25 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 367/6893/21
провадження № 61-4604св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа- Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандарт Білдінг»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ТОВ «Стандарт Білдінг» про зобов'язання надати звіт та стягнення грошових коштів у сумі 2 510 380,00 грн.
У жовтні 2020 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_2 нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2168280832000; приміщення 158, загальною площею 3,7кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 49, 2 кв. м., АДРЕСА_3 , та грошові кошти, що знаходяться на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у тому числі, що розміщені на поточному рахунку № НОМЕР_1 , IBAN НОМЕР_2 в AT КБ «Приватбанк», МФО 305299 в межах заявлених вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 1 072 292,6 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 16 листопада 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2168280832000; приміщення № НОМЕР_3 , загальною площею 3,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_4 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , та грошові кошти ОСОБА_2 , що знаходяться на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у тому числі, що розміщені на поточному рахунку № НОМЕР_1 , IBAN НОМЕР_2 в AT КБ «Приватбанк», МФО 305299, в межах заявлених вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 1 072 292,60 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 16 листопада 2021 року залишено без змін.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із наявності правових підстав для забезпечення позову.
Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-6942св22).
Скасовуючи постанову апеляційного суду, суд касаційної інстанції виходив із того, що справа у суді апеляційної інстанції була розглянута 20 червня 2022 року за відсутності ОСОБА_2 , яка не була належним чином повідомлена про час і місце слухання справи відповідно до статей 128-130 ЦПК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 16 листопада 2021 року скасовано та відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки належне ОСОБА_2 нерухоме майно, на яке судом було накладено арешт, не є предметом спору у цій справі, а зміст договорів про відступлення права вимоги грошових коштів у спільній діяльності, які укладені ОСОБА_2 від імені позивача з фізичними особами та ТОВ «Стандарт Білдінг»,не передбачають отримання будь-яких коштів ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції про забезпечення його позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки пов'язаності предмета позову (зобов'язання надати звіт та стягнення грошових коштів) та обставин, якими обґрунтовано позов (розпорядження ОСОБА_2 його майном та грошовим коштами на підставі виданої ним довіреності) із заходами забезпечення позову - накладенням арешту на грошові кошти ОСОБА_2 у розмірі отриманих нею коштів на виконання доручення 1 072 292,60 грн та майно, на яке можна звернути стягнення відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» у випадку задоволення позовних вимог у разі відсутності у відповідачки грошових коштів.
Висновки апеляційного суду про те, що зі змісту договорівпро відступлення права вимоги грошових коштів у спільній діяльності не вбачається отримання будь-яких коштів ОСОБА_2 , не відповідають дійсності, оскільки довіреністю від 06 вересня 2019 року він уповноважив ОСОБА_2 отримувати грошові кошти, а пунктом 2.1 договорів передбачено, що всі розрахунки між первісним кредитором (від імені якого діяла ОСОБА_2 ) та новим кредитором проведені в повному обсязі.
Отже, новий кредитор сплатив первісному кредитору (від імені якого діяла ОСОБА_2 на підставі довіреності від 06 вересня 2019 року) грошові кошти замість частки первісного кредитора у спільній діяльності і новий кредитор отримав право вимоги грошових коштів у спільній діяльності.
ОСОБА_2 діє недобросовісно, а тому існують ризики невиконання нею у майбутньому рішення суду про стягнення з неї грошових коштів. Про недобросовісність дій ОСОБА_2 свідчать ті обставини, що вона укладала договори про відступлення права вимоги грошових коштів у спільній діяльності у серпні 2021 року на підставі довіреності від 06 вересня 2021 року та з часу пред'явлення ним цього позову не надала звіт на підставі статті 1006 ЦК України.
Також на підтвердження ризиків неможливості виконання рішення суду у майбутньому свідчать ті обставини, що 07 липня 2021 року та 21 серпня 2021 року ОСОБА_2 уклала договори іпотеки з братом та подругою, згідно із якими передала в іпотеку власне нерухоме майно.
Суд апеляційної інстанції не пересвідчився, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Крім того, накладення арешту на грошові кошти та майно ОСОБА_2 є співмірним позовним вимогам, оскільки відповідачка, діючи на підставі довіреності, ігноруючи свій обов'язок, передбачений статтями 244, 1000, 1006 ЦК України, не надала звіт і майно, одержане на виконання цієї довіреності, перевищила свої повноваження на підставі довіреності і розпорядилася на власний розсуд його майном та грошовими коштами.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2023 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У відзиві ОСОБА_2 посилається на те, що договори іпотеки від 07 липня 2021 року та 21 серпня 2021 року, на які посилається позивач, були укладені до звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом і до відкриття провадження у цій справі, а після пред'явлення ОСОБА_1 позову вона не вчиняла жодних дій, які б свідчили про її намір ухилитися від виконання судового рішення в майбутньому.Саме лише припущення заявника, що вона може ухилятися від виконання рішення суду, без надання жодних доказів, не є безумовною підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження співмірності заходів ціни позову, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), ОСОБА_4 , Дундар І. О., від 10 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2024 року у зв'язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_5 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 23 квітня 2024 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Таким чином, звертаючись з відповідною заявою позивач, серед іншого, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову; наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення і предметом позовної вимоги; взаємопов'язаність заходу забезпечення з обставиною утруднення виконання чи невиконання рішення суду, а саме, що обраний спосіб забезпечення спроможний запобігти відповідним утрудненням; імовірність утруднення виконання рішення або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів - саме з урахуванням предмета позову і неможливість виконання позовних вимог у випадку їх задоволення, тощо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що під забезпеченням позову потрібно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Також у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зроблено правові висновки, згідно з якими умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання надати звіт та стягнення грошових коштів у сумі 2 510 380,00 грн, посилався на те, що 06 липня 2017 року між ним та ТОВ «Стандарт Білдінг» укладено договір про спільну діяльність з будівництва багатоквартирних будинків, відповідно до умов якого товариство повинно було завершити добудову незавершеного будівництвом об'єкту. За усним договором доручення між ним та ОСОБА_2 від 13 лютого 2016 року вона мала здійснювати пошук покупців та вчиняти інші дії. Надалі він неодноразово видавав ОСОБА_2 довіреності. Так, 06 вересня 2019 року він видав довіреність ОСОБА_2 на укладення з різними фізичними особами договорів про розірвання попередніх договорів, договорів купівлі-продажу, поруки, договорів про відступлення права вимоги грошових коштів у спільній діяльності. 27 квітня 2020 року та 20 травня 2020 року він направив ОСОБА_2 листи з вимогою надати звіт про вчиненні неї правочини. Йому невідома точна кількість договорів, які були укладені від його імені ОСОБА_2 , та скільки коштів було отримано нею за укладеними договорами, відомостей про витрати, понесені нею при виконанні доручення, також йому не надано. В зв'язку з цим позивач просив зобов'язати ОСОБА_2 надати звіт про вчинені нею дії та стягнути з неї кошти у сумі 2 510 380,00 грн. На підтвердження вказаної суми до заяви було додано копії договорів про відступлення права вимоги.
Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_2 нерухоме майно, ОСОБА_1 посилався на те, що невжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 коштів у сумі 2 510 380,00 грн.
Суд апеляційної інстанції, установивши, щоналежне ОСОБА_2 нерухоме майно, на яке позивач просив накласти арешт, не є предметом спору у цій справі, а зміст договорів про відступлення права вимоги грошових коштів у спільній діяльності, які укладені ОСОБА_2 від імені позивача, фізичними особами та ТОВ «Стандарт Білдінг», не передбачають отримання будь-яких коштів ОСОБА_2 , дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову.
Посилання позивача у касаційній скарзі на ухилення відповідача від виконання його вимоги про надання звіту, не є достовірно установленими фактами, вони потребують дослідження, перевірки та оцінки під час розгляду справи, а не заяви про забезпечення позову, адже є безпосереднім предметом позову.
Крім того, колегія суддів зазначає, що захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно має наслідком позбавлення особи права на вільне розпорядження власним майном, у зв'язку з чим для його застосування мають існувати реальні підтверджені відповідними доказами підстави,проте будь-яких доказів на підтвердження наведеного заявник суду не надав.
Суд апеляційної інстанції не встановив реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Наведені в касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для забезпечення позову у цій справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник