Справа № 420/11194/24
26 квітня 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Нінель Володимирівна, розглянувши матеріали адміністративного позову:
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до: Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
про: визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 19 жовтня 2020 року по 18 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 19 жовтня 2020 року по 18 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, визначеного, виходячи із розрахункової величини -прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, за період з 19 жовтня 2020 року по день фактичної виплати.
Ухвалою суду від 17.04.2024 року залишено позовну заяву без руху та надано строк для усунення недоліків.
25.04.2024 року до суду за вхід. №ЕС/16826/24 від представника ОСОБА_1 надійшла заява на виконання ухвали суду.
Розглянувши подану заяву, суддя дійшов висновку про недоведеність поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно - правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі “ВАТ “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”).
Приписами ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У цій статті містяться терміни “дізналася” та “повинна була дізнатися”, що дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Відповідно до заявлених позивачем вимог, позивач не погоджується з розміром грошового забезпечення з 19.10.2020 по 18.05.2023 а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законами України «Про Державний бюджет України» на 2020-2023 роки на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року внесено зміни до ст. 233 КЗпП, а отже змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 233 КЗпП України в редакції чинній на момент звернення до суду працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Таким чином, станом на 18.05.2023 року стаття 233 КЗпП не містить норми, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Між тим, адміністративний позов подано 11.04.2024 року, тобто з пропуском трьохмісячного строку звернення до суду.
Разом з тим, представник позивача в заяві про поновлення строку звернення до суду зазначає про те, що про порушення своїх прав на момент звільнення Позивач не міг дізнатися оскільки не отримував письмового повідомлення про застосований для обчислення грошового забезпечення розмір прожиткового мінімуму.
Також у заяві про поновлення процесуального строку позивач зазначає, що про порушення свого права в частині належного нарахування грошового забезпечення за вказані роки він дізнався із відповіді на своє звернення тільки 02.02.2024 році.
Враховуючи, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлювалися Законами України «Про державний бюджет» на відповідні роки та при звільненні 18.05.2023 році з позивачем проведено виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, позивачеві ще у 2020 році та відповідно у 2021, 2022 та 2023 роках мало б бути відомо про порушення його права.
В той же час представником позивача не наведено обґрунтованих підстав бездіяльності позивача як з 2020 року так і з 18.05.2023 року.
Наведена позивачем позиція щодо строку звернення до суду спростовується наведеними вище в ухвалі обставинами. Звернення до відповідача із запитом щодо розміру грошового забезпечення за 2020-2023 роки тільки у 2024 році не може бути підставою для поновлення строку звернення до суду.
Щодо зазначених представником Позивача в заяві про поновлення строку позицій Верховного Суду, викладених у Постановах у справах №160/24227/21 від 05.07.2023 року, №340/2148/21 від 07.06.2023 року, №420/14380/21 від 12.07.2023 року, №380/7813/22 від 29.06.2023 року, №160/14974/21 від 19.06.2023 року, суддя зазначає наступне.
У справах №160/24227/21, №340/2148/21, №420/14380/21, №380/7813/22 та №160/14974/21 предмет спору стосується питання видачі довідок про розмір грошового забезпечення для здійснення перерахунку пенсії, в той час як спір у даній справі виник щодо бездіяльності у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення військовослужбовця, та його остаточного розрахунку при звільненні. Таким чином висновки Верховного суду у цих справах не є релевантними до справи №420/11194/24.
Разом з тим, суддя зазначає, що вищезазначені Постанови не містять висновків з питання строку звернення до суду та, зокрема, застосування норм статті 233 КЗпП в редакції чинній з 19.07.2022 року, з урахуванням скасування 30.06.2023 року положень про продовження строків на період дії карантину.
Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Таким чином, позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду із зазначеним позовом та суд зазначає про необхідність надання заяви про поновлення строку для звернення до суду із зазначеним позовом та докази поважності причин його пропуску.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАСУ), у цій статті містяться терміни дізналася та повинна була дізнатися, що дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач протягом більше 6 місяців не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
В ухвалі від 22.01.2019 року по справі №360/2999/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про необхідність доведення позивачем та надання допустимих доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду.
Згідно ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною 2 статті 123 КАС України, визначено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Крім цього, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року по справі №706/1272/14-ц висловлена позиція щодо необхідності доведення учасниками справи обставин пропуску строку звернення до суду.
“Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.”
Частиною другої статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 р. у справі № 907/50/16, зокрема вказав, що Позивна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена. Позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищевикладене, суддя дійшов висновку, що вказаний адміністративний позов, слід залишити без руху, встановивши позивачу строк для усунення недоліків 10 (десять) днів з дня вручення ухвали (ч. 2 ст. 169 КАС України).
Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 256, 256, 294 КАС України, суддя,
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 від 25.04.2024 року за вхід. №ЕС/16826/24 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Продовжити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Надати позивачу 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала окремо від рішення по справі оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА