Номер провадження: 11-кп/813/776/24
Справа № 946/6710/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
16.04.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.10.2023 року в кримінальному провадженні №12023162150000739 від 09.06.2023 року щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Стара Некрасівка Ізмаїльського району Одеської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, офіційно не працюючого, неодруженого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
-23.02.2016 Малиновським районним судом м.Одеси за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 (чотирьох) років позбавлення волі, звільнений 29.12.2018 року за відбуттям строку покарання,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та йому призначене покарання у виді 11 (одинадцяти) років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_8 у виді тримання під вартою продовжено до набрання вироком законної сили.
Строк покарання ОСОБА_8 обчислюється з моменту його фактичного затримання та взяття під варту, тобто з 09.06.2023 року. В строк відбування покарання обвинуваченому, у відповідності до положень ч. 5 ст. 72 КК України, зараховано строк його попереднього ув'язнення в період з 09.06.2023 року до набрання вироком законної сили, виходячи з розрахунку день за день.
Вироком суду вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Судом першої інстанції ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
09.06.2023 року, приблизно о 02:30 год., ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у кухні домоволодіння АДРЕСА_2 , у ході раптово виниклої сварки, на ґрунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_9 , маючи умисел на заподіяння смерті останньому, умисно наніс йому кухонним ножем два удари в область грудної клітки зліва, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді сліпого проникаючого колото-різаного поранення передньої поверхні грудної клітки ліворуч з ушкодженням м'яких тканин, пристінкової плеври, перикарду та серця, а також у вигляді сліпого проникаючого колото-різаного поранення передньої стінки грудної клітки з пошкодженням внутрішніх органів, які за критерієм небезпеки для життя відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та з яким знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв'язку смерть ОСОБА_9 .
Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість вироку, просить його скасувати, перекваліфікувати його дії з ч.1 ст.115 КК України на ст.118 КК України та призначити йому покарання саме за цією санкцією статті.
Обвинувачений не заперечує, що внаслідок його протиправних дій, а саме нанесення ним колото-різаних ран потерпілому ОСОБА_9 , останній помер, однак наполягає на тому, що не мав умислу його вбивство, а здійснював самозахист.
Обвинувачений також вказує, що він та потерпілий перебували в стані алкогольного сп'яніння, сталася сварка, в ході якої він захищався. Крім того, обвинувачений просить врахувати, що зрозумівши скоєне, намагався врятувати потерпілого, не залишав місце події, очікував швидку медичну допомогу та поліцію.
Також обвинувачений посилається на те, що йому не надали можливості в суді першої інстанції надати свої пояснення.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить дослідити докази в кримінальному провадженні та допитати всіх свідків по справі.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
Судовий розгляд в суді апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України (далі - КПК), проведено за відсутності потерпілого ОСОБА_10 , який будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду в судове засідання не з'явився, клопотань про відкладення розгляду не подавав.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації прав учасників судового провадження на доступ до правосуддя.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України (далі - КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно вимог ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ст. 84 КПК, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ст. 94 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до вироку суду, обвинувачений ОСОБА_8 не визнав свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, заперечив свою причетність до скоєння кримінального правопорушення та відмовився від дачі показань.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Апеляційний суд наголошує, що сама по собі незгода обвинуваченого з висновками, зробленими судом першої інстанції на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів в порядку ч.3 ст.404 КПК.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить дослідити всі докази в кримінальному провадженні та допитати всіх учасників по справі. Однак в судовому засіданні обвинувачений не зміг надати суду раціонального пояснення необхідності повторного дослідження доказів з урахуванням приписів ч.3 ст.404 КПК.
Захисник просив допитати обвинуваченого ОСОБА_8 та дослідити висновок судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень потерпілого.
З урахуванням заявленого клопотання сторони захисту, колегією суддів задоволено клопотання про допит обвинуваченого ОСОБА_8 та відмовлено в повторному дослідженні висновку судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень потерпілого, у зв'язку із недоведеністю стороною захисту, що вказаний висновок у вироку суду викладено неповно чи спотворено його обставини, що не надає підстав для його повторного дослідження.
Обвинувачений ОСОБА_8 в судовому засіданні апеляційного суду, не зважаючи на ініціювання сторони захисту його допиту, заявив, що не бажає надавати повні пояснення по обставинам інкримінованого йому злочину. При цьому, обвинувачений вказав, що між ним та ОСОБА_9 , в ході вживання спиртних напоїв, виник конфлікт та вони побилися. Наполягав на тому, що він захищався від нападу ОСОБА_9 , тому злякався та вимушено наніс потерпілому ножові поранення, з метою захистити своє життя.
Допитавши обвинуваченого ОСОБА_8 , перевіривши доводи апеляційної скарги обвинуваченого та матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду відповідає вимогам ст.374 КПК, оскільки в ньому міститься формулювання обвинувачення та викладені висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України за кваліфікуючими ознаками: вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідженні всі докази, надані сторонами провадження, яким судом надана оцінка з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, а тому оскаржений вирок відповідає вимогам КПК України.
На підтвердження встановлених фактичних обставин справи в частині визнання обвинуваченого ОСОБА_8 винуватим за ч.1 ст.115 КК України, суд першої інстанції послався на показання потерпілого ОСОБА_10 , який дав суду послідовні та логічні показання щодо дати, місця та обставин скоєного злочину.
Так, в судовому засіданні місцевого суду потерпілий ОСОБА_10 пояснив, що 08.06.2023 року, приблизно о 23:00 год., йому зателефонував ОСОБА_9 , який є його братом, та попросив привезти до нього в гості одного чоловіка з с. Стара Некрасівка, який виявився ОСОБА_8 . Коли останній сідав до нього в автомобіль, то він відчув від нього запах алкоголю. По дорозі слідування ОСОБА_8 купив в магазині горілку і продукти, та він привіз його до ОСОБА_9 , а сам поїхав працювати. Повернувшись додому перед початком комендантської години, він проходив повз частину будинку, де проживав його брат ОСОБА_9 та побачив, що останній сидів на кухні разом з ОСОБА_8 , чоловіки вживали спиртні напої. Після чого він зайшов додому, поїв та ліг відпочивати. Близько 02:00 год. ночі його розбудила донька ОСОБА_11 та повідомила, що його брата ОСОБА_9 вбили. Коли він вийшов на двір, то побачив працівників поліції, а також ОСОБА_8 , на кофті якого були бризки крові. ОСОБА_8 перебував у ще більш сильному стані алкогольного сп'яніння. Вже згодом донька ОСОБА_11 розповіла про те, що бачила як ОСОБА_8 виходив з ножем з приміщення кухні на подвір'я. Потім почав стукати у вікна й кричати, щоб вона викликала швидку допомогу.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав показання потерпілого ОСОБА_10 допустимим доказом винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, оскільки показання потерпілого об'єктивно підтверджуються показами свідків: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
Так, свідок ОСОБА_11 , 28.06.2023 року, під час досудового розслідування в судовому засіданні, в порядку ст. 225 КПК, пояснила, що того дня, вона знаходилася вдома, а до її дядька, приблизно після 23:00 год., приїхав знайомий - ОСОБА_8 , з яким він випивав у приміщенні кухні. Її вікно було відчинене, а тому вона добре бачила, що там відбувається, оскільки вікно її спальні виходить прямо на вікно кухні, де сиділи чоловіки. Приблизно о 02:00 год. ночі вона почула крики: ОСОБА_8 кричав щось на кшталт «я тебе зараз заріжу», після чого вона почула прохання ОСОБА_9 , який просив його не чіпати. Почувши галас, вона підвелась з ліжка, підбігла до вікна та побачила ОСОБА_8 , який вийшов з приміщення кухні, тримаючи в руках ніж, дядько в той момент замовк. ОСОБА_8 ходив по двору з ножем, та оскільки двір був добре освітлений, вона побачила, що кофта ОСОБА_8 . світлого кольору у плямах бурого кольору. Потім останній знов зайшов до будинку, а коли вийшов вдруге, підійшов до її вікна та почав кричати й стукати, щоб вона викликала швидку. Вона одразу зателефонували до поліції та викликала швидку. Крім того, свідок вказала, що на кухні ОСОБА_8 та її дядько ОСОБА_9 сиділи тільки вдвох, більше ніхто не заходив та не виходив.
Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 пояснили суду, що 09.06.2023 року, близько 02:00 год. ночі, оскільки працюють патрульними поліцейськими, отримали виклик від лінії «102» про те, що якась особа бігає по двору та погрожує вбивством. Після чого вони одразу поїхали на виклик, де по приїзду на місце події побачили чоловіка - ОСОБА_8 , який був одягнений у світлу кофту, на якій виднілися плями бурого кольору. Останній весь час метушився, був знервований та не міг пояснити, що відбулося, він весь час казав, що у будинку щось сталося та чоловікові потрібна швидка допомога. Свідок ОСОБА_12 пояснив, що ОСОБА_8 залишився на подвір'ї з його напарником ОСОБА_13 , а він, зайшовши у будинок, побачив на підлозі чоловіка без ознак життя, без верхнього одягу, з синіми плямами на тілі, на столі стояли дві чарки та пляшка горілки, обстановка у кімнаті була порушена. Після того вони затримали ОСОБА_8 , оскільки його верхній одяг був майже весь у крові. Далі, вони викликали швидку, та медичні працівники констатували смерть чоловіка. При огляді приміщення кухні вони виявили пляму крові на рукомийнику, а також ніж зі слідами крові. По приїзду на місце події у них обох були ввімкнені бодікамери, тому весь час відбувалася відеофіксація обставин. Свідок вказав, що ОСОБА_8 перебував у стані алкогольного сп'яніння, у нього спостерігалась нестійка хода. Свідок ОСОБА_13 зазначив, що знав ОСОБА_11 , яка вийшла з будинку та повідомила про те, що її дядько вживав спиртні напої разом з ОСОБА_8 . Останній сам показав де знаходиться труп. Згодом з будинку вийшов потерпілий ОСОБА_10 , по якому було видно, що він щойно прокинувся, оскільки перебував у сонливому вигляді. Більше у будинку крім зазначених осіб нікого не було.
Показання потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 також об'єктивно підтверджуються сукупністю інших досліджених судом доказів, які свідчать про обґрунтованість висновку місцевого суду про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченому ч.1 ст.115 КК України, а саме:
-відеозаписами від 09.06.2023 року нагрудних портативних відео реєстраторів працівників поліції ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , відповідно до яких поліцейські прибули на службовому автомобілі до будинку АДРЕСА_2 , о 02:37 год., коли біля вхідної хвіртки будинку стояв обвинувачений ОСОБА_8 у рясно забрудненою кров'ю кофті світлого кольору;
- відеозаписами камери відеоспостереження, розташованої на сусідньому будинку АДРЕСА_3 , відповідно до яких зафіксовано, що з подвір'я загиблого особа чоловічої статі в одязі світлого кольору перелізла на вулицю через вхідну хвіртку домоволодіння АДРЕСА_2 , з мобільним телефоном у руці, пішла кудись і через дві хвилини повернулась та перелізла назад у подвір'я загиблого. Також на відеозаписі зафіксовано під'їзд патрульної поліції та швидкої медичної допомоги до будинку загиблого;
- протоколом слідчого експерименту від 30.06.2023 року за участю свідка ОСОБА_11 , в ході якого остання на місці події показала як ОСОБА_8 тримав мобільний телефон у лівій руці, коли підійшов до її вікна та почав кричати і стукати, щоб вона викликала швидку. Також за допомогою манекену свідок ОСОБА_11 показала локалізацію бризок на світлій кофті ОСОБА_8 , коли він вийшов з ножем з будинку її дядька;
- протоколом огляду місця події від 09.06.2023 року, відповідно до якого була оглянута територія домоволодіння АДРЕСА_2 , де у приміщенні кухні на тумбі-мийці виявлено кухонний ніж загальною довжиною 29 см, із речовиною бурого кольору, також на кухні було виявлено пляму бурого кольору, а також труп ОСОБА_9 у положенні лежачи на лівому боці тулуба, з двома ранами на передній стінці його грудної клітини;
- протоколом огляду трупу ОСОБА_14 від 09.09.2020 року, за участю судово-медичного експерта ОСОБА_15 , під час огляду якого виявлені дві рани, а також визначені направлення та глибини ранових каналів;
- висновком судово-медичної експертизи №290 від 18.07.2023 року, відповідно до якого всі ушкодження спричиненні при житті ОСОБА_9 09.06.2023 року плоским колюче-ріжучим знаряддям на кшталт ножа, що має виражений обушок, гостре лезо, і з моменту їх заподіяння до настання смерті потерпілого пройшов незначний проміжок часу (від декількох хвилин до декількох десятків хвилин). Найбільш ймовірне розташування ОСОБА_9 до травмуючого предмету в момент спричинення йому тілесних ушкоджень було передньою частиною тулуба. У ОСОБА_9 виявлений етиловий спирт у крові в концентрації 2,82‰, в сечі - 2,92‰, що у живих осіб відповідає сильному ступеню алкогольного сп'яніння;
- висновками судово-медичних імунологічних експертиз №1091 від 10.07.2023 року, №1372 від 10.08.2023 року та судово-медичної цитологічної експертизи № 356 від 27.07.2023 року, відповідно до яких кров, яка виявлена на місці події, на кухонному ножі, вилученому з місця події, та на кофті (толстовці) обвинуваченого ОСОБА_8 , належить саме ОСОБА_9 ;
- висновком експерта криміналіста №277 від 26.07.2023 року, відповідно до якого колото-різані рани на двох клапотях шкіри передньої стінки грудної клітки, вилучених від трупу ОСОБА_9 , були заподіяні двома впливами травмувального знаряддя - клинком ножа, вилученого з місця події;
- висновком судово-медичної криміналістичної експертизи №278 від 03.08.2023 року, відповідно до якого на толстовці ОСОБА_8 виявлено: помарки крові, утворені у результаті контакту матеріалу зі слідоутворюючою поверхнею, забрудненою кров'ю; групи бризок крові, що виникли від розмахування закривавленим предметом і утворені внаслідок падіння на матеріал бризок крові; а також патьоки, утворені внаслідок попадання на матеріал певної кількості крові і подальшого її стікання в напрямку зверху донизу щодо вертикального положення вдягнуту у толстовку людини з подальшим просочуванням матеріал. Оскільки більшість виявлених слідів крові розташовані по передній і передньо-лівій поверхням дослідженої толстовки, найбільш ймовірно, що в моменти їх утворення ОСОБА_8 був звернений своєю передньою і/або передньо-лівою поверхнею в сторону джерела бризок крові.
Колегія суддів вважає, що з достатньою повнотою дослідивши й зіставивши надані стороною обвинувачення докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що сукупність вказаних доказів, є достатньою для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_8 .
При цьому, місцевий суд обґрунтовано критично оцінив доводи обвинуваченого про те, що він не мав умислу вбивати ОСОБА_9 , оскільки це фактично є спробою обвинуваченого уникнути кримінальної відповідальності за вчинене.
Колегія суддів вважає, що показання потерпілого ОСОБА_10 , є такими, що варті довіри, оскільки узгоджуються із показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а також письмовими доказами у кримінальному провадженні.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про порушення його права на захист, зокрема не надання йому місцевим судом можливості надати свої пояснення по обставинам інкримінованих йому протиправних дій, колегія суддів визнає неспроможними та такими, що спростовуються журналом судового засідання від 06.10.2023 року та технічним записом фіксації судового процесу в суді першої інстанції, під час якого обвинувачений відмовився надавати пояснення по справі. Крім того, обвинувачений був забезпечений захисником у кримінальному провадженні.
Стосовно доводів обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника стосовно невинуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, про перебування останнього в стані необхідної оборони, що дає підстави для перекваліфікації його дій на ст.118 КК України, колегія суддів зазначає наступне.
Частина 1 статті 115 КК України передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 115 КК України, характеризується: 1) діянням - посяганням на життя іншої особи; 2) наслідками у вигляді незворотної смерті потерпілого; 3) причинно-наслідковим зв'язком між вказаними діянням та наслідками; 4) факультативними ознаками (місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення вбивства).
Із суб'єктивної сторони цей злочин характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає їх настання.
Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину. При цьому спосіб відображає насамперед причинний зв'язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляється у способі вчинення діянь. Даний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 року (справа №428/11944/19).
За результатами апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено обставин, що свідчили б про перебування обвинуваченого в стані необхідної оборони.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону», для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Під тяжкою шкодою при перевищенні меж необхідної оборони слід розуміти смерть особи або заподіяння їй тяжкого тілесного ушкодження. Невідповідність тяжкої шкоди, заподіяної тому, хто посягає, небезпечності посягання або обстановці захисту слід визнавати явною тоді, коли це з урахуванням обставин справи є очевидним для кожної людини, а отже і для того, хто обороняється.
На відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК України, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст.118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Обвинувачений ОСОБА_8 стверджує, що наніс ОСОБА_9 ножові поранення під час самозахисту від дій потерпілого, під час обопільної бійки із останнім, з метою збереження свого життя та здоров?я. За твердженням обвинуваченого, він перебував у стані необхідної оборони від нападу ОСОБА_9 , який перебував в більш важкому стані алкогольного сп'яніння, ніж він.
Колегія суддів звертає увагу, що ст.36 КК України визначено право кожної особи на необхідну оборону, що є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст.27 Конституції України).
Однак, право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч.3 ст.36 КК України).
Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
Втім, стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Тобто необхідно з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалась, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної й достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Вказані висновки колегії суддів узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду в постанові від 06.02.2024 року (справа №295/4942/20).
В ході судового розгляду в місцевому суді та під час апеляційного перегляду вироку встановлено, що ОСОБА_8 приїхав до місця проживання ОСОБА_9 , де вони разом вживали алкогольні напої. Вказані обставини підтвердили потерпілий ОСОБА_10 та свідок ОСОБА_11 , їх не заперечує сам обвинувачений.
Обвинувачений ОСОБА_8 стверджує, що він захищався від ОСОБА_9 , який накинувся на нього. Однак вказані доводи колегія суддів визнає неспроможними, оскільки у разі вчинення будь-яких насильницьких дій ОСОБА_9 , обвинуваченому вочевидь мали б бути завдані хоч якість тілесні ушкодження.
Однак, відповідно до висновку експерта №143 від 09.06.2023 року, будь-яких тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 не виявлено, що беззаперечно спростовує доводи обвинуваченого про наявність у нього тілесних ушкоджень, які він отримав під час сутички з потерпілим (а.п.84 т.1).
Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_8 , перебуваючи згідно висновку КНП ІЗМ ІРОО «Ізмаїльської міської центральної лікарні» від 09.06.2023 року в стані алкогольного сп'яніння, наніс ОСОБА_9 два удари кухонним ножем в область грудної клітки зліва, які знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв'язку зі смертю ОСОБА_9 , і ці дії вочевидь не можна віднести до самозахисту
Така ознака об'єктивної сторони як причинний зв'язок між діянням обвинуваченого та смертю потерпілого в цьому провадженні має місце, оскільки діяння ОСОБА_8 за своїм характером є головною умовою, без якої неможливе настання наслідку, воно передує в часі й породжує його, отже є необхідною і визначальною стосовно заподіяння смерті ОСОБА_9 . Між діями ОСОБА_8 і смертю потерпілого є необхідний причинний зв'язок, ускладнений особливими обставинами його розвитку, де проникаюче колото-різане поранення передньої поверхні грудної клітки ліворуч з ушкодженням м'яких тканин, пристінкової плеври, перикарду та серця, а також у вигляді сліпого проникаючого колото-різаного поранення передньої стінки грудної клітки з пошкодженням внутрішніх органів, спричинили смерть ОСОБА_9 .
Діяння ОСОБА_8 є причиною заподіяння смерті, оскільки застосування колючо-ріжучого предмета як знаряддя вчинення кримінального правопорушення і поранення зокрема серця створило реальну небезпеку заподіяння наслідків, які втілились в об'єктивну дійсність з урахуванням супутніх обставин, і за характером діяння, заподіяна постраждалому смерть - є закономірним наслідком розвитку причинно-наслідкового зв'язку.
Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції про наявність у ОСОБА_8 умислу саме на заподіяння смерті постраждалому ОСОБА_9 свідчить і той факт, що обвинувачений, зі слів свідка ОСОБА_11 , безпосередньо перед нанесенням тілесних ушкоджень кричав: «Я тебе зараз заріжу», в той час як ОСОБА_9 просив його не чіпати.
З урахуванням викладеного, враховуючи обставини кримінального провадження, виникнення конфлікту між обвинуваченим ОСОБА_8 та загиблим безпосередньо перед вбивством, відсутність тілесних ушкоджень у обвинуваченого, висловлювання ним намірів «зарізати» ОСОБА_9 , враховуючи характеристику знаряддя скоєного злочину - кухонний ніж довжиною 29 см, довжиною леза 17 см, та спосіб заподіяння загиблому тілесних ушкоджень - двох ударів у життєво важливі органи, а саме у грудну клітку в області серця, вказують на спрямованість дій обвинуваченого саме на позбавлення життя потерпілого.
Колегія суддів звертає увагу, що у разі якби ОСОБА_8 . захищався від ОСОБА_9 , то на ньому були б виявлені хоч якісь тілесні ушкодження. Обставини даного кримінального провадження, зокрема фактичні дії обвинуваченого - нанесення ножових поранень в життєво важливі органи потерпілого, об'єктивно не можна визнати розумною версією самозахисту із застосуванням 29-ти сантиметрового ножа та адекватним засобом відвернення нападу на нього у обстановці, яка склалася.
Доводи сторони захисту стосовно того, що обвинувачений очікував швидку медичну допомогу, не спростовують вчинення ним злочину.
За таких підстав, колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_8 вірно кваліфіковані судом першої інстанції за ч.1 ст.115 КК України, як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, що свідчить про відсутність підстав для перекваліфікації його дій на ст.118 КК України, а тому доводи сторони захисту в цій частині є необґрунтованими.
Також колегія суддів звертає увагу на непослідовність версій сторони захисту щодо обставин події.
Так, в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник наполягали на тому, що дії обвинуваченого підлягають кваліфікації за ч.2 ст.121 КК України, а в апеляційному суді обвинувачений просить перекваліфікувати його дії вже на ст.118 КК України, що вочевидь свідчить про намагання обвинуваченого уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.
З огляду на встановлені апеляційним судом обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в достатній мірі дослідив всі обставини, які мали значення для прийняття законного та мотивованого рішення у справі, повно та всебічно перевірив надані суду докази, чітко сформулював обвинувачення визнане судом доведеним, дав належну оцінку сукупності доказів, та обґрунтовано послався на них у вироку, як на докази доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд першої інстанції вірно врахував ступінь тяжкості вчиненого особливо тяжкого злочину, конкретні обставини справи, характер та спосіб скоєння злочину та його наслідки, відсутність пом'якшуючих обставин та обставину, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння, обставини що характеризують поведінку обвинуваченого до та після вчинення ним злочину, факт попереднього притягнення до кримінальної відповідності за вчинення умисного тяжкого злочину із застосуванням насильства.
Місцевим судом враховано, що відповідно до висновку комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи №305 від 11.07.2023 року, ОСОБА_8 у період часу, який відноситься до скоєння кримінального правопорушення, та у теперішній час будь-яким хронічним психічним захворюванням, недоумством, іншим хворобливим станом психіки не страждав і не страждає, ознак будь-якого тимчасового розладу психічної діяльності не виявляв та не виявляє. Виявляв та виявляє психічне порушення у вигляді «Легкої розумової відсталості» (що відповідає діагностичним критеріям рубрики F 70 МКХ-10), яке за глибиною та ступенем виразності не досягало та не досягає рівня недоумства і не позбавляло та не позбавляє його здатності повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_8 застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
Колегія суддів звертає увагу, що позбавивши життя людини, обвинувачений ОСОБА_8 своєї вини не визнав та щирого каяття у скоєному не має.
Відповідно до статей 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Ко жна людина має невід?ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.
Враховуючи вказані обставини у сукупності, колегія суддів погоджується з тим, що призначене ОСОБА_8 покарання у виді 11 (одинадцяти) років позбавлення волі за ч.1 ст.115 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Істотних порушень вимог КПК, які б слугували підставами для скасування вироку, апеляційним судом не встановлено.
З огляду на наведене, враховуючи положення ч.1 ст.404 КПК, оскільки апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_8 не містять у собі доказів про існування підстав для скасування чи зміни оскарженого вироку, у колегії суддів, з урахуванням положень ст.ст. 409, 412 КПК, відсутні підстави для скасування вироку, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.10.2023 року в кримінальному проваджені №12023162150000739 від 09.06.2023 року, яким ОСОБА_8 засуджений за ч.1 ст.115 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим у той самий строк, з моменту отримання ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4