Номер провадження: 22-ц/813/588/24
Справа № 504/878/15-ц
Головуючий у першій інстанції Добров П. В.
Доповідач Погорєлова С. О.
26.03.2024 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Доброва П.В. 08 грудня 2015 року у смт. Доброслав Одеської області, -
встановила:
У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулося до суду першої інстанції із позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у якій просило суд стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 11376341000 від 25 липня 2008 року у розмірі 56868,31 доларів США, пеню у розмірі 25877,47 грн. та судові витрати у розмірі 3654 гривень, посилаючись на неможливість вирішення вказаного спору в позасудовому порядку.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 08 грудня 2015 року позов ПАТ «УкрСиббанк» було задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11376341000 від 25 липня 2008 року у розмірі 56868,31 доларів США, що еквівалентно 1524052,17 грн., із яких заборгованість по тілу кредиту - 52021,70 доларів США; заборгованість по відсоткам - 4846,61 доларів США; пеня за прострочення сплати кредиту - 15999,93 грн., пеня за прострочення сплати відсотків - 9877,54 грн., та судові витрати у розмірі 3654 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час формування позивачем довідки-розрахунку банком не були враховані всі суми, які були внесені апелянтом до погашення боргу.
Крім того, до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік, який обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається за правилами ст. 253 ЦК України з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, та нараховується за кожен день у межах позовної давності за основною вимогою. На підставі викладеного ОСОБА_1 вважає, що позовні вимоги Банку є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Сторони про розгляд справи на 26 березня 2024 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з'явились.
ОСОБА_2 , про слухання справи повідомлялася у встановленому законом порядку, шляхом направлення судової повістки. Згідно рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення, судову повістку було нею отримано 15.02.2024 року.
ОСОБА_1 про слухання справи повідомлялася у встановленому законом порядку, згідно рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення, судову повістку ним було отримано 15.02.2024 року.
АТ «УкрСиббанк» було сповіщено належним чином шляхом направлення судової повістки на офіційну електронну адресу.
Крім того, про слухання справи судом сповіщалися представники АТ «УкрСиббанк» та представник ОСОБА_1 за допомогою месенджера Viber на підставі Порядка надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23 січня 2023 року № 28.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування судом норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 25 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №11376341000, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 95000 доларів США строком на 120 місяців, а відповідач прийняв на себе зобов'язання сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 14,5% річних та здійснювати повернення кредиту кожного місяця, до повного погашення заборгованості за кредитом.
АКІБ «УкрСиббанк» в повному обсязі виконало свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу готівкою 95000 доларів США.
В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків, інших передбачених договором платежів, а також можливих штрафних санкцій, 25 липня 2008 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно з яким остання поручилася за виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 належним чином свої зобов'язання за кредитним договором не виконував, внаслідок чого станом на 19 лютого 2015 року у відповідачів виникла заборгованість по поверненню кредиту, яка, за твердженням позивача, складала 56868,31 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становило 1524052,17 грн., із яких заборгованість по тілу кредиту - 52 021,70 доларів США; заборгованість по відсоткам - 4846,61 доларів США; пеня за прострочення сплати кредиту - 15999,93 грн., пеня за прострочення сплати відсотків - 9877,54 грн., у зв'язку з чим Банк був вимушений звернутися до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За вимогами ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Щодо процентів за кредитним договором колегія суддів зазначає, що проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку (пеню) припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Такий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18).
Колегією суддів враховано, що 16 грудня 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із письмовими вимогами про усунення порушень за Кредитним договором №11376341000 від 25 липня 2008 року, у якій Банк вимагав від відповідачів сплати суми боргу за кредитним договором, станом на 10 грудня 2014 року, у розмірі 55465,68 доларів США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 52021,70 доларів США, та простроченої заборгованості за процентами у розмірі 3443,98 доларів США.
Відповідно п.12.1 Кредитного договору №11376341000 від 25 липня 2008 року, у випадку настання обставин, визначених у п.п. 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 8.4, 20.2, 10.14 цього Договору та направлення Банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим Договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від Банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку.
Вказане повідомлення (вимогу) позичальники отримали 23 грудня 2014 року.
Тобто, шляхом направлення на адресу боржника та поручителя зазначеної письмової вимоги про усунення порушень, Банком 16 грудня 2014 року було змінено порядок, умови і строк дії кредитного договору та вважається, що строк виконання договору в повному обсязі настав на 32 календарний день з дати одержання 23 грудня 2014 року позичальниками повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку, тобто, з 24 січня 2015 року.
Оскільки кредитодавець самостійно, на власний розсуд, скористався своїм правом, достроково припинив на майбутнє дію кредитного договору та змінив строк кредитування, а отже за відсутності належної правової підстави, яка через власні дії кредитодавця є такою, що припинена, відсутні й підстави для нарахування відсотків та пені після дострокового припинення кредитного зобов'язання, тобто після 24 січня 2015 року.
Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року у справі №399/809/15 (провадження №61-10409св18) та від 09 жовтня 2019 року у справі №750/8791/15 (провадження №61-25659св18).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у даній справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені, однак таких вимог банк не заявляв, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів та пені, нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору, є необґрунтованими.
За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» шляхом солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за Кредитним договором №11376341000 від 25 липня 2008 року станом на 24 січня 2015 року, в загальному розмірі 56160,70 доларів США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 52021,70 доларів США та простроченої заборгованості за процентами у розмірі 4139 доларів США, а також пені за прострочку погашення кредиту в сумі 11653,03 грн. та суми пені за прострочку погашення процентів у розмірі 7111,55 грн.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України, належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Висновки щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, та від 23 жовтня 2019 р. у справі № 723/304/16-ц.
Таким чином, з відповідачів на користь Банку підлягає стягненню сума заборгованості у валюті кредиту - доларах США, без визначення її еквівалента у гривні.
Безпідставними при цьому є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що Банк не надав до суду інформацію щодо внесених грошових коштів на погашення зобов'язання по даному кредитному договору, тому немає підстав вважати, що розмір заборгованості відповідачів перед позивачем є беззаперечним.
Колегія суддів зазначає, що до матеріалів справи Банком долучені розрахунок вимог та копії виписок з особового рахунку апелянта із зазначенням всіх зазначених реквізитів, посад та підписів осіб, відповідальних за здійснення операцій в банку та правильність їх оформлення, які відповідають вимогам до первинних документів, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та «Положенню про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України», затвердженому постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року №566.
Таким чином, вказані розрахунок вимог банку та копії виписок з особового рахунку ОСОБА_1 підтверджують наявність кредитної заборгованості, оскільки є касовим документом та документом первинного бухгалтерського обліку, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Крім наданих позивачем належних, допустимих та достатніх доказів укладення договору, з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем здійснювалися операції по погашенню тіла кредиту та відсотків за користування кредитом.
Таким чином, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 , згідно рахунку, брав у позивача та повертав Банку кошти, що свідчить про те, що відповідач погоджувався із встановленими умовами користування кредитом та тривалий час виконував їх.
З урахуванням викладеного, справи колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не у повному обсязі з'ясував обставини справи, не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, порушив норми матеріального права що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для зміні рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 08 грудня 2015 року та постановлення нового судового рішення про часткове задоволення позову ПАТ «УкрСиббанк», з наведених вище підстав.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 08 грудня 2015 року - змінити в частині стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750) заборгованість за кредитним договором №11376341000 від 25 липня 2008 року у розмірі 56160,70 доларів США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 52021,70 доларів США та простроченої заборгованості за процентами у розмірі 4139 доларів США, а також стягнути суму пені за прострочку погашення кредиту у розмірі 11653,03 гривень, та суму пені за прострочку погашення процентів у розмірі 7111,55 гривень, а всього 18756,58 гривень.
В решті рішення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 25 квітня 2024 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе