Справа № 420/18955/22
25 квітня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 30.03.2018 року по 24.11.2022 року включно, зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 30.03.2018 року по 24.11.2022 року включно в сумі 393 574 гривні 65 копійок.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 року, адміністративна справа №420/18955/22 передана на розгляд судді Свиді Л.І.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву.
Позов обґрунтований позивачем тим, що відповідач тільки 25.11.2022 року остаточно розрахувався з позивачем, але середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні не виплатив. Несвоєчасний розрахунок при звільненні доводить, що відповідач не виконав своїх зобов'язань та порушив його законне право щодо отримання остаточного розрахунку в строки, визначені законодавством за період з 30.03.2018 року по 24.11.2022 року.
З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає, зазначає про те, що наказ командира Військової частини НОМЕР_1 про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення не оскаржується та не оскаржувався раніше, з рапортом з приводу виключення його зі списків особового складу частини не звертався, чим позивач погодився на виключення зі списків особового складу військової частини, що виключає неправомірність дій військової частини. При цьому, виплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку №100.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 15.08.2002 року по 29.03.2018 року.
Наказом Військової частини НОМЕР_1 від 29.03.2018 року №66 ОСОБА_1 з 29.03.2018 року виключено зі списків особового складу, та знято із усіх видів забезпечення.
Проте, під час проходження служби позивачу не в повному розмірі виплачувалася індексація грошового забезпечення, у зв'язку із чим він звернувся до суду із позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року у справі №420/5836/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 29.03.2018 року включно, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 29.03.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 29.03.2018 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
19.09.2022 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року у справі №420/5836/20 кошти у сумі 9620,77 грн. від Військової частини НОМЕР_1 надійшли на рахунок позивача та 25.11.2022 року у сумі 78741,18 грн., всього у розмірі 88361,95 грн.
Позивач вважає, що відповідач тільки 25.11.2022 року остаточно розрахувався з ним, проте не виплатив середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільнені, у зв'язку із чим позивач має право на стягнення середнього заробітку за відповідний період затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2018 року по 24.11.2022 року в розмірі 393574,65 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 19, ст. 43 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Аналогічні положення фактично містяться і в ч.1 ст.2 КЗпП України.
Так, згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про суми, нараховані і виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору стосовно розміру належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір було вирішено на користь працівника. Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування весь за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч.1 цієї статті.
Таким чином, умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Зокрема, Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що відповідно до ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, з-поміж іншого, за затримку виплати грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час, такі питання врегульовані КЗпП України.
А тому, з огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його ст.117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України.
Окрім цього, варто наголосити на тому, що передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Зазначений законодавчий припис є загальним та не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день звільнення. Отже, індексація грошового забезпечення військовослужбовців має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби. Непроведення з вини відповідача такої виплати у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої у ст.117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналогічна правова позиція у подібних спірних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 13.02.2020 року у справі №809/698/16 та від 09.07.2020 року у справі №320/6659/18.
Так, згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з вказаною обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Водночас, варто зазначити, що для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно точно визначити період такої затримки.
Для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за час затримки всіх виплат при звільненні.
Наведені висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19.
Тобто, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року у справі №420/5836/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 29.03.2018 року включно, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 29.03.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 29.03.2018 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078
19.09.2022 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року у справі №420/5836/20 кошти у сумі 9620,77 грн. від Військової частини НОМЕР_1 надійшли на рахунок позивача та 25.11.2022 року у сумі 78741,18 грн., всього у розмірі 88361,95 грн.
Отже, оскільки повний розрахунок з позивачем було проведено 25.11.2022 року, а не у день його звільнення з військової служби, останній, відповідно до ст.117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону №2352-ІХ), має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.
Що ж стосується періоду затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби та, відповідно, розміру стягнення середнього заробітку за час такої затримки, суд зазначає наступне.
Пунктом 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку із навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За п.8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до п. 7 «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Згідно наявними в матеріалах справи довідками про розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням
Згідно витягу з реєстру застрахованих осіб про виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за січень 2018 грошове забезпечення складає 8089,20 грн., за лютий грошове забезпечення складає 8089,20 грн., таким чином середньоденна заробітна плата позивача, за останні два місяці перед звільненням, складає 274,21 грн. (8089,20+8089,20/59).
При цьому, період затримки виплати належних позивачу сум при звільнені з військової служби складає - 1701 календарних днів та обраховується з першого дня після його остаточного звільнення з посади (30.03.2018 року) до дня остаточного розрахунку, тобто по - 24.11.2022 року включно (останній день затримки перед днем виплати). Оскільки, враховуючи внесені у ст.117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX), військова частина НОМЕР_1 повинна виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за 6 місяців, тобто з 30.03.2018 року наступний день після звільнення з військової служби) по 30.09.2018 року.
Застосування шестимісячного строку при виплаті середнього заробітку за весь час затримки при звільненні, враховуючи редакцію Закону №2352-IX, узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.06.2023 року у справі №560/11489/22.
Отже, сума середнього грошового забезпечення становить - 50728,85 грн. (274,21 грн. х 185 днів).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п.71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за весь час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати (п.91 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, із чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином суд приходить до висновку щодо наявності підстав для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного у відповідності до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за весь час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Суд зазначає, що істотність частки складової грошової допомоги в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 88361,95 грн./50728,85 грн. (185 * 274,21 грн.) * 100 % = 1,75 %.
З огляду на очевидну неспівмірність сум середнього заробітку з розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати ним належних при звільненні позивача сум у розмірі 887,76 грн. із розрахунку 274,21 грн. (середньоденний заробіток) х 1,75 % (істотність частки недоплаченої суми) х 185 (календарних днів затримки розрахунку).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.
Суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 30.03.2018 року по 30.09.2018 року, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 887,76 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 30.03.2018 року по 30.09.2018 року, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 887,76 грн. з відрахуванням належних податків та зборів, а в іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 30.03.2018 року по 24.11.2022 року включно, зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 30.03.2018 року по 24.11.2022 року включно в сумі 393 574 гривні 65 копійок - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 30.03.2018 року по 30.09.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 887,76 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Леонід СВИДА