Справа № 420/33830/23
26 квітня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), щодо не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшену до 100 000 гривень, передбачену постановою КМУ № 168, з січня 2023 року;
- зобов?язати НОМЕР_1 Прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ), здійснити виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшену до 100 000 гривень, передбачену постановою КМУ № 168, з січня 2023 року;
- зобов?язати НОМЕР_1 Прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем протиправно не виплачено додаткову винагороду, збільшену до 100 000 гривень, передбачену постановою КМУ № 168, з січня 2023 року.
У відзиві відповідач вказав, що з 01.01.2023 до районів ведення бойових дій не входить частина Херсонської області та місто Херсон, які знаходяться на правому березі річки Дніпро, де постійно дислокуються всі підрозділи військової частини НОМЕР_2 , у зв'язку з чим, у відповідача відсутні підстави виплачувати позивачу додаткову винагороду, збільшену до 100 000 гривень, передбачену постановою КМУ № 168.
Позивач подав відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_2 та йому не виплачено додаткову винагороду, збільшену до 100 000 гривень, передбачену постановою КМУ № 168, з січня 2023 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1,2 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Спірним питанням у справі є невиплата позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, передбаченої постановою КМУ № 168, з січня 2023 року.
Пунктом 1 постанови КМУ № 168 установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Тобто положеннями постанови КМУ № 168 передбачено, що виплата додаткової винагороди в розмірі до 100000 гривень здійснюється лише за умови, якщо такий військовослужбовець брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечувати здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення);
Наказами Головнокомандувача ЗСУ № 26 від 02.02.2023, № 52 від 01.03.2023, № 68 від 17.03.2023, № 89 від 01.04.2023, № 111 від 01.05.2023, № 147 від 01.06.2023, № 183 від 01.07.2023, № 210 від 01.08.2023, № 247 від 01.09.2023, № 273 від 01.10.2023, № 301 від 01.11.2023, № 341 від 01.12.2023, № 2 від 01.01.2024 визначено райони ведення воєнних (бойових) дій у 2023 році та АДРЕСА_1 (місце дислокації військової частини НОМЕР_2 ) у ньому відсутнє.
Окрім цього, в матеріалах справи відсутні докази безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) згідно із вищевказаними наказами Головнокомандувача ЗСУ.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази дотримання позивачем необхідних умов для виплати додаткової винагороди в розмірі до 100000 гривень, у зв'язку з чим у відповідача відсутні правові підстави для здійснення виплати спірної винагороди, а тому у позовних вимогах щодо її виплати необхідно відмовити.
Оскільки вимога про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів є похідною вимогою, суд доходить висновку, що вона також задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує, відповідно до свого внутрішнього переконання.
На підставі викладеного, керуючись ст. 72-74, 77, 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 Прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26.04.2024.
Суддя О.О. Хурса
.