вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77
e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617
Унікальний номер справи № 761/3896/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3262/2024Головуючий у суді першої інстанції - Матвєєва Ю.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
13 березня 2024 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Мережко М.В., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 липня 2023 року
та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2023 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення різниці у заробітній платі за час простою,
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека) в якому просила:
визнати незаконним та скасувати наказ № 531, виданий 24.10.2022 Укртрансбезпека про оголошення простою старшого державного інспектора Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпровській області ОСОБА_1 не з вини працівника;
стягнути з Укртрансбезпека на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2022 по 25.01.2023 у розмірі 30 074,52 грн з урахуванням збільшення на день прийняття рішення у справі.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що наказом № 531 від 24.10.2022 ОСОБА_1 було оголошено простій не з вини працівника до припинення чи скасування воєнного стану в Україні, наступного дня її було ознайомлено із вказаним наказом. Вважає, що простій було оголошено безпідставно, оскільки із службовою запискою про доцільність оголошення простою позивачці її не було ознайомлено, в наказі не зазначено, чому саме їй оголошено простій та за яких обставин, інші державні інспектори продовжують працювати, відповідачем було порушено процедуру щодо оголошення простою, оскільки були відсутні передбачені ст. 34 КЗпП України умови для його оголошення (т. 1 а.с. 1-4).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20.07.2023 позов ОСОБА_1 до Укртрансбезпека про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення різниці у заробітній платі за час простою задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ № 531 від 24.10.2022, виданий Укртрансбезпека про оголошення простою старшого державного інспектора Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області ОСОБА_1 не з вини працівника. Стягнуто з Укртрансбезпека на користь ОСОБА_1 різницю у заробітній платі за час простою за період з 24.10.2022 по 20.07.2023 в сумі 224 013,84,84 грн без врахування відповідних податків та інших обов'язкових платежів (т. 1 а.с. 231-232зв.).
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08.09.2023 заяву представника заявника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Укртрансбезпека про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення різниці у заробітній платі за час простою задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Укртрансбезпека на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 30 000,00 грн (т. 2 а.с. 43-44).
В апеляційній скарзі, Укртрансбезпека, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вказує, що враховуючи інтереси всіх своїх працівників, Укртрансбезпека об'єктивно не в змозі забезпечити на довоєнному рівні роботою всіх своїх працівників, оскільки внаслідок воєнних дій змінились як функції органу державної влади на рівні нормативно-правового регулювання так і організаційна/технічна можливість їх реалізації. Відтак, судом першої інстанції не було враховано повноваження Укртрансбезпеки, як роботодавця та не надано оцінку факту, що у зв'язку зі зменшенням обсягу навантаження на територіальні органи, Укртрансбезпека не в змозі під час воєнного стану, забезпечити на довоєнному рівні роботою всіх своїх працівників у тому числі і позивача за відсутності організаційної та технічної можливості та тимчасового законодавчого обмеження реалізації своїх функцій на місцях. Отже, оскаржуваний наказ було видано внаслідок виникнення обставин, які не залежать ані від позивача, ані від відповідача.
Окрім того, позивачем не зазначено, у який спосіб відповідачем порушено її права, не наведено норми права, які б підтверджували наявність порушення та визначали б спосіб захисту порушеного права.
Звертає увагу на те, що жодним законодавчим актом не передбачено можливість проведення перерахунку розміру коштів під час перебування працівника у простої, тому вимоги позивача про стягнення різниці у заробітній платі є нормативно необґрунтованими, таким що суперечать вимогам діючого законодавства та задоволенню не підлягають (т. 2 а.с. 48-62).
Також, не погоджуючись із додатковим рішенням, Укртрансбезпека оскаржило його в апеляційному порядку, та посилаючись на порушення норм процесуального права просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні заявлених вимог відмовити у повному обсязі. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував під час ухвалення додаткового рішення доводи Укртрансбезпеки стосовно невідповідності заявленого розміру та критерію реальності адвокатських витрат до критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Тобто, судом не враховано докази подані Укртрансбезпекою до заяви про зменшення адвокатських витрат, ні доводів про необґрунтованість суми заявлених витрат, викладених у ній та присуджено стороні 30 000,00 грн за складання представником позивача 2 процесуальних документів та участі у 5 судових засіданнях, що призвело до необґрунтованого стягнення непідтверджених витрат (т. 2 а.с. 100-106).
06.10.2023 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності ухваленого судового рішення. Суд першої інстанції належним чином дослідив докази по справі, та з урахуванням актуальної практики Верховного Суду дійшов правильного висновку про те, що підстав для введення простою не було, а отже наказ є незаконним (т. 2 а.с. 87-91зв.).
06.11.2023 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення та вказує, що матеріали справи містять докази, які підтверджують як обсяг наданих послуг так і витрачений представником позивача час, а результат розгляду справи свідчить про те, що вони були необхідні та достатні для захисту інтересів позивача. Відповідачем не наведено жодних змістовних заперечень щодо того, що даний обсяг витрат є завищеним чи не співсмірним, а його доводи зводяться до намагання видати бажане за дійсне (т. 2 а.с. )
В судовому засіданні представник Укртрансбезпеки - Самборський В.О. підтримав подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були відсутні підстави для оголошення простою позивачеві, передбачені ст. 34 КЗпП України, з огляду на що спірний наказ про оголошення простою позивачці із здійсненням їй розрахунку заробітної плати на період простою у розмірі двох третин встановленого посадового окладу є незаконним та підлягає скасуванню. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача різниці у заробітній платі за час простою за період з 24.10.2022 по 20.07.2023 у сумі 224 013,84, то відповідачем було сплачено позивачу простій лише за період з жовтня 2022 року по лютий 2023 рік.
Але погодитись із такими висновками у повній мірі не можливо з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно копії трудової книжки позивачки наказом № 951-к від 09.06.2022 ОСОБА_1 переведена на посаду старшого державного інспектора Відділу державного нагляду (контролю) Державної служби безпеки на транспорті у Дніпропетровській області з 14.06.2022.
Наказом № 531 від 24.10.2022 Державної служби України з безпеки на транспорті для старшого державного інспектора Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області ОСОБА_1 оголошено простій не з вини працівника з 24.10.2022. Підставою наказу стала службова записка від начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Дяденчука Д.
Відповідно до посадової інструкції старшого державного інспектора Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті старший державний інспектор не є державним службовцем.
Також, із матеріалів справи вбачається, що у період воєнного стану Державна служба України з безпеки на транспорті, зокрема у Дніпропетровській області, продовжує працювати і виконувати свої функції. Надані представником відповідача штатні розписи на 2022 та 2023 рік містять відомості про кількість штатних посад старшого державного інспектора Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, які складають 19 та 15, відповідно. При цьому, з пояснень представника відповідача встановлено, що в 2022 та 2023 роках після оголошення ОСОБА_1 простою в установі фактично працювало 15 старших державних інспекторів вказаного Відділу. Інші працівники, які обіймають таку ж посаду, як і позивачка, продовжують працювати.
Відповідно до ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Згідно з частинами 1, 2 статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, в останнє з 05 год 30 хв 20.05.2023 строком на 90 діб.
Пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, вказаним Указом встановлено можливість обмеження конституційного права на працю, але в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Однак, суд першої інстанції правильно зауважив, що у спірному наказі № 531 від 24.10.2022 відсутнє посилання на відповідні положення ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», як і відсутнє обґрунтування, чому саме для старшого державного інспектора Відділу державного нагляду (контролю) ОСОБА_1 оголошується простій. До того ж, відповідачем не зазначено обставин, які б свідчили про відсутність організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи позивачем, а також не наведено посилання на докази таких обставин, зокрема на такі, які б свідчили про об'єктивну неможливість здійснення роботи позивачем саме через введення воєнного стану.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що в період воєнного стану Державна служба України з безпеки на транспорті, зокрема у Дніпропетровській області, продовжує працювати і виконувати свої функції. Надані відповідачем штатні розписи на 2022 та 2023 рік містять відомості про кількість штатних посад старшого державного інспектора Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, які складають 19 та 15, відповідно. При цьому, з пояснень відповідача встановлено, що в 2022 та 2023 роках після оголошення ОСОБА_1 простою в установі фактично працювало 15 старших державних інспекторів вказаного Відділу. Наразі, інші працівники, які обіймають таку ж посаду, як і позивачка, продовжують працювати. Тому, доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, враховуючи інтереси працівників, об'єктивно не в змозі забезпечити на довоєнному рівні роботою всіх своїх працівників, спростовуються матеріалами справи. До того ж, факт введення в Україні з 24.02.2022 воєнного стану є загальновідомим, існування воєнного стану автоматично не означає знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, та не може бути підставою для застосування простою саме для одного працівника.
Окрім того, є помилковим посилання апелянта на роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 04.03.2022 № 149-р/з «Щодо нез'явлення державних службовців на роботу та надання їм відпусток під час воєнного стану, а також оформлення відносин із державними службовцями, яких зараховано до територіальної оборони», оскільки згідно додатку № 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 1298, посада старшого державного інспектора не відноситься до державної служби, про що також, зазначено і у посадової інструкції старшого державного інспектора Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті.
До того ж, як зазначав відповідач у відзиві на позовну заяву внаслідок суттєвої зміни низки суспільних процесів, державою вжито заходи щодо врегулювання питань забезпечення трудових прав осіб в умовах воєнного стану та постійної загрози життю, здоров'ю. З метою реалізації вказаних завдань, наказом Укртрансбезпеки від 25.04.2022 № 247 «Про організацію роботи державних службовців та працівників апарату Державної служби України з безпеки на транспорті у період воєнного стану» було запроваджено дистанційну роботу для працівників Укртрансбезпеки.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наданими доказами на обґрунтування своєї позиції щодо невизнання позову відповідачем не доведено обставин, які б обумовлювали необхідність встановлення простою саме позивачу, тому дійшов правильного висновку про скасування наказу про оголошення простою позивачу.
Щодо вимоги позивача про виплату різниці у заробітній платі, яку позивач недоотримала внаслідок встановлення їй простою, за період з 24.10.2022 по 20.07.2023, то суд першої інстанції правильно встановив розмір різниці у заробітній платі (224 013,84 грн), середньоденну заробітну плату (1 191,68 грн), тривалість простою у кількості 194 робочих дні, а також те, що позивачу було виплачено за період з жовтня 2022 року по лютий 2023 року 7 172,08 грн. Однак, не взяв до уваги те, що за період з лютого по липень 2023 року позивачу було виплачено 2/3 заробітної плати у загальному розмірі 17 730,20 грн, що підтверджується довідкою про нараховану та виплачену заробітну плату за період простою ОСОБА_1 від 16.01.2024 (т. 2 а.с. 158).
Таким чином, з урахуванням виплачених позивачу 2/3 заробітної плати у загальному розмірі 17 730,20 грн за період з лютого по липень 2023 року, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні, шляхом зменшення розміру різниці заробітної плати, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 224 013,84 грн на 206 281,64 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при ухваленні додаткового судового рішення не врахував, що умови договору про надання правової допомоги взагалі не враховують складність справи, обсяг доказів, кваліфікацію адвоката, затрачений час на складання процесуального документа, а лише фіксують суму, яка є необґрунтованою з огляду на розцінки на адвокатські послуги у м. Києві є необґрунтованими та не доведеними з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, після ухвалення судового рішення по даній справі 20.07.2023, позивачем було подано заяву про ухвалення додаткового рішення від 24.07.2023, та стягнення з відповідача на користь позивача понесені витрати у розмірі 39 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано:
договір про надання правової допомоги №1/24/01/23 від 24.01.2023;
акт приймання-передачі послуг від 24.07.2023;
платіжні доручення від 24.01.2023 на суму 5 000,00 грн; від 25.01.2023 - 10 000,00 грн; від 23.02.2023 - 4 000,00 грн; від 01.03.2023 - 4 000,00 грн; від 15.03.2023 - 2 000,00 грн; від 12.04.2023 - 4 000,00 грн; від 15.05.2023 - 4 000,00 грн.; від 03.07.2023 - 4 000,00 грн; від 18.07.2023 - 10 000,00 грн; від 20.07.2023 - 4000,00 грн;
понесені витрати на судовий збір в розмірі 1 073,60 грн. та 67,00 грн. витрат за копіювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Так, згідно положень ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) (постанова Верховного Суду від 21.10.2021 в справі № 750/2055/20)
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання заяв по суті справи, інших заяв та клопотань, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що у розумінні положень ч. 5 ст. 141 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, є можливим лише на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Заявляючи про наявність підстав для зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, відповідач посилається на завищену, на його думку, кількість витраченого адвокатом часу та вважає, що вартість погодинної оплати послуг адвоката, вказана в договорі, не відповідає складності справи та предмету спору, а відображена в акті робота не була необхідною та неминучою.
Проте, розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу, що прямо випливає з положень ч. 1 ст. 632 ЦК України.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
При цьому, адвокатам, враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017), необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
Таким чином, виходячи з обсягу фактично заявлених вимог, характеру спірних правовідносин та предмету доказування в даній справі, висновки суду першої інстанції про часткове задоволення поданої заяви про відшкодування понесених витрат на правничу допомогу з урахуванням співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатами робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, та виходячи із засад розумності та справедливості, є законними та обґрунтованими.
Суд першої інстанції надав обґрунтовану оцінку, як наведеному в акті кількості витраченого адвокатом часу на участь в судових засіданнях, так і об'єму виконаних адвокатом робіт та витраченого адвокатом часу на вивчення матеріалів справи та формування правової позиції, а також, врахував кількість адвокатських запитів, заяв та клопотань, наявних в матеріалах справи, та поданих стороною відповідача до суду доказів. Тому, виходячи з фактичного об'єму матеріалів справи та смислового наповнення наявних документів, справедливо зменшив відшкодування до сумі 30 000,00 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача та зміні рішення суду в частині зменшення розміру стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої заробітної плати. В іншій частині рішення та додаткове рішення підлягає залишенню без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 липня 2023 року змінити, зменшивши суму що підлягає стягненню з Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) різницю у заробітній платі за час простою за період з 24 жовтня 2022 року по 20 липня 2023 року з 224 013(двісті двадцять чотири тисячі тринадцять),84 грн на 206 281(двісті шість тисяч двісті вісімдесят один),64 грн.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 липня 2023 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст складено 25 квітня 2024 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді М.В. Мережко
Т.О. Невідома