31 жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.І.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - регіональне відділення в м. Києві Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, про поділ майна подружжя, визнання права власності на квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації про визнання права власності на ½ частину квартири, визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2007 року,
У грудні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 3 червня 2000 року вона перебувала з відповідачем в шлюбі, від якого мають двох дітей.
У серпні 2005 року шлюб у судовому порядку розірвано.
У жовтні 2001 року між нею та регіональним відділенням в м. Києві Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву укладено кредитну угоду про надання кредиту в розмірі 130 489 грн. терміном на 30 років для будівництва житла.
У квітні 2003 року укладено договір застави спірної квартири.
Вважаючи, що квартира не є об'єктом спільної сумісної власності, оскільки заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, кредит не виплачено, обов'язок по здійсненню поточних платежів на виконання кредитної угоди здійснює вона сама, просила визнати за нею право власності на спірну квартиру, стягнути з неї на користь відповідача компенсацію в розмірі 8 596 грн.
ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом, зазначаючи, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 вони придбали трикімнатну квартиру. Проте свідоцтво про право власності на неї оформлено на колишню дружину - ОСОБА_1
Вважаючи, що спірне житло є спільною сумісною власністю, просив визнати за кожним із них право власності по ½ частині квартири, визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 9 червня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано за нею право власності на спірну квартиру, стягнуто з неї на користь ОСОБА_2 компенсацію в сумі 11 578 грн. 50 коп., з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - судові витрати; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2007 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано за ним і ОСОБА_1 право власності на ½ частину спірної квартири за кожним, в задоволенні решти вимог за зустрічним позовом відмовлено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати.
У обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 є лише кошти в розмірі 12 945 грн., сплачені сторонами під час перебування їх у шлюбі за період до червня 2005 року.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_2, апеляційний суд виходив з того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя і належить сторонам в рівних частинах.
Проте з такими висновками судів погодитися неможна.
Згідно з ч. 1 ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Разом з тим, пунктом 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" встановлено, що судам слід враховувати, що відповідно до правил кредитування приватного житлового будівництва позичальник до закінчення виплати одержаної позички не має права відчужувати збудований або капітально відремонтований за рахунок позички будинок без дозволу банку або підприємства (організації), що видали позичку. При вирішенні спору про право власності на будинок обов'язок виплатити заборгованість по позичці за згодою позикодавця може бути покладено на інших співвласників - учасників будівництва. При відсутності такої згоди обов'язок виплати позички лежить на особі, яка її одержала. Ця обставина має прийматись судом до уваги при визначенні частки кожного учасника спільної власності і при вирішенні питання про грошові розрахунки між сторонами.
Судами встановлено, що з 3 червня 2000 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Як вбачається з матеріалів справи, 24 жовтня 2001 року між регіональним відділенням в м. Києві Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву й ОСОБА_1 укладено кредитну угоду № 63, згідно з якою позивачці за основним позовом надано прямий адресний (цільовий) кредит у розмірі 130 489 грн. на будівництво житла терміном на 30 років (а.с. 22 - 23).
У квітні 2003 року для забезпечення кредитної угоди між тими ж сторонами укладено договір застави квартири АДРЕСА_1
Пунктом 3.1.1. вказаного договору застави передбачено, що ОСОБА_1 як заставодавець має право володіти, користуватися предметом застави - квартирою, але не має права розпоряджатися ним без згоди заставодержателя до закінчення дії даного договору, тобто до виконання зобов'язання, забезпеченого заставою (а.с. 19).
Відповідно до п. 28 Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 року № 584, погашення кредиту і сплата відсотків за користування ним здійснюється, починаючи з дати реєстрації свідоцтва про право власності на збудоване (реконструйоване) житло, позичальником, яким за кредитною угодою є ОСОБА_1
Проте у порушення ст. 213 ЦПК України апеляційний суд указані вимоги постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року та положення законодавства до уваги не взяв та, визнаючи за кожним з подружжя право власності на ½ частину квартири, не врахував обставин щодо обов'язку позивачки за основним позовом по сплаті кредиту за спірне житло.
Суд першої інстанції зазначене також залишив без уваги й, крім того, не врахував, що відповідно до рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2005 року шлюбні відносини між сторонами припинено з грудня 2003 року (а.с. 110), що має значення для вирішення справи.
За таких обставин ухвалені в справі рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 9 червня 2006 року й Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Ярема А.Г.
Судді Верховного Суду України
Левченко Є.Ф.
Лихута Л.М.
Охрімчук Л.І. Сенін Ю.Л.