26 квітня 2024 року Справа № 480/12470/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Гелети С.М., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській (далі - ГУ ПФУ в Сумській області), та з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.46-46), просить суд визнати протиправним та скасувати рішення №183450026699 від 31.10.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу для обчислення пенсії, трудовий стаж за період з 12.10.1989 по 31.12.1991 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, як учаснику бойових дій, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня набуття права на таку пенсію.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач після досягнення 55 річного віку звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Сумській області про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку, як учаснику бойових дій, враховуючи участь позивача в антитерористичній операції. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 31.10.2023 № 183450026699 було відмовлено позивачу в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років. До трудового стажу не зарахований період роботи з 12.10.1989 по 10.02.1992, оскільки некоректна дата наказу про прийняття на посаду, на печатці, якою завірено запис про звільнення, не проглядається назва підприємства, а тому до страхового стажу було зараховано періоди роботи з 12.10.1989 по 31.12.1991. Крім того, відповідачем зазначено про припинення дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Позивач не погоджується із твердженнями відповідача про відсутність права на пенсію, враховуючи наявні записи в трудовій книжці, а припинення дії зазначеної Угоди не повинні обмежувати право позивача на отримання пенсійних виплат. Так, стаж роботи позивача підтверджено записами в трудовій книжці, зазначено номери та дати наказів, відповідачем не ставиться під сумнів автентичність записів в трудовій книжці, у спірному рішенні не наведено жодної мотивації щодо неврахування періоду роботи позивача з 12.10.1989 по 31.12.1991, а тому позивач вважає відмову відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період з 12.10.1989 по 31.12.1991 необґрунтованою та протиправною.
Представник ГУ ПФУ в м. Києві подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти вимог у повному обсязі та зазначає, що відповідно наданих до заяви позивача документів про стаж (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, військовий квиток, трудова книжка) загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 23 роки 9 місяців 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. До загального страхового стажу позивача не враховано згідно записів трудової книжки період роботи з 12.10.1989 по 10.02.1992, оскільки некоректна дата наказу про прийняття на посаду, на печатці, якою завірено запис про звільнення, не проглядається назва підприємства та до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) з 12 жовтня 1989 по 31 грудня 1991 року, згідно з Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».
Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у позивача та відповідачів витребовувались докази, у позивача оригінал трудової книжки для огляду судом. Представником позивача - адвокатом Нікітченко Є.В. на виконання вимог ухвали суду було надано суду оригінал трудової книжки ОСОБА_1 для огляду, копію якої долучено судом до матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується, 08.09.2023 ОСОБА_1 звернувся із заявою через вебпортал до ГУ ПФУ в Сумській області про призначення пенсії. Рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 15.09.2023 № 183450026699 було відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного загального страхового стажу 25 років. Дане рішення позивачем не оскаржується, не є предметом позовних вимог, судом не досліджується.
25.10.2023 ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Сумській області про призначення пенсії. (а.с.66) До заяви позивачем було додано копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, копію паспорта, копію диплома про навчання № НОМЕР_1 та копію посвідчення № НОМЕР_2 (а.с.67)
Рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 31.10.2023 № 183450026699 було відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного загального страхового стажу 25 років.
Рішення мотивоване тим, що 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року. При цьому, до страхового стажу відповідачем зараховано періоди роботи (служби) з 12 жовтня 1989 року по 31 грудня 1991 року.
Також в рішенні ГУ ПФУ в м. Києві від 31.10.2023 зазначено, що документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема, про стаж роботи до 31 грудня 1991 року, можуть бути враховані при призначенні пенсії у разі проставлення позивачем апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року. Відповідно наданих до заяви ОСОБА_1 документів, загальний страховий стаж позивача складає 23 роки 9 місяців 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.
Відповідачем не враховано до загального страхового стажу, згідно записів трудової книжки, період роботи позивача з 12.10.1989 по 10.02.1992, оскільки некоректна дата наказу про прийняття на посаду, на печатці, якою завірено запис про звільнення, не проглядається назва підприємства та до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) по 31 грудня 1991 року.
Враховуючи зазначене, рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 31.10.2023 № 183450026699 було відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, як учаснику бойових дій, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із вищезазначеним та відсутністю необхідного загального страхового стажу 25 років.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Стосовно неврахування спірного періоду до страхового стажу у зв'язку із припиненням дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Загальні засади державного пенсійного забезпечення визначені в Законі України "Про пенсійне забезпечення", який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон).
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження стажу роботи позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення” (надалі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при врахуванні періоду роботи позивача під час дії такої Угоди.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
У відповідності до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
13.03.1992 між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення».
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (далі Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року. Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року для України 19.06.2023.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України, денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Суд наголошує на тому, що Закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні даних довідки про заробітну плату особи, виданої у період дії Угоди.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.
Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
При цьому, відповідно до ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
В рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ст.46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Згідно з розрахунком страхового стажу ОСОБА_1 загальний страховий стаж позивача складає 23 роки 9 місяців 10 днів. Період роботи позивача з 12.10.1989 по 10.02.1992 не зараховано відповідачем до загального страхового стажу (а.с. 72)
Судом враховується, що під час розгляду заяви у відповідача були наявні зауваження щодо оформлення трудової книжки, а саме зазначено про некоректну дата наказу про прийняття на посаду, на печатці, якою завірено запис про звільнення, не проглядається назва підприємства.
Разом із тим, матеріалами справи підтверджується, що згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 (а.с. 31-33), наказом №517 від 12.10.1989 позивач прийнятий на посаду дублера помічника машиніста тепловоза, наказом № 1174 від 29.11.1989 ОСОБА_1 переведено на посаду помічника машиніста тепловоза, наказом №70 від 10.02.1992 позивача звільнено за власним бажанням (а.с.31,79).
Зазначене свідчить про відсутність некоректної дати прийняття на посаду згідно записів п. 7 трудової книжки. Позивач прийнятий на посаду 12.10.1989 згідно наказу №517 від 12.10.1989.
Крім того, судом оглянуто оригінал трудової книжки позивача. Так, згідно запису №6 позивача звільнено було у зв'язку із переводом до Локомотивного депо.
Перед записом №7 міститься печатка «…локомотивного депо Тинда», в яке на посаду дублера помічника машиніста тепловоза прийнято позивача про що здійснено записи №7. Суд зазначає, що записи, скріплені печаткою підприємство, частково відображають зміст документа.
Також матеріалами справи підтверджується, що під час роботи в Локомотивному депо «Тинда» позивач отримав свідоцтво №303760 від 29.11.1989 Локомотивного депо Тинда Байкало-Амурської залізничної дороги на підставі акту від 27.09.1988 №258 помічника машиніста тепловоза (а.с.34).
Суд зазначає, що відсутність чіткого зображення печатки підприємства, жодним чином не впливає на можливість зарахувати періоди роботи позивача до страхового стажу, оскільки формальні неточності в документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином ГУ ПФУ в м.Києві, враховуючи вищезазначені обставини, повинно було зарахувати спірний період роботи до страхового стажу позивача та здійснити відповідний підрахунок стажу позивача із дослідженням та урахуванням періодів роботи, які відображені у такій трудовій книжці.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, тому відсутні підстави для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи, які відображені у трудовій книжки позивача. Отже, записи про періоди роботи позивача, визначені в трудовій книжці повинні бути досліджені пенсійним органом при обчисленні стразового стажу для вирішення питання щодо права позивача на отримання пенсії.
При цьому стосовно позовних вимог, заявлених до ГУ ПФУ в Сумській області, суд відмовляє у їх задоволенні, враховуючи те, що заяву позивача про призначення пенсії було розглянуто ГУ ПФУ в м.Києві та спірним рішенням відмовлено у призначенні пенсії позивачу. Отже, ГУ ПФУ в Сумській області не вчиняло ніяких дій щодо відмови у призначенні пенсії позивача та не визначало стаж позивача для права призначення пенсії на пільгових умовах.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Статтею 58 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог у відповідності до ст. 9 КАС України, та обрати належний спосіб захисту порушеного права позивача та визнати протиправним та скасувати рішення №183450026699 від 31.10.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м.Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу для обчислення пенсії, трудовий стаж за період з 12.10.1989 по 31.12.1991, повторно розглянути заяву позивача від 25.10.2023 з урахуванням до страхового стажу період роботи 12.10.1989 по 31.12.1991, та прийняти рішення за результатами розгляду заяви.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №183450026699 від 31.10.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м.Києві (м.Киїів, вул..Бульварно-Кудрявська, 16,і.к. 42098368) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,і.к. НОМЕР_4 ) до страхового стажу для обчислення пенсії, трудовий стаж за період з 12.10.1989 по 31.12.1991 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.10.2023 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку з урахуванням до страхового стажу період роботи 12.10.1989 по 31.12.1991, та прийняти рішення за результатами розгляду заяви.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Гелета