Справа № 420/3898/24
26 квітня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Дробченко К.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної прикордонної служби України НОМЕР_2 прикордонного загону в/ч НОМЕР_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) про визнання протиправними та скасування рішення №560 про відмову в перетині державного кордону України від 26.01.2024 року, визнання Висновку ЛКК №3985 про наявність порушень функцій організму та потреби у догляді та Акту №50 достатніми документами для Правил перетинання державного кордону та зобов'язати надати відповідь на звернення, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України НОМЕР_2 прикордонного загону в/ч НОМЕР_3 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2 , в якій позивач з урахуванням уточненої позовної заяви просить:
визнати протиправним та скасувати рішення №560 про відмову в перетині державного кордону України від 26.01.2024 року, ОСОБА_1 , видане Державною прикордонною службою України НОМЕР_2 прикордонного загону, в/ч НОМЕР_3 ;
визнати протиправними дії Державної прикордонної служби України НОМЕР_2 прикордонного загону, в/ч НОМЕР_3 до ОСОБА_1 , щодо вимоги про надання довідки про відстрочку від призову під час мобілізації для перетину державного кордону України на підставі Закону України «Про порядок виїзду з України та виїзду в Україну громадян України», Прави перетинання Державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року.
Ухвалою суду від 09.02.2024 р. Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху, а також надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду доказів уточненого позову, конкретно зазначення змісту позовних вимог з урахуванням положень ч.1 ст.5 КАС України, надання до суду позовної заяви відповідно до кількості учасників справи із зазначенням обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини відносно відповідача (відповідачів).
04.03.2024 року (вх. 9209/24) позивач надав до суду уточнену позовну заяву, чим усунув зазначені судом недоліки.
Ухвалою від 06.03.2024 року Одеським окружним адміністративним судом провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
21.03.2024 року (вх. №ЕС/11850/24) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
04.04.2024 року (вх. №13601/24) позивачем до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
12.04.2024 року (вх. №14600/24) позивачем до канцелярії суду подано заяву про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.
22.04.2024 року (вх. №15533/24) позивачем до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи за наявними доказами.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26.01.2024 року о 7:00 ранку, Позивач разом з супроводжувальною особою, прибули до пункту Маяки Одеської області, де їх зупинили з метою перевірки документів для прийняття рішення щодо подальшого пропуску до міжнародного пункту пропуску (пункту контролю через Державний кордон України) для автомобільного сполучення «Старокозаче-Тудора» з метою перетину державного кордону України за вимогою посадових осіб, Позивачем надані усі належні документи. Після подання всіх документів, позивач був запрошений на співбесіду з представником СБУ. Приблизно о дев'ятій годині ранку за словами перевіряючого, надійшла відповідь з Києва про те, що можна дозволити пропуск через пункт пропуску «Маяки» на пункт міжнародного пункту пропуску (пункту контролю через Державний кордон України) для автомобільного сполучення «Старокозаче-Тудора» з метою перетину державного кордону.
На вказаному пункті пропуску перетину Державного кордону України вся процедура перевірки документів повторилася наново, незважаючи на отимання їх фотокопій після першої перевірки документів. Усі документи були знов сфотографовані та переслані для перевірки, після якої надійшла відповідь, щоб посадова особа приймала рішення, щодо пропуску на місці, жодних зауважень, щодо надання документів не було.
Однак, 26.01.2024 року уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону, старший інспектор, ОСОБА_3 (ДПСУ, «Старокозаче», НОМЕР_2 прикордонний загін, в/ч № НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), надав Рішення №560 про відмову в перетині державного кордону України, визначивши причину відмови: «На підставі ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», Правил перетинання ДК громадянами України, затверджених ПКМУ №57 від 27.01.1995 року».
Позивач не погоджується з рішенням про відмову у перетинанні державного кордону України, вважає, що має право на перетин державного кордону під час воєнного стану, оскільки надав усі належні документи, які підтверджували мету його поїздки. З наведених підстав позивач просить позовні вимоги задовольнити повністю.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що останній діяв у межах наданих їм повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1. ч.1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з позовної заяви, 26.01.2024 року о 7:00 ранку, Позивач разом з супроводжувальною особою ОСОБА_2 , прибули до пункту Маяки Одеської області, де їх зупинили з метою перевірки документів для прийняття рішення щодо подальшого пропуску до міжнародного пункту пропуску (пункту контролю через Державний кордон України) для автомобільного сполучення «Старокозаче-Тудора», з метою перетину державного кордону України за вимогою посадових осіб, Позивачем надані наступні документи:
Паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_1 ;
Закордонний паспорт на ім'я ОСОБА_1 ;
Довідку ВПО №5106-7001842464 на ім'я ОСОБА_1 ;
Посвідчення про приписку до призовної дільниці, з поставленням на облік від 28.07.2023 року;
Висновок ЛКК №3985 на ім'я ОСОБА_2 про наявність порушень функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі;
Акт №50 встановлення факту здійснення догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_2 ;
Паспорт громадянки України на ім'я ОСОБА_2 ;
Закордонний паспорт на ім'я ОСОБА_2 ;
Довідка ВПО №5106-7001824576 від 30.06.2023 року на ім'я ОСОБА_2 ;
Свідоцтво про народження.
Так, при перевірці документів, посадові особи додатково запросили документи, щодо стану здоров'я ОСОБА_2 , про родинні зв'язки, та відповідь з ТРЦК та СП на їх вимогу, додатково були надані:
Консультативний висновок психіатра про стан ОСОБА_2 ;
Консультативний висновок судинного хірургу про стан ОСОБА_2 ;
Консультативний висновок кардіолога про стан ОСОБА_2 з вказанням необхідності оперативного втручання;
Консультативний висновок невролога про стан ОСОБА_2 ;
Висновок від 30.01.2023 року з Чеської Республіки про те, що застрахована пацієнтка ОСОБА_2 , потребує постійного догляду за станом здоров'я (переклад зроблено у встановленому законом порядку для відповідних документів);
Відповідь на запит про можливість перетину державного кордону з адміністрації Державної прикордонної служби України;
Договір між внуком та бабою про утримання;
Відповідь з Міністерства Оборони України ІНФОРМАЦІЯ_1 вих. №480 від 19.01.2024 року про те, що неможливо наразі надати призовникові довідку про відстрочку на підставі того, що призовники не призиваються під час мобілізації, відповідно не створюються призовні комісії, які приймають рішення про відстрочку.
Як вказує позивач, протилежного відповідачем не доведено, після подання всіх документів, позивач був запрошений на співбесіду з представником СБУ. Приблизно о дев'ятій годині ранку за словами перевіряючого, надійшла відповідь з Києва про те, що можна дозволити пропуск через пункт пропуску «Маяки» на пункт міжнародного пункту пропуску (пункту контролю через Державний кордон України) для автомобільного сполучення «Старокозаче-Тудора» з метою перетину державного кордону.
На вказаному пункті пропуску перетину Державного кордону України вся процедура перевірки документів повторилася наново, незважаючи на отимання їх фотокопій після першої перевірки документів. Усі документи були знов сфотографовані та переслані для перевірки, після якої надійшла відповідь, щоб посадова особа приймала рішення, щодо пропуску на місці, жодних зауважень, щодо надання документів не було.
Однак, 26.01.2024 року уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону, старший інспектор, ОСОБА_3 (ДПСУ, «Старокозаче», НОМЕР_2 прикордонний загін, в/ч № НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), надав Рішення №560 про відмову в перетині державного кордону України, визначивши причину відмови: «На підставі ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», Правил перетинання ДК громадянами України, затверджених ПКМУ №57 від 27.01.1995 року».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Згідно з частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до абзацу першого статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI Про прикордонний контроль (далі Закон № 1710, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Частиною першою статті 14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина друга статті 14 Закону № 1710).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-XII Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України (далі Закон № 3857, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).
За змістом статті 1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Частиною першою статті 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Суд відзначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII Про правовий режим воєнного стану (далі Закон № 389, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).
Статтями 1, 2 Закону № 389 передбачено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Пунктом шостим частини першої статті 8 Закону № 389 встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Звідси, право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено, такий діяв на момент прийняття оскаржуваного рішення та діє й на сьогодні.
Згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Частиною другою статті 3 Закону № 3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.
За змістом пункту 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Згідно з пунктами 8-10 Правил № 57 в'їзд/вхід на територію пункту пропуску громадян, які перетинають державний кордон, перебування у пункті пропуску та виїзд/вихід громадян з нього здійснюється за паспортними документами.
Громадяни, які перетинають державний кордон, зобов'язані пройти прикордонний, митний та інші види контролю відповідно до законодавства.
Пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 12 Правил № 57 для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.
Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє.
У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Указані положення Правил № 57 кореспондують приписам частин першої-третьої статті 7 Закону № 1710, згідно з якими паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити перевірку підтверджуючих документів та повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Згідно ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема: опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Відповідно до п. 2-1 Правил перетинання Державного кордону громадянами України, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право, зокрема: особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або документів, що підтверджують інвалідність, та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за особою з інвалідністю I чи II групи складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням;
особи, які потребують постійного догляду, - у супроводі одного із членів сім'ї першого ступеня споріднення (у значенні, наведеному у підпункті 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України) за наявності документів, що підтверджують родинні зв'язки, та висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу у постійному сторонньому догляді або у супроводі особи, яка здійснює постійний догляд за зазначеними особами, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу у постійному сторонньому догляді та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за іншою особою, яка потребує постійного догляду, складається на підставі звернення особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа, яка потребує постійного догляду, є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням;
виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначених в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пункті 2-2 цих Правил, може здійснюватися самостійно без осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на підставі довідки про перебування таких осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені відповідно в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пункті 2-2 цих Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил.
Суд встановив, що оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у виїзді з України саме: «На підставі ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», Правил перетинання ДК громадянами України, затверджених ПКМУ №57 від 27.01.1995 року».
Позивач вказує у позові, що належно оформлені документи, надані ним для здійснення перевірки уповноваженими посадовими особами Держприкордонслужби, є достатніми і однозначно вказують на підтвердження конкретної мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану, а саме супровід супроводжувальної особи - ОСОБА_2 , яка згідно Висновку №3985 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Також постійний догляд позивача за ОСОБА_2 підтверджується Актом встановлення факту здійснення догляду №50 від 19.12.2023 року.
Суд звертає увагу на те, що з огляду на вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа документами право на перетинання державного кордону оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби та у даному рішенні не вказується точний перелік документів, які повинен був надати позивач та посилання на норму права законодавства України, що підтверджується відповідачем у відзиві на позов.
Однак, у оскаржуваному рішенні та у відзиві на позов відповідач не надав інформації, які ще документи потрібні були позивачу для отримання ним права на перетинання державного кордону в умовах воєнного стану.
При цьому, позивачем було надано відповідь на запит позивача від ІНФОРМАЦІЯ_1 вих. №480 від 19.01.2024 року про те, що неможливо наразі надати призовникові довідку про відстрочку на підставі того, що призовники не призиваються під час мобілізації, відповідно не створюються призовні комісії, які приймають рішення про відстрочку.
Тож, вирішуючи цей спір на підставі наявних матеріалів, суд не погоджується із позицією відповідача про не підтвердження позивачем достатніми доказами при перетинанні кордону 26.01.2024р. відповідної можливості, а тому висновує про те, що за вказаної обставини позивачу неправомірно відмовлено у перетинанні державного кордону України.
За цих обставин суд дійшов висновку, що рішення НОМЕР_2 прикордонного загону, в/ч № НОМЕР_3 від 26.01.2024 року №560 про відмову в перетинанні державного кордону України, яким відмовлено у виїзді з України громадянину України ОСОБА_1 , є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутня вимога відповідача про надання довідки про відстрочку від призиву під час мобілізації для перетину державного кордону України на підставі Закону України «Про порядок виїзду з України та виїзду в Україну громадян України», Прави перетинання Державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року, позивачем не надано доказів пред'явлення відповідачем позивачу відповідної вимоги, відтак позовні вимоги про визнання протиправними дії Державної прикордонної служби України НОМЕР_2 прикордонного загону, в/ч НОМЕР_3 до ОСОБА_1 , щодо вимоги про надання довідки про відстрочку від призову під час мобілізації для перетину державного кордону України на підставі Закону України «Про порядок виїзду з України та виїзду в Україну громадян України», Прави перетинання Державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року не знайшли свого підтвердження.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням наведеного, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної прикордонної служби України НОМЕР_2 прикордонного загону в/ч НОМЕР_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) про визнання протиправними та скасування рішення №560 про відмову в перетині державного кордону України від 26.01.2024 року, визнання Висновку ЛКК №3985 про наявність порушень функцій організму та потреби у догляді та Акту №50 достатніми документами для Правил перетинання державного кордону та зобов'язати надати відповідь на звернення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №560 про відмову в перетині державного кордону України від 26.01.2024 року, ОСОБА_1 , видане Державною прикордонною службою України НОМЕР_2 прикордонного загону, в/ч НОМЕР_3 .
Стягнути з Державної прикордонної служби України НОМЕР_2 прикордонного загону в/ч НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).
В решті позовних вимог - відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 26.04.2024 р.
Суддя О.М. Тарасишина