Справа №127/11598/24
Провадження №1-кп/127/334/24
25 квітня 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.03.2024 за № 12024025010000096, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Вахнівка Липовецького району Вінницької області, громадянина України, з середньою освітою, військовослужбовця, оператора групи спеціального зв'язку інформаційно-телекомунікаційного вузла Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України,
В порушення вимог статей 11,16,49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, положень Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000, наказу Міністерства охорони здоров'я України № 188 від 01.08.2000 «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу», оператор групи спеціального зв'язку інформаційно-телекомунікаційного вузла військово-медичного клінічного центру центрального регіону солдат ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_5 , перебуваючи у приміському лісі, поруч із вулицею Родіона Скалецького у місті Вінниці, близько 12:00 год. помітив невідомий згорток, обмотаний ізолентою, в якому містилась психотропна речовина, обіг якої обмежений, - амфетамін, масою 0,8466 г. Керуючись виниклим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, ОСОБА_5 помістив знахідку до правої кишені куртки, чим розпочав берігання психотропної речовини, обіг якої обмежений.
У подальшому, ОСОБА_5 , продовжуючи кримінально-протиправний умисел, направлений на незаконне зберігання психотропної речовини без мети збуту, 08.03.2024, незаконно зберігаючи його при собі та перебуваючи неподалік будинку АДРЕСА_2 , близько 12:16 год. був помічений та зупинений працівниками Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, в ході спілкування з якими добровільно видав психотропну речовину, обіг якої обмежений, - амфетамін.
Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав та суду пояснив, що 08.03.2024 біля військового госпіталю він знайшов згорток, який рефлекторно підняв. Після чого до нього одразу підійшли працівники поліції. Що знаходилось у згортку, він не знав.
Допит обвинуваченого відбувся в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачений надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.
Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 КПК вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження. Згідно з приписами речення другого частини третьої статті 349 КПК суд з'ясував, чи правильно розуміють учасники судового процесу зміст зазначених вище обставин, переконався у відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив, що у такому випадку учасники судового процесу будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Крім того, суд роз'яснив учасникам судового процесу принципи змагальності та диспозитивності, зміст яких розкритий у статтях 22, 26 КПК.
Отже, з урахуванням наведених вище норм кримінально-процесуального закону, суд за клопотанням сторін кримінального провадження дослідив відомості, що характеризують особу обвинуваченого, а також такі докази:
-протокол огляду місця події від 08.03.2024, відповідно до якого в період часу з 13.03 год. до 13.10 год. ОСОБА_5 на відкритій ділянці місцевості за адресою: АДРЕСА_2 добровільно видав працівникам поліції поліетиленовий згорток з порошкоподібною речовиною;
-висновок експерта № СЕ-19/102-24/4813-НЗПРАП від 20.03.2024, згідно з яким в наданій на експертизу речовині, масою 1,2114 г, виявлено психотропну речовину, обіг якої обмежений, - амфетамін, масою 0,8466 г.
Аналізуючи показання обвинуваченого, надані суду стороною обвинувачення докази, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт незаконного придбання та зберігання ОСОБА_5 психотропної речовини без мети збуту. Зокрема, суд в судовому засіданні встановив, що в ОСОБА_5 був виявлений та вилучений поліетиленовий пакет з порошкоподібною речовиною.
Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні повідомив, що він не знав, що знаходиться у знайденому ним згортку. Разом з тим, показання обвинуваченого були мінливими та непослідовними та спростовуються дослідженими судом доказами. Зокрема, з-поміж інших доказів суд дослідив заяву ОСОБА_6 від 08.03.2024, зі змісту якої випливає, що останній видає працівникам поліції поліетиленовий пакет з порошкоподібною речовиною. При цьому, у вказаній заяві ОСОБА_5 зазначив, що вважає знайдену речовину амфетаміном, яку він залишив з метою власного вживання. Аналогічне слідує і з дослідженого протоколу огляду місця події та додатку до нього (диску), який підтверджує добровільність видачі ОСОБА_5 згортку з порошкоподібною речовиною, а також обізнаність обвинуваченого у тому, що знайдена ним речовина має обмеження в обігу.
За результатами проведення криміналістичного дослідження встановлено, що вилучена в ОСОБА_5 речовина є психотропною, обіг якої обмежений, - амфетамін. ОСОБА_5 та його захисник у судовому засіданні результатів зазначеного дослідження не оспорювали.
Вирішуючи питання щодо кримінально-правової кваліфікації діяння ОСОБА_5 , суд враховує, що відповідно до відомостей, викладених у таблиці ІІ «Невеликі, великі та особливо великі розміри наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01.08.2000 за № 188, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2000 за № 513/4734, вилучена у ОСОБА_5 речовина становить більш як невеликий розмір.
З огляду на викладене, суд вважає, що дії ОСОБА_5 охоплюються складом кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України (далі - КК), за ознаками незаконного придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту.
Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує приписи статей 50, 65 КК, зі змісту яких випливає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Саме на зазначені критерії призначення кримінального покарання звернув увагу Верховний Суд (далі - ВС) у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к).
У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Аналогічний висновок ВС зробив і у постанові від 06.08.2020 (справа № 155/1064/18).
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к).
Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 вчинив кримінальний проступок, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання та служби характеризується позитивно, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-психіатра не перебуває. Під час допиту в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 зазначив, що визнає винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння. Однак, суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_5 у вчиненому не розкаявся, про що свідчить те, що в діях останнього відсутні ознаки дійсного визнання власної провини, щирого жалю та осуду своєї поведінки. Натомість суд вважає, що повідомлення обвинуваченим про щире каяття у вчиненому під час його допиту в судовому засіданні є ніщо інше як намагання пом'якшити своє покарання. А тому суд дійшов до переконання, що в поведінці та діях обвинуваченого відсутні ознаки щирого каяття.
Отже, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, обвинуваченого судом не встановлені.
Сторони кримінального провадження у виступах в судових дебатах просили суд призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу. Разом з тим, суд вважає, що призначення ОСОБА_5 покарання у виді штрафу є недостатнім для виправлення останнього та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Крім того, суд вважає, що таке покарання не буде співмірним з тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення.
З огляду на викладене, аналізуючи надані суду матеріали, відомості, що характеризують особу обвинуваченого, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують його покарання, приписи статей 50, 65 КК, роз'яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді обмеження волі.
Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.
Санкцією кримінального закону встановлена тривалість такого виду кримінального покарання як обмеження волі до 5 років за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 309 КК.
Як вже суд зазначив вище, в ході судового розгляду кримінального провадження встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання та служби характеризується позитивно, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-психіатра не перебуває. Тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченому максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді обмеження волі відсутні.
Суд також враховує, що в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 є військовослужбовцем.
Зі змісту частини першої статті 58 КК випливає, що покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.
Зважаючи на викладені вище обставини, які встановлені у судовому засіданні, особу обвинуваченого, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому кримінальне покарання у виді службового обмеження строком на 2 роки.
Відповідно до частини другої статті 58 КК із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.
Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання.
Вирішуючи питання щодо строку початку відбування призначеного покарання, суд вважає за доцільне зауважити, що порядок виконання кримінального покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців регламентований главою 10 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК).
Зокрема, зі змісту частини першої статті 47 КВК випливає, що суд, який постановив вирок про службове обмеження для військовослужбовця, після набрання ним законної сили направляє копію вироку командиру військової частини, де проходить службу засуджений військовослужбовець.
Відповідно до частини другої статті 47 КВК після одержання копії вироку командир військової частини видає відповідний наказ, у якому зазначається розмір відрахувань в доход держави з грошового утримання засудженого військовослужбовця, строк, протягом якого він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а також який строк не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Наказ оголошується по військовій частині і доводиться до відома засудженого військовослужбовця.
А згідно з частиною третьою статті 47 КВК про прийняття вироку до виконання командир військової частини протягом трьох днів сповіщає суд, який постановив вирок.
Отже, аналізуючи наведені норми кримінально-виконавчого закону, суд вважає, що строк відбування призначеного покарання слід рахувати саме з моменту прийняття вироку до виконання (видачі наказу по військовій частині).
Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих суду матеріалів випливає, що на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 13.09.2024 на вилучену у ОСОБА_5 речовину був накладений арешт, який потрібно скасувати.
Згідно з приписами частини другої статті 124 КПК процесуальні витрати необхідно покласти на обвинуваченого.
Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд
Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі.
На підставі статті 58 Кримінального кодексу України замість покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі призначити ОСОБА_5 покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком 2 (два) роки з відрахуванням в дохід держави 20 (двадцяти) відсотків з суми його грошового забезпечення.
Строк відбування покарання рахувати з дня прийняття вироку до виконання.
Речовий доказ, а саме:
- порошкоподібну речовину, що знаходиться в поліетиленовому пакеті, та поміщена до спецпакету № WAR0072845 та передана до камери зберігання речових доказів Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, - знищити.
Арешт, накладений на зазначений речовий доказ, на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 13.03.2024 - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 3029 (три тисячі двадцять дев'ять) гривень 12 (дванадцять) копійок витрат на залучення експертів.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя: