Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
26 квітня 2024 р. № 520/2408/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком з 27 жовтня 2023 року.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відмова відповідача у призначенні пенсії за віком є протиправною та такою, що порушує його право на належний соціальний захист та справедливий і гарантований державою рівень пенсійного забезпечення.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
Представником відповідача 18.03.2024 надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
03.11.2023 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №204050009049 від 09.11.2023 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Відмовляючи у призначенні пенсії відповідач посилається на те, що відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у 2023 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років за наявності страхового стажу не менше 30 років, а у віці 65 років - за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Відповідно до наданих позивачем до заяви документів про стаж відповідачем встановлено, що страховий стаж складає 10 років 04 місяці 04 дні, що є недостатнім для призначення пенсії.
До стажу не враховано періоди роботи позивача в колгоспі "Україна" з 05.05.1988 по 01.03.2000, оскільки відсутня довідка про кількість відпрацьованих трудоднів.
Отже, відповідачем не включено до страхового стажу позивача період роботи в колгоспі «Україна» з 05.05.1988 по 01.03.2000 роки.
Позивач вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за наявністю в трудовій книжці відомостей про спірний період роботи позивача, безпідставно та необґрунтовано не зарахувало до страхового стажу період роботи позивача в колгоспі «Україна» в період з 05.05.1988 по 01.03.2000.
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері реалізації особами, які мають право на пенсію, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення, у випадках, передбачених Конституцією України, регулюються нормами Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно з частинами першою та другою статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У пункті 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Отже, законодавець передбачив зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пунктом 1 Порядку № 637 (зі змінами), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 (зі змінами) передбачено, що за відсутністю трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, які є чинними на час розгляду справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
Пунктом 5 Основних Положень зазначено, що до трудової книжки колгоспника, заносяться, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання.
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до вимог пункту 13 Основних положень відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Так, судом встановлено, що пенсійним органом у рішенні про відмову в призначенні пенсії не зазначено про наявність будь-яких сумнівів щодо правильності чи точності внесених до трудової книжки позивача записів щодо його роботи у колгоспі «Україна».
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, висловлюючи правову позицію щодо недотримання правил ведення трудової книжки зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка зазначена в ній, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з копії трудової книжки, яка міститься в матеріалах справи, на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серія НОМЕР_2 від 22.08.1988, позивач у період з 05.05.1988 по 01.03.2000 працював у колгоспі «Україна», про що є відповідний запис в трудовій книжці. Всі записи в трудовій книжці за цей період роботи виконані чітко, засвідчені підписами відповідальної особи та голови колгоспу, засвідчені печатками та не мають недоліків, що також не заперечується відповідачем.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Більш того, в трудової книжці позивача на сторінках 18-19 «Трудова участь в громадському господарстві» зазначено, щорічно, прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі за 1988 рік - 192 трудодні, з 1989 по 1996 роки - 280 трудоднів, з 1997 по 1999 роки - 250 трудоднів, виконаний позивачем річний мінімуму трудоднів, а також розмір отриманої грошової винагороди. При цьому виконаний позивачем річний мінімуму трудоднів є більшим, ніж встановлено колгоспом.
Суд зазначає, що листом №01-35/77 від 03.11.2023, наданого Архівним відділом Ізюмської районної військової адміністрації та який міститься в матеріалах справи, повідомлено, що надати архівні довідки про стаж роботи ОСОБА_1 в колгоспі "Україна" та КСП "Україна" Ізюмського району за період з 05.05.1988 по 01.03.2000 та довідки про реорганізацію колгоспу немає можливості, оскільки під час окупації міста Ізюма Харківської області архівні справи з кадрових питань (особливий склад) колгоспу "Україна”, КСП "Україна" Ізюмського району Харківської області були знищені внаслідок пожежі.
Як вбачається з матеріалів справи, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про період роботи в колгоспі «України», прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі, виконаний позивачем річний мінімуму трудоднів, а також розмір отриманої грошової винагороди, а тому ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження страхового (трудового) стажу позивача.
Вищий адміністративний суд України в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, будь-яка довідка на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Відповідно до записів, зроблених у трудовій книжці колгоспника (позивача) про період роботи в колгоспі «Україна» з 05.05.1988 по 01.03.2000, за наявністю в ній записів про прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі, записів про виконаний позивачем річний мінімуму трудоднів, який є більшим за встановлений мінімум, та в силу вимог частини другої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", час роботи позивача в колгоспі підлягає зарахуванню до страхового стажу за повний період роботи, тобто з 05.05.1988 по 01.03.2000.
З огляду на викладені обставини суд вважає, що відповідач діяв всупереч законодавству в сфері пенсійного забезпечення не зарахувавши період роботи позивача в колгоспі до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії на підставі частини першої статті 26 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 27 жовтня 2023 року, то суд зазначає, що право на пенсію за віком виникає після досягнення особою 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років.
Разом з тим, пенсійним органом при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно проведено розрахунок страхового стажу роботи позивача.
Суд звертає увагу, що уповноваженим органом для обрахунку та призначення пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів. Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії.
Таким чином, у спірних правовідносинах суд не вправі зобов'язати відповідача призначити пенсію, оскільки пенсійним органом у оскаржуваному позивачем рішенні не належним чином вирішено питання щодо врахування періодів роботи позивача до страхового стажу, а тому суд не має права перебирати на себе функції Пенсійного фонду щодо вирішення питання наявності страхового стажу позивача для призначення їй пенсії, оскільки вони є дискреційними повноваженнями пенсійних органів, тому вимога про зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачу не підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене вище, суд вважає за необхідне визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за віком протиправною та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.11.2023 про призначення пенсії за віком з врахуванням висновків суду щодо зарахування до страхового стажу описаного періоду роботи позивача та прийняти відповідне рішення.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (просп. Богдана Хмельницького, буд. 116А, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, 49033, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.11.2023 про призначення пенсії за віком з врахуванням висновків суду щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 05.05.1988 по 01.03.2000 та прийняти відповідне рішення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в загальному розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов