Справа № 459/2946/22 Головуючий у 1 інстанції: Отчак Н.Я.
Провадження № 22-ц/811/3412/23 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
Провадженнч № 22-ц/811/3406/23
11 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,
секретаря: Салати Я.І.,
з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та його представника - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відео конференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 16 жовтня 2023 року та на додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутих коштів, -
У листопаді 2022 року адвокат Чередниченко Д.О. звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутих коштів.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 27 липня 2015 року ОСОБА_1 через особисте спілкування з ОСОБА_3 запропонував останньому віддати власні кошти під 300% річних до Взаємного фонду «Меркурій» мотивуючи це високим ступенем прибутковості.
Цього ж дня, ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 150 000 гривень для внеску до Взаємного фонду «Меркурій», в інтересах ОСОБА_3 , що підтверджується відповідною розпискою.
Сама розписка про фактичне отримання коштів ОСОБА_1 від ОСОБА_3 27 липня 2015 року була складена не у день фактичної передачі коштів, а 14 березня 2016 року на вимогу ОСОБА_3 для отримання документального підтвердження фактичної передачі власних коштів ОСОБА_1 .
Разом з тим, в подальшому ОСОБА_3 жодної винагороди, як і тіла грошових коштів, не отримував.
Вважаючи, що грошові кошти внесені до Взаємного Фонду «Меркурій», ОСОБА_3 сподівався на отримання процентів, які мали суттєво збільшити передану суму, у зв'язку з чим не поспішав із отриманням належної виплати.
03 серпня 2022 року адвокат Черидниченко Д.О. в інтересах ОСОБА_3 звернувся з письмовою вимогою про повернення безпідставно набутих коштів до ОСОБА_1 , однак відповідач через свого представника повідомив, про відсутність підстав для повернення коштів.
В подальшому ним було з'ясовано про сумнівну діяльність групи осіб з брендом «Меркурій - Взаємний Фонд», такі не були фінансовими установами і не були зареєстрованими у встановленому законом порядку, з 03 липня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» заблокував фінансову піраміду «Меркурій».
Позивач вважав, що ОСОБА_1 було безпідставно отримано грошові кошти, які свідомо не були передані до «Меркурій - Фзаємний Фонд», як це передбачено розпискою, а безпосереднього такого суб'єкта господарювання як «Меркурій-Взаємний Фонд» не існує та не існувало в природі.
Позивач вважав, що за рахунок нього, без достатньої правової підстави, відповідачем набуте майно у вигляді грошових коштів в сумі 1 150 000 гривень які підлягають поверненню, а також три відсотки річних та інфляційні втрати.
З врахуванням наведеного на підставі ст.1212,1213,1214, ст.ст.536, 1048, 625 ЦК України просив:
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 безпідставно набуті кошти в сумі 1 150 000 гривень, три відсотки річних в сумі 103 594,52 грн, інфляційні втрати в сумі 466 349,52 гривень та судові витрати.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 16 жовтня 2023 року позов ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про повернення безпідставно набутих коштів - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 безпідставно набуті кошти у розмірі 1 150 000 (один мільйон сто п'ятдесят тисяч) грн. 00коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 8294 (вісім тисяч двісті дев'яносто чотири) грн. 31коп.
В задоволенні решти вимог - відмовлено.
Додатковим рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 02 листопада 2023 року заяву представника позивача - адвоката Чередниченка Дениса Олександровича про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 ОСОБА_5 13 706 (тринадцять тисяч сімсот шість)грн30 коп. витрат на правничу допомогу.
У задоволенні заяви представника відповідача - ОСОБА_2 - відмовлено.
Вищезгадані рішення суду в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 16 жовтня 2023 року покликається на те, що судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення ст.1212 ЦК у той час коли між сторонами існували зобов'язальні правовідносини, а саме, в усній формі було укладено договір доручення.
Свої зобов'язання за договором доручення ОСОБА_1 виконав, відкрив на ім'я ОСОБА_3 електронний рахунок у фонді «Меркурій» та забезпечив внесення на нього коштів в еквіваленті переданої позивачем суми коштів і передав останньому пароль доступу до електронного рахунку.
ОСОБА_3 прийняв виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором доручення, приступив до використання електронного рахунку і жодних претензій не висловлював.
Апелянт вважав, що спірні правовідносини сторін виникли із договору доручення, їх взаємні права та обов'язки носять зобов'язальний характер, що виключає застосування судом положень про безпідставно набуте майно.
Зазначав, що договір доручення між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не був розірваний, змінений чи визнаний недійсним. Більше того, цей договір був належно виконаний ОСОБА_1 , тому правова підстава передання коштів була наявною та не відпала, що виключає застосування ст.1212 ЦК України
Стверджує, що сам по собі факт відсутності реєстрації фонду «Меркурій» як фінустанови не означає, що послуга, яку надавав ОСОБА_1 . ОСОБА_3 була заборонена законом. Сторони спірних правовідносин діяли без порушення чинного законодавства. Відсутній вирок суду або постанова органу досудового розслідування, якою б встановлювалася така незаконність. Позивач взагалі не звертався до правоохоронних органів щодо даного питання, а навпаки, всіляко рекламував та просував діяльність фонду «Меркурій».
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не пропущено позовну давність.
Грошові кошти були отримані ОСОБА_1 від ОСОБА_3 27 липня 2015 року.
Приблизно у 2016 році у фонді «Меркурій» виникли проблеми з виплатами, після чого ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_1 щодо надання йому підтвердження, що він такі кошти вносив.
14 березня 2016 року ОСОБА_1 було написано розписку, якою він підтвердив, що отримав відповідну суму коштів для внесення у фонд «Меркурій».
Тобто, як мінімум з 14 березня 2016 року ОСОБА_3 міг знати про всі обставини іх переданням ОСОБА_1 грошових коштів, то перебіг позовної давності розпочався із вказаної дати.
Висновок суду першої інстанції щодо початку перебігу позовної даності з часу вимоги ОСОБА_3 про повернення коштів - з 03 серпня 2022 року є помилковим.
Отже навіть у разі, коли суд першої інстанції вважав право порушеним, він повинен був застосувати за заявою відповідача позовну давність.
Просить рішення Червоногорадського міського суду Львівської області від 16 жовтня 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити повністю.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 листопада 2023 року покликається на те, що відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вказує, що заявлений позивачем розмір витрат є явно неспівмірним із наведеними у вищезазначеній статті критеріями, представником позивача включено в розрахунок час на написання та подання претензії, що не підлягає відшкодуванню.
Також зазначає, що не співпадає опис робіт, за який ОСОБА_3 сплачено першу частину коштів у сумі 10 000,00 гривень в договорі № 13/07-1 від 13 липня 2022 року та в акті приймання-передачі наданих послуг № 20/10-1 від 20 жовтня 2023 року.
Водночас ствердждує, що судом в основному рішенні було відмовлено у задоволенні 33,14 відсотка вимог. 02 червня 2023 року представником відповідача подано суду заяву про долучення доказів понесення судових витрат та стягнення витрат на правову допомогу. До даної заяви було додано докази того, що за представництво у суді першої інстанції ОСОБА_1 сплачено АБ «Оприско та партнери» 30 000,00 гривень.
Відповідно, 33,14 відсотка цієї суми підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , що становить 9942,00 гривень.
Просить додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви позивача відмовити, а заяву відповідача задовольнити, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 9942,00 гривень.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 на їх заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення із наступних підстав.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 суд першої інстанції поряд з іншим дійшов висновку про те, що позивач дізнався про порушення свого права 03 серпня 2022 року коли звернувся з письмовою вимогою до відповідача ОСОБА_1 про повернення коштів, яку останній отримав 10 серпня 2022 року.
Тому саме з 10 серпня 2022 року починається перебіг позовної давності.
З позовом ОСОБА_3 звернувся 24 жовтня 2022 року, тобто в межах позовної давності.
З таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Судом та матеріалами справи встановлено, що згідно розписки від 14 березня 2016 ОСОБА_1 отримав 27 липня 2015 року від ОСОБА_3 1 150 000 гривень для вкладу у Взаємний фонд «Меркурій» (т.1 а.с.11).
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.
Суть кондикційного зобов'язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов'язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.
Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18).
Відтак, судом першої інстанції вірно встановлено, що позовні вимоги є обгрунтованими, оскільки позивач довів той факт, що за його рахунок, без будь-якої правової підстави, відповідачем було набуте майно у вигляді грошових коштів, про що суду були надані належні та допустимі докази у вигляді розписки самого ж відповідача.
Також, відповідачем не заперечується факт отримання від позивача коштів.
Посилання ОСОБА_1 та його представника про те, що позивач є активним учасником фонду, оскільки наявні в матеріалах справи роздруківки скріншотів з мережі «Інтернет» не є належним доказом та жодним чином не підтверджують факт реєстрації позивача, як учасника у програмі Взаємний фонд «Меркурій».
Не знайшли свого підтвердження в суді покази відповідача ОСОБА_1 та показання свідка ОСОБА_6 щодо факту внесення грошових коштів до фонду «Меркурій».
При цьому, як вбачається із письмового листа Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, станом на 18 жовтня 2022 року Взаємний фонд «МЕРКУРІЙ», ліцензій на провадження професійної діяльності на ринку капіталу не отримував, інформація про Взаємний фонд «МЕРКУРІЙ» до Державного реєстру професійних учасників ринків капіталу та організованих товарних ринків не вносилася. Судом не встановлено належними та допустимими доказами факт реєстрації юридичної особи Взаємний фонд «Меркурій» на території України, відсутні такі відомості відповідно і в реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань(а.с.39).
Отже, як встановлено судом, такої юридичної особи як Взаємний фонд «Меркурій» юридично зареєстровано не було, а отже відсутнє правове підґрунтя існування такої фінансової установи, як і відсутнє правове регулювання її діяльності. Відповідачем та його представником не надано доказів відкриття електронного кабінету на ім'я ОСОБА_3 , відкриття рахунку та зарахування на нього коштів , надання доказів членства такого у вказаній організації.
Як вбачається з матеріалів справи, будь-яких договорів доручення між сторонами не укладалось. Отже обов'язок по внесенню грошових коштів до фонду «Меркурій» Відповідачем не виконано, тому отримані ним кошти у розмірі 1 150000 грн. мають всі ознаки безпідставно набутого майна. Будь-яких інших доказів на спростування пред'явлених позовних вимог, Відповідач не надав. Не надано суду також доказів членства позивача у організації, створеній та зареєстрованій у встановленому законодавством порядку, а відтак судом не встановлено жодної правової підстави для виникнення у відповідача права на отримання коштів від позивача.
Враховуючи обставини, які склалися між сторонами, отримання відповідачем грошових коштів за рахунок позивача суд першої інстанції обгрунтовано вважав безпідставно набутим майном із застосуванням правового механізму повернення такого майна набувачем, що передбачено ст. ст. 1212 - 1214 ЦК України.
В той же час, при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції помилково не було враховано наступні вимоги цивільно-процесуального законодавства.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивний (сам факт порушення права) так і суб'єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 4 грудня 2018 року №910/18560/16.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов'язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.
Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.
Саме позивач повинен довести поважність причин пропуску позовної давності та факт своєї необізнаності про закріплення за ним житлової площі у спірній квартирі до досягнення останнім повноліття та наявність у нього права на участь у приватизації з моменту досягнення повноліття.
У постанові від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила:
60. Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.
61. У справі № 910/17567/19 постановою апеляційного суду встановлено, що грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн були перераховані позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та були безпідставно отримані відповідачем 25 лютого 2019 року, внаслідок чого у відповідача виник обов'язок їх повернути згідно з нормами статті 1212 ЦК України.
62. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
63. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі № 910/3831/22 про те, що за встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 25 лютого 2019 року початком періоду прострочення має бути 26 лютого 2019 року, закінченням - 06 травня 2021 року, оскільки грошові кошти повернуто відповідачем лише 07 травня 2021 року.
92. Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.
Тобто Велика Палата Верховного Суду виснувала, що прострочення боржника у зобов'язанні із повернення безпідставно набутого майна виникає з моменту безпідставного набуття такого майна, а не з моменту заявлення претензії чи ухвалення рішення суду. Тому позовна давність щодо такої вимоги починатиме свій перебіг з наступного дня після дня заволодіння, а не з моменту пред'явлення вимоги про повернення безпідставно набутих коштів.
У справі що переглядається ОСОБА_1 безпідставно отримав грошові кошти в сумі 1 150 000 гривень у ОСОБА_3 27 липня 2015 року, що стверджується розпискою від 14 березня 2016 року. Тому початком періоду прострочення має бути 28 липня 2015 року, а закінченням 27 липня 2018 року.
У своєму відзиві на позов представник ОСОБА_1 адвокат Оприско М.В. покликався як на безпідставність позовних вимог, так і на пропуск позовної давності подавши відповідну заяву (т.1 а.с.95;96).
В апеляційній скарзі представник відповідача також покликається пропуск позивачем позовної давності за вимогами про стягнення безпідставно набутих коштів (т.2 а.с.107-108).
Отже, враховуючи, що позивач об'єктивно мав можливість знати про обставини порушення своїх прав з моменту передачі грошей, однак весь цей час (з липня 2015 року до серпня 2022 року) не вживав жодних заходів для відновлення своїх прав а й навпаки активно рекламував фонд «Меркурій» в мережі «Інтернет» та на Youtube каналах (т.1 а.с.116) вважаючи себе членом товариства, з вимогою про повернення безпідставно набутих коштів ОСОБА_3 звернувся до відповідача 03 серпня 2022 року, а з позовом до суду - 02 листопада 2022 рокутобто за межами загальної позовної давності, що є підставою для відмови в позові за спливом позовної давності.
Зазначених обставин не врахував суд першої інстанції та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_3 .
Скасування рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 16 жовтня 2023 року тягне за собою скасування додаткового рішення цього суду від 02 листопада 2023 року яким було вирішено питання витрат на правничу допомогу, а саме: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 13706 гривень витрат на правничу допомогу.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Оприско М.В. просить стягнути з ОСОБА_3 на користь його довірителя 9942 гривень витрат на правничу допомогу (т.2 а.с.114).
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору ( п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази:
1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо);
2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо);
3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.);
4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15 квітня 2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів колегія суддів враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Тож суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.
Враховуючи вищенаведене, та факт перебування ОСОБА_3 на даний час у Збройних Силах України та його заперечення щодо суми відшкодування колегія суддів дійшла висновку про те, що виходячи із критеріїв реальності, розумності, пропорційності, слід стягнути ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5 000 гривень витрат на правничу допомогу.
Витрати у зв'язку із отриманням професійної правничої допомоги, у розмірі 9942 грн., про який просить апелянт є дещо завищеним та неспівмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
З врахуванням вищенаведеного апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає до задоволення частково, рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 16 жовтня 2023 року та додаткове рішення цього суду від 02 листопада 2023 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 за спливом позовної давності.
Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 16 жовтня 2023 року та додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 листопада 2023 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутих коштів - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 25 квітня 2024 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.