Справа № 420/3004/24
25 квітня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області Марії Попової, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання скласти протокол,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області Марії Попової, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати дії (бездіяльність) Відповідача щодо не складення протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно особи, якою надавалася письмова відповідь від 05.12.23 вих №40223-36691/Т-02/-1500/23, а саме, Начальника відділу розгляду звернень Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Світлани Дубрової протиправною;
зобов'язати Відповідача скласти протокол про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно особи, якою надавалася письмова відповідь від 05.12.23 вих №40223-36691/Т-02/-1500/23, а саме, Начальника відділу розгляду звернень Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Світлани Дубрової.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області із заявою в якій просив перевірити факт порушення посадовою особою пенсійного органу Закону України «Про звернення громадян» в частині надання недостовірної інформації на заяву позивача та скласти протокол, проте отримав письмову відповідь, якою відмовлено у складенні протоколу.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 20.02.2024 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
14.03.2024 року за вхід.№10669/24 надійшов відзив на позов, в якому, зокрема, наголошено на необґрунтованості вимог позивача. До Секретаріату Уповноваженого надійшла заява Позивача від 03.01.2024, зареєстрована за № Т-278.3/24 щодо ймовірних порушень посадовими особами Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області вимог Закону України «Про звернення громадян».
Зазначеною вище заявою Позивач просив Відповідача скласти протокол про адміністративне правопорушення, визначене Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідачем у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про звернення громадян» розглянуто заяву Позивача від 03.01.2024 та листом від 10.01.2024 №1737.4/Т-278.3/24/53 надано обґрунтовану відповідь.
Під час опрацювання заяви Позивача від 03.01.2024 Відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про звернення громадян».
03.01.2024 року ОСОБА_1 направив на адресу Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області заяву в якій просив перевірити факт порушення та скласти протокол про порушення, яка зареєстрована за №Т-278.3/24, та в якій, зокрема, зазначено: «своєю відповіддю від 05.12.2023 №40223-36691/Т-02/8-1500/23 мені не надано було відповідь по суті, чим порушено ЗУ «Про звернення громадян» та вимоги ст. 212-3 КУпАП.».
Листом від 10.01.2024 №1737.4/Т-278.3/24/53 надано відповідь в якій вказано: «з матеріалів заяви убачається, що Ви не погоджуєтесь з відповіддю на Вашу заяву від 20.11.2023, наданою Вам листом Головного управління від 05.12.2023 №40223-36691/Т-02/8-1500/23 та стверджуєте про порушення вимог Закону України «Про звернення громадян».
Зауважу, що незгода з викладеною у відповіді, наданою за результатами розгляду звернення громадянина, позицією органу державної влади, підприємств, установ, організацій та їх посадових (службових) осіб не може вважатися порушенням прав особи на направлення звернення та отримання на нього відповіді.
Визначення кількості та якості заходів, які вживає компетентний орган, порядок прийняття ним відповідних рішень, порядок та обсяги застосування заходів реагування належить до компетенції відповідного органу та визначається спеціальними законами, що регулюють ті чи інші правовідносини, а не Законом України «Про звернення громадян».
Ураховуючи зазначене вище, а також компетенцію і межі повноважень Уповноваженого, правові підстави для вжиття Уповноваженим додаткових заходів реагування за вашою заявою від 03.01.2024 відсутні…».
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організаційне залежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Підстави для провадження справ та призначення перевірок Уповноваженим ВРУ передбачені у статті 16 вказаного Закону, відповідно до якої Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:
1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;
2) за зверненнями народних депутатів України;
3) за власною ініціативою.
Статтею 19 Закону України "Про звернення громадян" визначено обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких, зокрема, обов'язок об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Приписами статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
За приписами статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.
При розгляді звернення Уповноважений:
1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
4) відмовляє в розгляді звернення.
Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.
Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.
Відповідальність за порушення права на інформацію та права на звернення передбачена статтею 212-3 КУпАП.
При цьому строки накладення адміністративного стягнення встановлені у статті 38 КУпАП, відповідно до частин першої - другої якої адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - шостій цієї статті.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Частиною першою статті 246 КУпАП встановлено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до частини другої статті 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Приписами частини першої статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
За змістом статті 255 КУпАП протоколи про правопорушення мають право складати, серед інших зокрема, уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (статті 188-39, 188-40, 212-3 (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
З аналізу наведених правових норм висновується, що Уповноважений ВРУ здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які він отримує, зокрема за зверненням громадянина України, під час розгляду якого Уповноважений ВРУ наділений повноваженнями щодо відкриття провадження у такій справі та щодо складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за які встановлена статтями 188-39, 188-40, 212-3 КУпАП (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Аналіз наведених норм права також свідчить, що на відповідача згідно з положеннями статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" поширюється строк розгляду звернень відповідно до Закону України "Про звернення громадян", за приписами статті 20 якого такий строк встановлений в один місяць від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
При цьому, у разі якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Водночас загальний строк на вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Варто зауважити, що спеціальних строків розгляду звернень до Уповноваженого ВРУ, які б відрізнялись від визначених у Законі України «Про звернення громадян», положення статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» не містять.
Предметом спору у цій справі є питання допущення протиправної бездіяльності Уповноваженого ВРУ стосовно звернення позивача від 03.01.2024 року.
Як кореспондується зі статті 3 Закону України «Про звернення громадян», під поняттям звернення громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Отже вказана норма розмежовує види таких звернень, у зв'язку з чим необхідно дослідити питання правової природи звернення позивача в контексті висловленого у ньому порушенні законних прав позивача.
Як встановлено судом, 03.01.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області, яка отримана останнім 03.01.2024 року, в якій позивач просив перевірити факт порушення та скласти протокол про порушення.
Наведене свідчить, що ОСОБА_1 звернувся до Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області із заявою про порушене право на інформацію, яке полягало в порушенні ГУ ПФУ в Одеській області законних прав позивача.
Як встановлено судом, листом від 10.01.2024 № 1737.4/Т-278.3/24/53 надано відповідь в якій вказано: «з матеріалів заяви убачається, що Ви не погоджуєтесь з відповіддю на Вашу заяву від 20.11.2023, наданою Вам листом Головного управління від 05.12.2023 №40223-36691/Т-02/8- 1500/23 та стверджуєте про порушення вимог Закону України «Про звернення громадян».
Зауважу, що незгода з викладеною у відповіді, наданою за результатами розгляду звернення громадянина, позицією органу державної влади, підприємств, установ, організацій та їх посадових (службових) осіб не може вважатися порушенням прав особи на направлення звернення та отримання на нього відповіді.
Визначення кількості та якості заходів, які вживає компетентний орган, порядок прийняття ним відповідних рішень, порядок та обсяги застосування заходів реагування належить до компетенції відповідного органу та визначається спеціальними законами, що регулюють ті чи інші правовідносини, а не Законом України «Про звернення громадян».
Ураховуючи зазначене вище, а також компетенцію і межі повноважень Уповноваженого, правові підстави для вжиття Уповноваженим додаткових заходів реагування за вашою заявою від 03.01.2024 відсутні.
Прошу з розумінням ставитися до того, що Уповноважений у своїй діяльності має додержуватись вимог законодавства і не може виходити за межі належної компетенції та наданих йому повноважень.
Уповноважений готовий всебічно, у повному об'ємі та об'єктивно сприяти захисту прав громадян, але у межах компетенції та спосіб, передбачених Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».
Варто зауважити, що Уповноважений ВРУ при розгляді звернення наділений окресленим у статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» переліком повноважень, а саме:
1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
4) відмовляє в розгляді звернення.
Отже, прийняття відповідачем одного із визначеного статтею 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» рішення при розгляді звернення є таким, що розглянуте відповідачем у межах строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян».
Окрім того, факт притягнення судом певних осіб до адміністративної відповідальності за порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» не призводить до поновлення прав громадян.
Вирішення питання щодо порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема складання відповідного протоколу, належить до дискреційних повноважень Уповноваженого, що підтверджується правовою позицією, висловленою Шостим апеляційним адміністративним судом у рішенні від 17.03.2020 по справі №620/3056/19, Окружним адміністративним судом міста Києва у рішеннях від 27.06.2019 по справі №826/12387/18, від 23.08.2019 по справі №640/5681/19. Зокрема, Окружний адміністративний суд міста Києва у рішенні від 27.06.2019 зазначив, що питання в частині вимог про зобов'язання відповідача вжити заходів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, збору інших матеріалів та направлення їх до суду для притягнення до адміністративної відповідальності відноситься до складу дискреційних повноважень Уповноваженого, та щодо яких суд не вправі приймати жодних рішень зобов'язального характеру.
Вказане також підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові Верхового суду від 09.11.2020 у справі №640/5681/19 (адміністративне провадження №К/9901/33907/19) за позовом ОСОБА_2 до Національного антикорупційного бюро України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, де суд зазначив:
«Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
Також необхідно зважати на те, що з огляду на положення статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим Частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналіз норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зобов'язання Омбудсмена в межах повноважень вирішити питання щодо реалізації повноважень, передбачених пунктами 11, 12, 14 частини першої статті 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», а також притягнення винних працівників НАБУ та секретаріату Омбудсмена до відповідальності буде втручанням у дискреційні повноваження Омбудсмена, з огляду на що вимоги в цій частині не можуть бути задоволені».
Суд також враховує, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Суд зазначає, що той факт, що позивач вважає, що змістом листа від 10.01.2024 р. не забезпечено поновлення порушених, на думку позивача, прав, не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, допущену ним під час розгляду заяви, за відсутності доказів реального порушення прав та інтересів позивача.
Фактична незгода позивача зі змістом відповіді ГУ ПФУ в Одеській області від 05.12.2023 року за №40223-36691/Т-02/8-1500/23 не може свідчити про порушення вимог Закону України «Про звернення громадян». Доказів реального порушення прав та законних інтересів позивача, суду не надано.
Як зазначено у листі пенсійного органу, ОСОБА_1 надавались роз'яснення листами від 05.10.2023 №29795-29600/Т-02/8-1500/23 та від 16.11.2023 р. №37521-33768/Т-02/8-1500/23. Питання, які підлягали розгляду пенсійним органом, стосуються врахування заробітної плати в іноземній валюті або інвалютних рублях при обчисленні пенсії.
Також у листі від 05.12.2023 р. зазначено, що заявник має право на оскарження дій (бездіяльності) у судовому порядку або до Пенсійного фонду України.
Як вбачається з КП «ДСС» Одеського окружного адміністративного суду, за період з 05.10.2023 р. (дата першого листа ГУ ПФУ в Одеській області) по 19.04.2024 року, позовних заяв ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Одеській області не зареєстровано.
Також необхідно зважати на те, що з огляду на положення ст.2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналіз норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Відтак, суд зауважує, що зобов'язання Відповідача скласти протокол про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно особи, якою надавалася письмова відповідь від 05.12.23 вих №40223-36691/Т-02/-1500/23, а саме, Начальника відділу розгляду звернень Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Світлани Дубрової, буде втручанням у дискреційні повноваження Уповноваженого, з огляду на що вимоги в цій частині також не можуть бути задоволені.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Керуючись ст.ст.2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області Марії Попової, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання скласти протокол - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області Марія ПОПОВА (адреса: 01008, м. Київ, вул. Інститутська, 21/8, код ЄДРПОУ 21661556)
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385, електронна пошта: upr@od.pfu.gov.ua)
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА
.