Справа № 420/29588/23
25 квітня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Одеського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшов позов ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області, Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову по справі № ПШ021455 від 16.10.2023 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000 грн., винесену начальником відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Мироновим К.
03.11.2023 року ухвалою позов залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали, роз'яснено, що виявлені недоліки повинні бути усунені, шляхом надання до суду інформації про наявність у позивача, його представника та відповідача електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
08.11.2023 року за допомогою системи «Електронний суд» представником позивача подано заяву про усунення недоліків позову, у якій повідомлено, що позивач не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, але представник позивача зареєстрований та має електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, щодо відповідача інформація не відома.
Ухвалою від 06.12.2023 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 09.09.2023 року начальником відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Мироновим К. о 23.15 годин проведено перевірку належного позивачці транспортного засобу марки «RENAULT PREMIUM 41.19» номерний знак НОМЕР_1 та складено Акт № 016784 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Згідно із зазначеним актом під час перевірки виявлено порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема у водія відсутня товарно-транспортна накладна, що є порушенням абз. 3 ч. 1 ст. 60 зазначеного закону. 18.10.2023 року позивачка отримала поштою повідомлення-запрошення на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, розгляд справи за актом №016784 від 09.09.2023 року призначено на 16.10.2023 року. Отже, із запрошенням позивачка ознайомилася 18.10.2023 року, а тому з'явитися та прийняти участь в розгляді справи 16.10.2023 року вона не могла. Вказує, що ані позивачка, ані її чоловік, - водій ОСОБА_2 не є суб'єктами господарювання. 09.09.2023 року водій ОСОБА_2 на оформленому на ім'я його дружини, - позивачки по справі ОСОБА_1 , зазначеному вище автомобілі перевозив власне зерно. Вважає, що в даному випадку позивачка не є суб'єктом господарювання, а тому оскаржувана постанова є протиправною.
21.12.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що під час здійснення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено порушення, передбачене абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: у водія відсутня товарно-транспортна накладна, а також у водія відсутня тахокарта за 09.09.2023 до аналогового тахографа. Водій транспортного засобу ОСОБА_2 з актом ознайомився та поставив підпис, жодних заперечень чи пояснень не надав, тобто підтвердив факт відсутності товарно-транспортної накладної і картки водія до аналогового тахографа за 09.09.2023. Зазначені порушення знайшли своє відображення в акті від 09.09.2023 № АР 016784. На підставі Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом від 09.09.2023 № АР 016784 начальником відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 021455, якою застосовано до ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн.
Дослідивши подані до суду документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до п. 1, пп. 1 п. 4, пп. 57 п. 5 «Положення про Державну службу з безпеки на транспорті», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Основними завданнями Укртрансбезпеки є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті.
Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: проводить перевірку транспортно-експедиційної документації на здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Згідно з абз. 2 п. 15 «Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
На виконання своїх повноважень, 09.09.2023 року об 23:15 год. посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області на ділянці дороги Одеська обл. а/д М-16 кут дороги Т-1619 згідно направлення на перевірку № 36/13 від 31.08.2023 року здійснено перевірку транспортного засобу марки Renault (н.з. НОМЕР_1 ) / Van Hool (н.з. НОМЕР_2 ), що належить ОСОБА_1 , за результатами якої складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 016784, яким встановлено порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, передбачених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутня тахокарта за 09.09.2023 року та товарно-транспортна накладна.
На підставі Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом № 016784 від 09.09.2023 року Відділом державного нагляду (контролю) у Одеській області винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ021455 від 16.10.2023 року, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн.
Позивач не погодився із правомірністю постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу та звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ст. 1, ч. 3 ст. 6 Закон України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.
Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відповідно до п. 8 «Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про автомобільний транспорт» законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.
Згідно з п. 1.4, 3.3 «Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті», затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 року №385, контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, має при собі протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Відповідно до п. 6.1 «Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів», затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 07.06.2010 року №340 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 року за №811/18106, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Таким чином, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі записи (тахокарти) щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З матеріалів справи вбачається, що під час перевірки 09.09.2023 року у водія ОСОБА_2 була відсутня тахокарта за 09.09.2023 року та товарно-транспортна накладна на вантаж, які відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 6.1 «Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів» повинні знаходитись у водія.
Відповідно до положень ст. 18, 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України. Автомобільний перевізник повинен забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.
Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 затверджені «Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», згідно з якими товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно з «Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора. Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (сертифікати, свідоцтва тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів, у паперовому та/або електронному вигляді. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості зазначити всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної).
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що за відсутності на момент проведення перевірки у водія документів, зокрема в даному випадку тахокарти за 09.09.2023 року та товарно-транспортної накладної на вантаж, до перевізника, який здійснює перевезення вантажу, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Непред'явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Представник позивача в позові зазначає, що позивач не є суб'єктом господарювання, а її чоловіком - водієм вантажного транспортного засобу здійснювалось перевезення власного вантажу (зерно).
Однак, суд критично оцінює такі доводи представника позивача, оскільки з акту перевірки вбачається, що водій під час перевірки не надав жодних документів та пояснень з цього приводу, та в цьому акті зазначено, що зі слів водія він здійснював перевезення насіння соняшника та ТЗ обладнано аналоговим тахографом. З актом перевірки водій був ознайомлений, що свідчить його особистий підпис, будь-яких зауважень з його боку не зазначено.
Згідно з ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, суд зазначає, що відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів встановлена саме для перевізників, які здійснюють вантажні перевезення.
Суд становив, що власником вантажного транспортного засобу Renault (н.з. НОМЕР_1 ) є ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.
З урахуванням зазначеного, суд встановив, що під час перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт 09.09.2023 року у водія належного позивачу вантажного транспортного засобу була відсутня тахокарта за 09.09.2023 року та товарно-транспортна накладна на вантаж, вказані обставини сторонами не заперечуються.
Разом з цим, як під час рейдової перевірки, так і під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а також під час судового розгляду справи ОСОБА_1 не надала жодного належного та допустимого доказу, які дають підстави вважати, що вона не є перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
З урахуванням зазначеного, суд погоджується з відповідачем, що в даному випадку саме позивач є автомобільним перевізником і як наслідок несе відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів.
Оскільки автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, тому відсутність у позивача статусу суб'єкта господарювання на момент перевірки не звільняє його від відповідальності, оскільки під час перевірки було встановлено, що ним здійснювались вантажні перевезення без обов'язкових документів, а ч. 1 ст. 60 Закону «Про автомобільний транспорт» передбачає застосування адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт саме до автомобільних перевізників, до яких й належить позивач.
Вказані доводи представника позивача жодним чином не спростовують та не змінюють встановлених на місці події фактичних обставин, які зафіксовані в акті проведення перевірки, та не створюють для цього акту наслідків юридично дефектного документу та не нівелюють зафіксованих в акті обставин та порушень.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що уповноважені посадові особи Укртрансбезпеки обґрунтовано склали матеріали перевірки відносно позивача, як автомобільного перевізника вантажу.
Що стосується посилань представника позивача, що відповідачем не було повідомлено позивача про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п.25-27 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
У разі виявлення вчиненого перевізником порушення посадова особа складає відповідний акт та приймає постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, а інформацію про виявлені порушення та адміністративно-господарський штраф надсилає центральному органові виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
З матеріалів справи вбачається, що повідомлення-запрошення на 16.10.2023 року на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт № 75428/33/24-23 від 03.10.2023 було направлено позивачу 03.10.2023 року рекомендованим листом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його проживання відповідно до паспортних даних: с. Чорна, Окнянський район, Одеська область, 67911, та отримано 18.10.2023 року.
Тобто, відповідачем дотримано вимоги Порядку № 1567 щодо повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Суд погоджується з відповідачем, що він не може відповідати за обставини вручення та фактичного отримання поштової кореспонденції, які від нього не залежать, та обов'язок якого обмежується додержанням відповідного строку направлення повідомлення та виду послуги відправлення, а відносини між оператором поштового зв'язку, який доставляє лист, та адресатом (позивачем) перебувають поза контролем відправника.
В постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 820/4810/17 колегія суддів зауважила, що відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати вину у суді, та, у зв'язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Суд враховує, що відсутність позивача при розгляді справи не позбавляє його права на оскарження в подальшому прийнятого рішення, зазначеним правом позивач скористався та реалізував його шляхом звернення до суду з цим позовом.
Тобто, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, оскільки матеріалами справи підтверджено факт відсутності на момент проведення перевірки документів, передбачених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Відтак, відповідачем правомірно винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача № ПШ021455 від 16.10.2023 року у розмірі 17000,00 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Таким чином, оскаржувана постанова прийнята в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, є правомірною та не підлягає скасуванню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “РуїсТоріха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням встановлених судом обставин, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідачі:
Відділ державного нагляду (контролю) у Одеській області (площа Дерев'янка, 1, каб. 203, м. Одеса, 65008);
Державна служба України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича, буд. 51, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 39816845).
Суддя О.А. Вовченко
.