24 квітня 2024 року справа № 580/433/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Черкаській області щодо не нарахування та не виплати компенсації позивачу за 2 дні невикористаної основної щорічної відпустки та за 10 днів додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області нарахувати та виплатити компенсації позивачу за 2 дні невикористаної основної щорічної відпустки та за 10 днів додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері.
Ухвалою судді від 29.01.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи в судове засідання.
У зв'язку з пропуском строку звернення до суду ухвалою від 29.03.2024 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали суду представник позивача 12.04.2024 подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 17.04.2024 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено цей строк.
Також ухвалою вирішено продовжити розгляд справи по суті.
Ухвалою суду від 17.04.2024 зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду від 24.04.2024 поновлено провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що звільняючи позивача зі служби в поліції відповідачем не виплачено компенсацію за 2 дні не використаної щорічної оплачуваної відпустки за 2023 рік. Також відповідачем не виплачено компенсацію за 10 днів додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері.
Представник позивача вважає, що із введенням у дію Закону № 504 одиноку матір визначено як таку, що виховує дитину без батька (п. 5 частини 13 ст. 10). Отже, участь батька або іншої особи в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої.
Згідно рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 16.03.2023 у справі №521/1932/23 шлюб між позивачем та ОСОБА_2 розірвано. Дитина проживає разом з ОСОБА_1 . Отже, в розумінні законодавства позивач є одинокою матір'ю та має право на компенсацію не виплаченої додаткової соціальної відпустки, як одинока матір за 10 календарних днів.
Відповідач у відзиві проти заявленого адміністративного позову заперечив, оскільки стаж служби в поліції позивача складає повних 10 років, тобто тривалість її щорічної основної оплачуваної відпустки 30 днів та 5 днів додаткової оплачуваної відпустки, разом 35 днів. Таким чином, кількість днів відпустки, за які їй має бути виплачена компенсація становить 23 дні.
Відповідно до розрахункового листа ОСОБА_1 за вересень 2023 року, з яким позивача ознайомлено 25.09.2023, їй нараховано та 06.10.2023 в повному обсязі виплачено компенсацію за 23 доби щорічної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час в 2023 році, відповідно до наказу ГУНП в Черкаській області від 14.09.2023 № 285 о/с, тому розрахунок з позивачем проведено в повному обсязі.
Відповідач звернув увагу, що для отримання соціальної додаткової відпустки розлучена жінка, крім заяви про надання цієї відпустки, копій свідоцтва про народження дитини та розірвання шлюбу, має надати роботодавцю документ, що підтверджує відсутність участі батька у вихованні дитини.
Існування рішення суду про розірвання шлюбу від 16.03.2023, на яке посилається позивач, не підтверджує, що вона сама виховує дитину. Крім того, відповідно до довідки УКЗ ГУНП в Черкаській області від 07.02.2024 № 459/12/17/02-2024, позивач не зверталася до управління кадрового забезпечення про надання їй відпустки, як одинокій матері та не надавала ніяких відповідних документів, а також в матеріалах особової справи № 1707 наявна копія свідоцтва про шлюб від 01.08.2015 серії НОМЕР_1 , інші документи, які б підтверджували сімейний стан або статус одинокої матері в особистій справі відсутні.
Позивач не зверталася до ГУНП в Черкаській області як сама, так і через свого представника, про надання їй додаткової відпустки, як одинокій матері, або про компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку, як одинокій матері.
На підставі наведеного відповідач вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідно до наказу ГУНП в Черкаській області від 14.09.2023 № 285 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_3) - інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області, 25.09.2023 звільнено зі служби в поліції за п.7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», встановивши щомісячну премію за березень 2023 року в розмірі 251 %, сплативши компенсацію за 23 доби щорічної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час в 2023 році. Станом на день звільнення складає : стаж служби в поліції для виплати відсоткової надбавки за вислугу років - 10 років, 00 місяців, 27 днів; вислуги років на пільгових умовах не має. Згідно постанови КМ України від 17.07.1992 № 393 виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 10 років, 00 місяців, 27 днів.
Як вбачається з розрахункового листа позивача їй виплачено компенсацію за 23 дні невикористаної відпустки.
Вважаючи, що відповідач не доплатив позивачу компенсацію за невикористані дні відпусток, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи зазначений спір по суті, суд зазначає таке.
Закон України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 р. № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до частини першої статті 78 Закону № 580-УІІІ. який визначає засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Відповідно до статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Статтею 93 Закону №580-VIII встановлено обчислення тривалості відпусток поліцейських. Тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Так, поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
З наведеного правового регулювання вбачається, що розрахунок невикористаних днів відпустки здійснюється виходячи з повних місяців служби в році звільнення.
Позивач звільнена 25.09.2023, тому вересень 2023 року до розрахунку тривалості компенсації за невикористану відпустку не входить, відповідно позивач відпрацювала у 2023 році повних 8 місяців.
Стаж служби в поліції позивача складає повних 10 років, тобто тривалість її щорічної основної оплачуваної відпустки 30 днів та 5 днів додаткової оплачуваної відпустки, що загалом становить 35 днів. Отже, кількість днів відпустки, за які позивачу має бути виплачена компенсація становить 23 дні (35/12х8=23). Враховуючи, що позивачу виплачено компенсацію за 23 дні відпустки, тому суд не вбачає порушення відповідачем прав позивача.
Щодо виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері, суд виходить з такого.
15 листопада 1996 року набрав чинності Закон України "Про відпустки" №504/96-ВР. Відповідно до пункту 5 частини тринадцятої статті 10 указаного Закону щорічні (основна та додаткові) відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.
Також, відповідно до статей 181-183 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" одинокою матір'ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір'ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).
Таким чином, оскільки пунктом 5 частини тринадцятої статті 10 Закону № 504/96-ВР визначено одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання сплати (аліментів) значення не має.
Отже, право на додаткову соціальну відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.
Поряд з цим, участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої, оскільки умова утримання (аліменти) для отримання додаткової соціальної відпустки не передбачена Законом №504/96-ВР, передбачено лише виховання дитини без батька.
Виховання дитини це обов'язок обох батьків. Соціальна відпустка щодо компенсації за яку заявлено позов направлена на забезпечення можливості батьком (матір 'ю) дитини виконати свій обов'язок по належному вихованню дитини, забезпечити від того з батьків, який займається вихованням дитини мінімальний достатній рівень уваги, який необхідний такій дитині для її гармонійного розвитку.
Обставина утримання дитини іншим з батьків, який не приймає участі у вихованні дитини жодним чином не компенсує дитині той необхідний рівень батьківської уваги та піклування, який необхідний такій дитині і який хоча б частково можливо реалізувати шляхом використання вказаної соціальної відпустки.
Відтак обставина сплати аліментів тим з батьків, який не займається вихованням дитини, жодним чином не компенсує можливості, які даються соціальною відпусткою щодо якої виник спір.
Участь батька або інших осіб в утриманні дитини, яка полягає лише у сплаті аліментів не позбавляє права на отримання додаткової соціальної відпустки.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі №580/251/21.
Одночасно суд звертає увагу, що чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.
Перевіряючи надання позивачем документів відповідачу на підтвердження свого права на вказану соціальну відпустку, судом ухвалою від 17.04.2024 витребувано копії матеріалів особової справи позивача.
На виконання вимог ухвали суду відповідач супровідним листом №47дск/12/7/01-2024 від 23.04.2024 направив до суду копії матеріалів особової справи позивача, які містять гриф «для службового користування», тому після дослідження повернуті відповідачу без приєднання до матеріалів судової справи.
Дослідивши копії матеріалів особової справи позивача, судом встановлено, що в ній знаходиться копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 01.08.2015, яка містить відомості про укладення шлюбу між позивачем та ОСОБА_2 , а також копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 від 21.02.2018.
Доказів розірвання шлюбу, а також доказів самостійного виховання дитини позивачем, матеріали особової справи не містять.
Отже, відповідач не знав про сімейний стан позивача, тому не міг врахувати наявність або відсутність права позивача на отримання соціальної відпустки на дату звільнення, яка передбачена пунктом 5 частини тринадцятої статті 10 Закону № 504/96-ВР.
В свою чергу, позивач не зверталась до ГУНП в Черкаській області з вимогою щодо надання чи виплати компенсації за невикористані дні соціальної відпустки, а відповідач не відмовляв у виплаті такої компенсації.
Адвокатський запит від 04.10.2023 не містить вимог про надання інформації щодо виплати компенсації за невикористані дні відпусток і відповідь в листі ГУНП в Черкаській області від 11.10.2023 за № 29/Ш-20аз не стосувалась питань, які є предметом спору у справі, що розглядається.
З огляду на викладене, суд зазначає, що станом на час вирішення спору, відповідач не допустив порушення прав позивача у спірних правовідносинах щодо виплати компенсації за невикористані дні соціальної відпустки.
Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Крім того, в ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Таким чином, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тож, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.
В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.
Зважаючи на наведене в сукупності, враховуючи заявлені позивачем підстави позову, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у зв'язку з відсутністю порушеного права позивача у правовідносинах, що виникли.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, тому відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 12, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.
Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО