. В даному випадку має місце невизнання відповідачем права позивача, визначеного законом та договором оренди (найму) житлового приміщення №38, тому суд повинен забезпечити це право навіть на майбутнє.
Позивач та його сім'я має достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, а житлове приміщення є в цілому їх «житлом» у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі. Тим більше, коли з боку відповідача відсутні будь-які претензії щодо проживання позивачів у квартирі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року поновлено ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 - адвокат Магдич Віталій Петрович вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації в судовому засіданні просила прийняти рішення в якомога найкращих інтересах дитини.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають в квартирі АДРЕСА_1 та займають кімнату площею 25,6 кв.м.
Позивач зареєстрований у квартирі з 03 вересня 2013 року, а його син зареєстрований у вказаній квартирі з 01 березня 2018 року.
На підтвердження правомірності проживання у кімнаті позивач надав суду копію Договору №38 оренди (найму) житлового приміщення Житлового управління «Південне» дочірнього підприємства «Екос» укладеного 26 серпня 2011 року між дочірнім підприємством «Екос» (далі - Орендодавець) та ДП «Інфо-Мережа» (далі - Орендар») за умовами якого в квартирі АДРЕСА_1 мав проживати ОСОБА_1 в період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2011 року.
ОСОБА_1 сплачує за житлово-комунальні послуги, які надаються в квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями квитанцій.
В судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили факт проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 з кінця 90-х років.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості, оскільки позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження порушення його прав відповідачем, який не має будь яких претензій на даний час щодо проживання ОСОБА_1 та його сина у квартирі АДРЕСА_1 .
На думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.
Право на житло, зокрема право користування житлом, підпадає під сферу охорони ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому закріплені зазначеними статтями умови втручання у це право підлягають застосуванню національними судами при вирішенні спорів про позбавлення права користування житлом та виселення.
Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Частинами першою та другою статті 61 ЖК України визначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Частиною першої ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Завданням цивільного судочинства, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Позивач ОСОБА_1 вказує, що єдиною підставою для вселення у жиле приміщення відповідно до ст. 58 ЖК України є ордер, який позивач втратив. Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація стверджує, що позивачу ордер на квартиру АДРЕСА_1 не видавався. Крім того, позивач зазначає, що правова позиція відповідача у відзиві на позовну заяву, спрямована на невизнання права користування об'єктом нерухомості за позивачем та його сином.
Разом з тим, апелянт в позовній заяві сам повідомляє, що ордер на житлове приміщення Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією не видавався, так як на час вселення та видачі втраченого ордера, власником відповідного будинку за адресою: АДРЕСА_1 було ПАТ ХК «Київміськбуд», а управителем (балансоутримувачем) зазначеного об'єкту нерухомості - Житлове управління південне ДП «Екос» ХК «Київміськбуд», яким і здійснювалося поселення громадян у відповідні жилі приміщення з видачою ордера на житлове приміщення та з укладенням договорів оренди (найму).
Також, місцевий суд слушно зауважив, що відповідач не заявляв будь-яких вимог, які стосуються права проживання позивачів у квартирі АДРЕСА_1 , тобто не вчиняв будь-яких дій направлених на позбавлення позивача та його сина права користування спірним житлом.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що у даній справі відсутні підстави вважати, що Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація не визнає прав апелянта та його сина на користування означеним нерухомим майном, а тому висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є законними та обґрунтованими.
Інші аргументи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не досліджено належним чином зібрані у справі докази та не встановлено всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, яким було надано належну правову оцінку судом першої інстанції, а тому апеляційним судом також відхиляються.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 25 квітня 2024 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова