Справа № 450/229/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/386/24 Доповідач: ОСОБА_2
24 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 березня 2024 року,
з участю захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 , -
встановила:
на розгляді Пустомитівського районного суду Львівської області перебуває кримінальне провадження, відомості про яке 29 жовтня 2023 року внесене до ЄРДР за №12023141430000676, про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 146, ч.4 ст. 189 КК України та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 189 КК України.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 березня 2024 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави на шістдесят днів з 27 березня 2024 року до 25 травня 2024 року включно.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 покликається на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, необґрунтованість підозри, відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, неврахування особи підозрюваного, даних про незадовільний стан здоров'я, а також належного дотримання останнім покладених процесуальних обов'язків під час дії запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту.
Вважає, що у даному випадку відсутні підстави для застосовування відносно обвинуваченого ОСОБА_6 найбільш суворого запобіжного заходу без визначення застави.
Звертає увагу на відсутність спільного злочинного умислу між ОСОБА_6 і ОСОБА_8 з приводу застосування фізичного чи психологічного насильства.
Акцентує, що обвинувачений ОСОБА_6 не має наміру переховуватись від органу досудового розслідування та суду, є особою молодого віку, не бажає вчиняти будь-яких кримінальних правопорушень чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Необґрунтованим, на переконання сторони захисту є покликання про наявність ризику впливу на потерпілих, свідків, оскільки всі учасники кримінального провадження надали покази чи пояснення щодо події кримінального правопорушення.
Наголошує, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше не судимий, позитивно характеризується, має постійне місце проживання, спортивні звання та розряди.
Також, покликається на те, що стороною обвинувачення не зазначено підстави та передумови застосування іншого менш суворого запобіжного заходу у даному провадженні.
Вважає, що за відсутності підтвердження ризиків та фактів невиконання обвинуваченим ОСОБА_6 процесуальних обов'язків, враховуючи стадію судового розгляду, визначення застави надасть можливість завершити розгляд справи без порушень прав учасників.
Окрім цього акцентує, що батько обвинуваченого потребує догляду, оскільки є інвалідом 2 групи.
Просить скасувати ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 березня 2024 року, застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід не пов'язаний із обмеження волі, або визначити розмір застави у межах п.3 ч.5 ст. 182 КПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, виступ захисника - адвоката ОСОБА_7 та пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Так, порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, визначено ст. 422-1 КПК України.
Згідно ч.1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Ст. 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
На переконання колегії суддів, під час розгляду клопотання прокурора, з'ясовані всі обставини, які мають значення для вирішення питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
Колегія суддів вважає доведеним прокурором, що ризики заявлені у клопотанні, які також слугували підставою для обрання запобіжного заходу, не зменшились, а отже, на думку колегії суддів, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, з врахуванням тяжкості інкримінованого за ч.4 ст. 189 КК України кримінального правопорушення, виправданим є подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , оскільки такий, як вірно зазначено в оскаржуваній ухвалі, перебуваючи на волі, може переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків та потерпілих у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, з чим погоджується і колегія суддів.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що серйозність пред'явленого обвинувачення, відповідно до п. 81 рішення ЄСПЛ у справі від 26 липня 2001 року «Ілійков проти Болгарії» (справа №33977/97) є тим фактором, який надає можливість продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки це є один із аспектів при оцінюванні загрози ухилення від слідства чи продовження заняття злочинною діяльністю, а особлива тяжкість деяких злочинів, яка викликає негативну реакцію суспільства і соціальні наслідки, виправдовує попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу (рішення у справі “Летельє проти Франції”).
А відтак, прийняте судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Покликання захисника про наявність у обвинуваченого постійного місця проживання і його позитивні характеризуючи дані, на думку колегії суддів, не є визначальними обставинами, які давали б можливість змінити запобіжний захід.
Що стосується доводів сторони захисту про необґрунтованість підозри, то такі, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Так, при вирішенні питання про законність оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів звертає увагу на те, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень суду, які ухвалені на стадії досудового розгляду кримінального провадження.
Зокрема, на стадії судового розгляду кримінального провадження, такий стандарт доказування як «обґрунтована підозра» втрачає свою актуальність і при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення за результатами розгляду кримінального провадження остаточного судового рішення.
Таким чином, колегія суддів вважає доведеною актуальність вищезазначених ризиків та приходить до висновку, що протиправна поведінка обвинуваченого ОСОБА_6 і надалі має свій раціональний зміст та високий ступінь імовірності, а тому, недостатнім є застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів, в тому числі домашнього арешту чи застави, розмір якої, у відповідності до положень п.1 ч.4 ст. 183 КПК України підставно не визначено в оскаржуваному рішенні, з огляду на вчинення обвинуваченим інкримінованого злочину, передбаченого ч.4 ст. 189 КК України.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення обвинуваченому ОСОБА_6 розміру застави, забезпечить виконання ним процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Отже, колегія суддів вважає, що ухвала місцевого суду є законною і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги сторони захисту.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 березня 2024 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави - без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4